Віце-президент Сполучених Штатів Джозеф Байден у п’ятницю відвідав Чехію, яка стала третьою і завершальною країною його європейського турне. Перед цим від побував у Польщі і Румунії. Метою цієї поїздки було переконати європейців, що попри те, що США «перезавантажили» свої відносини з Росією, так би мовити, з чистого аркуша, це не відбувається за рахунок східних європейців. Перебуваючи у Чехії віце-президент США дав ексклюзивне інтерв’ю Радіо Свобода.

– Кілька місяців тому Ви були в Грузії та Україні, де Ви запевнили українців та грузинів, що «перезавантаження» взаємин із Росією не вплине на їхні інтереси. І ось Ви в Центральній Європі повторюєте те саме. Попри всі запевнення, які проголошує американська адміністрація, існує страх, що кнопка «перезавантаження» перетвориться на політику потурання Росії в цьому регіоні.

– Ми хочемо натиснути на кнопку «перезавантаження», а не на кнопку, яка зітре все, що було записано. Ми це абсолютно ясно говоримо. Є два принципи, які не підлягають торгам-переговорам. По-перше, жодних сфер впливу. Ми цього терпіти не будемо і не братимемо в цьому жодної участі. По-друге, жодне вето щодо країн, які хочуть бути частиною Європи, чи будь-якої частини світу. Країни мають право самі вирішувати, до яких союзів чи альянсів їм вступати.

Я розумію, якщо ви знаходитеся в одній зі столиць Центральної чи Східної Європи і ви бачите ці величезні обов’язки, які на себе взяли Сполучені Штати по всьому світі, ви запитуєте: «Почекай, Як вони можуть фокусувати на Корейський півострів? Як вони можуть концентрувати свою увагу на Китай, Індію, Пакистан, Іран і ще про нас пам’ятати?» Моя відповідь проста: саме тому ми мусимо бути глибоко задіяними в Європі. Щоб здійснити ці свої обов’язки ми потребуємо безпечну, вільну Європу, яка розширюється.

– «Банки – не танки» – власне такою фразою часто характеризується російська стратегія закупівлі стратегічних об’єктів у Східній Європі, що зокрема скерована на досягнення політичного впливу в цьому регіоні. Чи це турбує Вашу адміністрацію?

– Нема чого турбуватися про те, що одна країна закупить всі стратегічні активи іншої. Мій 37-річний досвід у політиці мені підказує, що це поза можливостями будь-якої країни. Наш світ занадто плоский, занадто інтегрований, занадто складний, щоб дозволити комусь це зробити. Однак енергетична диверсифікація є в інтересах європейців, це є і в наших інтересах, і я б аргументував, що це є і в інтересах Росії.

– Від часу російсько-грузинської війни минулого року геополітичний ландшафт Південного Кавказу, який є одним із ключових енергетичних роздоріж світу, змінився драматично. Росія зміцнює свою владу в Південній Осетії та Абхазії, Туреччина та Вірменія відновляють дипломатичні взаємини. В Нагірному Карабасі нібито є зрушення до мирного врегулювання. Для США та ваших партнерів ця ситуація представляє, як небезпеку, так і можливості. Як Ви бачите ці можливості та небезпеки?

– Я завжди цитую відомий вірш поета Вільяма Батлера Єйтса, «Великодня неділя 1916», про перше повстання Ірландії. Там є рядочок, який прекрасно описує ситуацію на Кавказі та наш сьогоднішній світ: «Все змінилося. Народилася страшна краса». Ситуація представляє велику небезпеку і великі можливості, і великі держави та союзи знають, як позитивно використати такі моменти. Це справді велика можливість, і я хочу тут похвалити нашого держсекретаря пані Клінтон. Ви ж бачили, що сталося з Туреччиною та Вірменією.

Європа цікавиться цим регіоном, вона починає думати, яку конструктивну роль вона може відіграти тут, і як допомогти ці великі ресурсні поклади, що існують на Кавказі, відкрити світовим ринкам. Це буде складний період. Є велика небезпека, але я вважаю, що тут можливості більше ніж небезпеки, і я бачу більше позитиву, ніж негативу в цій ситуації. Мій дідусь сказав би: «це вимагає багато знання, а ще більше щастя».

За 10 років ми побачимо, наскільки успішними були наші зусилля в цьому регіоні. Наші внуки побачать, чи нам вдалося започаткувати реальні зміни в 21 столітті. Мені здається, що всі розуміють наслідки, котрі виринуть, якщо на Кавказі не буде поступу. Отож, оскільки так багато уваги зосереджено на цьому регіоні, я маю великі надії і мало песимізму.

– Навіть враховуючи нинішню позицію Росії?

– Навіть враховуючи нинішню позицію Росії. Росія, як США, як і всі інші країни, реагує на світ, що змінюється. Це вирішальний історичний момент. Росія вирішує свою нову ідентичність, свою нову роль. Ми вважаємо, що Росія є великою потугою, важливим гравцем, і може бути підмогою позитивного розвитку.

Я дивлюся на Росію, як реаліст, відкритими очима. Я очікую, що протягом наступних 10 років Росія вирішить, що її інтереси полягають у глибшій інтеграції, а не в меншій, попри те, що дехто сьогодні в Росії проти цього. Ми мусимо не припиняти з нею діалог. Але у цьому всьому є певні принципи, які ніколи не підлягатимуть компромісам.

– Загально відомо, що стосунки Білого дому з президентом Афганістану Хамідом Карзаєм є складними. Ймовірно, він переможе у другому турі виборів. Що мусить він зробити, щоб здобути вашу довіру?

– Він мусить здобути довіру афганського народу, а не нашу. Саме це головне, довіра свого народу, і мені здається він цей процес розпочав, адже він погодився на другий тур. Карзай сказав, що це прописано афганською Конституцією, і він чекає цього моменту. Це питання афганського народу.