АНАЛІТИКА

11.04.2005 | Ціна демократії: платити чи не платити? (версія кубинсько-білоруська)
Олександр Сушко - Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України

Україна непомітно для себе перейшла із розряду країн, яких повчають на теми демократії, до тих, які повчають. У цьому є плюси і мінуси. Бути серед демократичних країн, сприяти просуванню фундаментальних цінностей свободи – це престижно. З іншого боку, прийом до престижного гурту дуже часто супроводжується  вигнанням із товариства, з яким донедавна доводилося ділити гіркі пироги “корумпованої автократії”.

Ймовірно, в найближчі дні ми ще станемо свідками появи низки заяв антизахідних партій (СДПУ(о), КПУ, ПСПУ, Партії Регіонів) з приводу зрадницької політики проамериканського керівництва України стосовно братніх народів Куби і Білорусі на догоду стосункам з США. Вони б зробили це і минулого тижня, однак захист затриманого міліцією донецького “дисидента” Колєснікова забрав усю їхню енергію і відволік від важливих міжнародних справ.

За довгий час колишнє українське керівництво привчило нас до того, що хор із демократичних держав, разом із ОБСЄ, ЄС та Радою Європи регулярно вказує на істотні проблеми із правами людини, свободою слова, верховенством права та демократією. Попри декларативну готовність правлячого режиму слідувати закордонним рекомендаціям, зобов’язання залишалися на папері, а керівництво на чолі з президентом не приховувало власного роздратування з приводу “втручання у внутрішні справи”. Особливо болісними для режиму були випадки, коли до хору критиків режиму та симпатиків опозиції приєднувались ті, хто традиційно виступав близькими партнерами – наприклад, Польща чи Грузія (після Революції Троянд).

Тепер, щоб зрозуміти себе на місці Кастро та Лукашенка, варто згадати реакцію Кучми та його оточення на неприховану симпатію Кваснєвського та Саакашвілі до тодішньої опозиції на чолі з Ющенком. Але нинішня Україна пішла навіть далі: не лише задекларувавши намір сприяти розвиткові демократії (читай, поваленню диктаторських режимів) на Кубі та в Білорусі, але й зробивши це разом з США – єдиною в світі країною, чия критика недемократичних режимів може перейти (і переходила!) в реальні дії.

Отже, роблять висновок Бацька та Команданте, Україна підтримає будь-яку політику США стосовно цих острівців диктатури та одноосібної влади.

На цьому питання “дружніх відносин” з правлячими в Мінську та Гавані режимами можна було б закрити. Але все не так просто. Ані Лукашенко, ані Кастро не підуть на глибокий розрив стосунків з Україною. Для першого Україна лишається чи не єдиною (окрім Росії) сусідньою країною, з якою в правлячого режиму існують бодай-які відносини. Ці відносини триватимуть – вони були переважно напруженими та малозмістовними при Кучмі, вони залишатимуться такими і надалі. Гавана ж має цілком широкий досвід толерантних відносин із країнами, що дуже критично оцінюють існуючий на “Острові свободи” режим, наприклад, з державами ЄС.

Україна має уникати згортання економічних стосунків з Мінськом, підтримувати протокольний діалог з Лукашенком, але при цьому спокійно і послідовно надавати підтримку силам, що розхитуватимуть режим ізсередини, і, врешті-решт, прийдуть йому на зміну. У цьому випадку, якщо Київ відіграватиме для Мінська ту ж роль, яку Варшава відіграла для Києва, Україна отримає значні політичні і моральні дивіденди. Встановлення демократії в Білорусі відповідає життєвим інтересам України – і Києву не варто віддавати одноосібне лідерство у цій справі іншим поважним країнам – тій же Польщі.

Щодо Гавани, єдиним доступним Києву способом підтримки демократії в цій країні може бути встановлення регулярного діалогу з кубинськими дисидентами, як це свого часу зробив Вацлав Гавел у Чехії. Це призведе до зменшення гуманітарної (медичної) допомоги з боку Куби, але це – ціна демократії та демократичної поведінки.

 Врешті-решт, радикальні зміни міжнародного становища України в останні місяці доводять, що добра репутація держави – це основний зовнішньополітичний капітал. Демократія – дороге задоволення, але варте того, щоб за нього платити.

 


USERS COMMENTS

Ваше ім'я
Ваша поштова скринька
Заголовок
Ваш відгук
Залишилось сомволів
| | | Додати в вибране
Пошук
Підписка
Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України
Інститут євро-атлантичного співробітництва
Центр "Україна - Європейський вибір"
Defense Express
Центр європейських та трансатлантичних студій

Rambler's Top100 Rambler's Top100


Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Міжнародного Фонду "Відродження"
Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Центру інформації та документації НАТО в Україні
© 2004 - 2020. ЄВРОАТЛАНТИКА.UA
Всі права захищено.

Даний проект фінансується, зокрема, за підтримки Гранту Відділу зв'язків із громадськістю Посольства США в Україні. Точки зору, висновки або рекомендації відображають позиції авторів і не обов'язково збігаються із позицією Державного Департаменту США.
На головну Анонси подій Новини Аналітика Топ новини та коментарі Мережа експертів Про проект