Рік тому видовище російських танків у Грузії шокувало світ. Москва говорила, що криза стала демонстрацією колапсу структур безпеки, які сформувалися після «холодної війни». НАТО, ЄС та США не спромоглися швидко відреагувати на розвиток ситуації на місці подій. Але 12 місяців по тому фахівці кажуть, що ситуація змінилася дуже мало.

За рік після конфлікту напруження в регіоні знову зростає. Представники грузинської влади, такі як, наприклад, голова парламентського комітету з євроінтеграції Давид Даршиашвілі і далі покладають надії на здатність міжнародної спільноти.

«Міжнародна спільнота й міжнародні закони – на боці Грузії. Нам нема чого впадати у відчай, попри нещодавні провокації російської окупаційної сторони. Міжнародна спільнота з її можливостями завжди буде спроможна протистояти діям однієї-єдиної, ірраціональної, агресивної держави, якою б великою ця держава не була», – заявив Даршиашвілі.

Та ще рано остаточно судити, що здобули ключові гравці – Росія, ЄС та НАТО – під час кризи, і як війна змінила баланс могутності між ними.

Очевидно, що санкції ЄС і НАТО проти Росії після війни виявилися беззубими та короткочасними. Конфлікт показав дуже виразно, що Росія має могутні короткочасні важелі впливу на таких своїх сусідів, як Грузія й Україна, тоді як Захід потенційно пропонує довгострокову співпрацю для посилення реформ та незалежності.

«Війна не змінила політичного ландшафту»

Представник Європейської ради з закордонних справ Даніел Корскі каже, що війна не змінила політичного ландшафту, як дехто спершу вважав: «За рік після тієї події важче бачити засадничі зміни, щодо яких люди робили припущення відразу після конфлікту».

Хоча криза засвідчила, що Москва схильна застосовувати силу, коли вважає за потрібне, Корскі вважає, що війна показала недалекоглядність політики Росії. Виглядає так, що Кремль не мав жодних поважних планів щодо того, що робити з двома кишеньковими псевдодержавами, які він визнав, і як бути далі у взаєминах із Тбілісі.

Фахівець із питань Центральної та Східної Європи Ед Лукас каже, що якщо Кремль війною в Грузії сподівався надіслати сигнал столицям так званого «близького зарубіжжя», то, можливо, прорахувався: «Росія нині лише починає усвідомлювати те, що, коли до неї сусіди ставляться з побоюванням і недовірою, це не обов’язково є підгрунтям для того, аби одержати бажане в політиці».

Крім того, війна прискорила в цьому регіоні процес зменшення енергетичної залежності країн від Росії. Фахівці кажуть, що допомога країнам Східної Європи і Кавказу зменшити економічну і, зокрема, енергетичну залежність від Росії відкриває можливість для ЄС фундаментальним чином сприяти цим регіонам.

Війна загальмувала західну інтеграцію Грузії й України

Що стосується США, то війна показала багатьом, що Грузія не є найбільшим пріоритетом для Вашинґтона, хоча нова адміністрація Обами настійливо відкидає претензії Росії на сферу впливу на терені колишнього СРСР.

Як показав візит до Грузії й України віце-президента США Джо Байдена, Америка, яка хоче поліпшення взаємин із Москвою, знизила оберти щодо західної інтеграції Тбілісі та Києва. Їхнє зближення з НАТО явно затримано, хоча експерти й кажуть, що ні Грузія, ні Україна справді не є готовими до членства – ні в у політичному, ні у військовому плані.

Корскі вважає, що війна відкрила Заходові очі на силу заперечень Росії щодо західної інтеграції пострадянських країн: «Тож нема сенсу обговорювати це тепер, і нема сенсу взагалі це обговорювати, якщо це аж так провокує Росію. Тож це – нереально».

Попри шок і насильство річної давнини, зміна світового порядку, яку передбачали, не настала. Росія і Захід і надалі вчаться співпрацювати у ділянках, де є згода, і давати собі раду там, де її нема.

З окупацією та визнанням росіянами Південної Осетії та Абхазії ділянок незгоди побільшало, але динаміка залишається незмінною.