Що спільного поміж Ніццою та Києвом? Мабуть, одночасно, і минуле та майбутнє Європейського Союзу. Хоча повертатися в минуле завжди краще в мріях, в першу чергу, про дитинство.

Для ЄС "політична Ніцца" була далеко не дитинством. В Ніцці ЄС шукав компроміс для свого майбутнього, який виявився вельми незграбним. Під час "політичної Ніцци" Київ мовчав. Хоча чекати чогось розумного від минулого режиму було б святою наївністю.

Період з грудня 2000 року до 1 листопада 2004-го (дня вступу Ніццького Договору в силу) став для Європейського Союзу дійсно цілою епохою. І в цій епосі треба виділити, на мій погляд, наступні ключові дати - 13 грудня 2003 року (провал роботи Міжурядової Конференції ЄС), 1 травня 2004 року (безпрецедентне розширення ЄС), 18 червня 2004 року (схвалення на Самміті ЄС першого в історії Договору, що визначає Конституцію ЄС). Української проекції в жодній з цих подій немає. Проекція тільки "сусідська".

Але, і "Ніцца", і Конституційний Договір містять глави про так зване "структурне" або "поглиблене" співробітництво. На жаль, "політична Україна" може стати реальним каталізатором практичного втілення такої форми співробітництва. В усякому випадку, буде дивним, якщо "гранд-проектом" нинішнього ЄС стане саме "структурне співробітництво". Але, навіть таке співробітництво може стати злом значно меншим у порівнянні з реальністю провалу проекту Конституційного Договору.

Плани дій, стратегій, імплементацій можуть бути пріоритетними та перспективними, якщо вони взаємосумісні із своїм політичним середовищем. Коли, можливо, не зі злим умислом під удар може бути поставлена доля Конституційного Договору організації, до якої українська держава прагне приєднатися, всі логічні дії підказують, що від таких планів краще відмовитися.

Європейський Парламент, сучасний та прихильний до України, діє за принципами морально-політичної солідарності. І, одночасно, Європарламент діє в рамках "Ніцци", в яких його роль в інституціональній архітектурі ЄС відверто незначна.

Головними архітекторами доля "загальноєвропейського проекту" залишаються та залишаться Європейська Комісія та Європейська Рада (читай, столиці країн-учасниць ЄС).

Позиція Європейської Комісії доволі-таки прозора та прогнозована. Та й по-іншому вона не може діяти. Нинішній її склад формувався, як ніколи в історії ЄС, драматично. Комісія в нинішніх політичних умовах не має права на помилку. Оприлюднений план роботи Європейської Комісії на нинішній рік передбачає безумовне його виконання. 10 лютого Президент Жозе Баррозо та Президент Віктор Ющенко приречені зрозуміти один одного. Правоцентрист Баррозо повинен зрозуміти правоцентриста Ющенко. Але, таке порозуміння повинно бути, безумовно, взаємним.

Ситуація в Європейській Раді, за багатьма ознаками, більш драматична. Непрогнозована наполегливість нового політичного істеблішменту України може знову привести до руху ті потаємні пружини, які, немовби, трохи заспокоїлися після довгої "турбулентної фази". Результатом, як мінімум, може стати охолодження стосунків навіть з нинішніми союзниками, число яких навіть не є критичним.

Витримки з подачею офіційної заявки повинно вистачити до 31 жовтня 2006 року. Хоча, навіть така витримка може стати абсолютно безпорадною. Це вже не до "політичної України".