Якщо припустити майже неможливе, а саме, що Росія йде на газовий дисконт для України, то Тимошенко буде стратегічною берегинею такої оборудки. При цьому Росія не буде просити у відповідь взагалі нічого, тільки звільнення колишньої прем’єрки.

Майже немає сумнівів, що «проблема Тимошенко» стане стратегічною під час «виклику» Януковича до Москви. Янукович та його радники, схоже, так і не втямили, що перейшли «червону лінію», причому дуже задалеко. Політичні лідери Заходу відчувають це, але їх політичне буття не перебуває під безпосередньою небезпекою такого «заступу». Ситуація кардинально відмінна із лідерами Сходу, а саме Кремль, дует Путін-Медведєв є лідерами Сходу. Дует вже ніколи не пробачить Януковичу публічного приниження. Єдине, якщо 10 серпня після «саміту» в Сочі не почалася узгоджена мега-афера. Але, навіть, якщо вона й почалася, 24 вересня вона закінчиться.

Путіну та Медведєву Юлія Тимошенко необхідна на волі. Вона може бути вагомим гарантом як їхньої майбутньої перемоги, скоріш за все, Путіна на президентських виборах у Росії, так і оборудки, що може бути запропонована й скоріш за все буде запропонована. У Януковича, політично деморалізованого, тотально дезорієнтованого та пригніченого, схоже, вибору немає. Але, якщо він і погодиться на такі можливі умови, то після звільнення Тимошенко, вона стає «номінальним» президентом України. До статусу «фактичного» треба бути виконати формальні, звичайно, що непрості дії тривалістю максимум у декілька місяців.

При цьому треба мати на увазі, що умови, які будуть продиктовані в Кремлі жорстко скоординовані з лідерами Заходу. Після поїздки Януковича до польського президента 8 вересня та одержання більше ніж ультиматуму, Захід безумовно веде спільну політику із Сходом, тобто з Росією, й вже немає ілюзій щодо, немовби, розходжень між двома кремлівськими «мрійниками». Звучить цинічно та майже дико, але ми повинні бути на їх боці до визначеного моменту.

Якщо Янукович скаже «ні», тоді два варіанти. Перший – початок підведення з боку російських керівників до думки про «добровільну» відставку. Другий – віддача, на а-ля «харківських умовах», ГТС. В двох варіантах один термін виконання – середина жовтня.

 За таких стратегічних вихідних договори із Європейським Союзом переходять в іншу площину своїх цінностей. Але договір про так звану «асоціацію» ніколи стратегічну цінність і не репрезентував. Про його можливу втрату годі й жалкувати. Договір про поглиблену ЗВТ втрачати неможливо. Цей Договір матиме наслідки, які ще важко адекватно оцінити. Саме Договір про ЗВТ стане точкою розриву із можливим «альянсом» із кремлівськими керівниками. Після 24 вересня можна прогнозувати, що Договір про ЗВТ буде підписувати новий президент України. Питання: «З ким з боку Європейського Союзу та чи з ЄС взагалі, або з його наступниками?»