Листопадові події в Україні заставили Європу по-новому подивитися на нашу державу. Однак і ми маємо можливість зробити певну ревізію своїх поглядів щодо питань європейської інтеграції. Хоча масштаб ревізії цілком достатній для створення цілого спеціалізованого міністерства, доцільним, однак, видається розпочати її із самої назви інституції, інтеграція до якої визначена новим Президентом як стратегічний курс держави.

У цій статті зроблено аналіз адекватності перекладу терміну Євросоюз з мов держав-засновників (саме з цих мов, а не з російської має перекладатися увесь масив юридичної термінології ЄС). А також відповідності цієї назви українським лінгвістичним, конотаційним та правничим реаліям. Саме у цих трьох площинах знаходяться аргументи, котрі стануть предметом розгляду статті.

Немає твердої певності щодо повного збігу в українській мові термінів «союз» та «унія». Хоч у побуті ці терміни вживаються як тотожні, існують підстави вважати слово «союз» русизмом, українським відповідником якому є термін «спілка». Наприклад, «союз писателей» − «спілка письменників», «союз адвокатов» − «спілка адвокатів», «союз промышлеников и предпринимателей» − «спілка промисловців і підприємців». Обидва терміни − і «спілка», і «унія» означають об’єднання, але «спілка» стосується громадської ініціативи, а «унія» − публічної, політичної. Оскільки терміни «спілка» і «союз» у російській мові мають лише один відповідник, а саме «союз», тому й політичному об’єднанню незалежних суб’єктів міжнародного права було дано назву «СССР» (Союз Советских Социалистических Республик). Мотиви перекладу цієї назви на українську мову саме у варіанті СРСР (Союз Радянських Соціалістичних Республік) шукати нескладно − він такий самий, як і мотив пізнішого знищення харківського правопису, творення «російсько-російських» перекладних словників тощо. Немає лінгвістичних сумнівів у тім, що адекватним українським перекладом назви «СССР» було б саме УРСР (Унія Радянських Соціалістичних Республік) бо за своєю міжнародно-правовою природою договір про створення СРСР був саме «унією» − як «унією» був Кревський договір 1386 року, Люблінський договір 1569 року та Берестейський Договір 1596 року.

За час існування СРСР ми, усі його громадяни, звикли позначати його скорочено − «союз». Звідси й усталені смислові конструкції на кшталт «за Союзу», «при Союзі», «союзний», «в Союзі», а також виключно негативні і зневажливі «совок», «совковий» тощо.

Це стосувалося не лише мешканців самого СРСР, але й усіх держав соціалістичного табору. Зокрема у польській мові терміну «союз» було знайдено відповідник «zvjazek», а у чеській − «svaz». Можливо для запобігання негативних конотацій зі словом «союз» у переважної більшості своїх громадян, обидві держави вирішили вживати з прикметником «європейська» саме терміну «унія», а не «союз».

Українська суспільна свідомість також потребує, аби зі стратегічного курсу держави на євроінтеграцію було усунуто саме слово «союз», що на підсвідомому рівні викликає асоціації з радянським, «совковим» минулим.

Варто зазначити також, що й у російській мові немає жодних підстав сумніватися в існуванні терміну «уния». Його запровадження так само позбавить росіян проблем стосовно європейської інституційної термінології. Успішне вирішення цього питання в Україні призведе до відповідних змін і в Росії .

Попри усю очевидність зазначених лінгвістичних та смислових аргументів для застосування в українській мові терміну «унія» на позначення Європейського Союзу, самі по собі вони не є достатніми. Адже термін «Європейський Союз» міцно закріплений як в українському законодавстві, так і в свідомості громадян. Потребуватимуться значні інтелектуальні та матеріальні інвестиції для цієї зміни, і ніхто, очевидно, не займатиметься цим. Для перетворення цієї ідеї у завдання необхідний більш вагомий, категоричний аргумент. І ми його знаходимо саме у правничій площині.

Як відомо, українська наука європейського права знаходиться на первинній, зародковій своїй стадії. Інакше б існування терміну «Європейський Союз» викликало б шквал критики з боку науковців, що займаються проблемами європейського права. Адже абревіатура терміну «Європейський Союз» − «ЄС» спричинює неприпустиму для юриста плутанину.

Суть цієї плутанини проста і зрозуміла кожному, хто здатен відрізнити Раду Європи від Європейської Ради. Вона полягає в тому, що від самого початку європейська інтеграція відбувалась шляхом інституційного об’єднання у три співтовариства: Європейська спільнота вугілля та сталі, Європейська спільнота атомної енергії та Європейська економічна спільнота (згодом перетворена у Європейську спільноту). Аж до підписання у 1992 році Маастрихтського договору про створення Європейської Унії терміном «ЄС» позначалася або Європейська спільнота або усі три Європейські спільноти.

Договір про Європейську Унію значно розширив сфери європейської інтеграції. Він включив сюди також міжнародно-правову співпрацю держав у галузі юстиції, внутрішніх справ, безпеки та зовнішніх справ. Схематично кореляція новоствореної Європейської Унії із вже існуючими Європейськими спільнотами виглядає як співвідношення цілого з частиною. Поняття Європейська Унія є значно ширшим від Європейських спільнот. Вона повністю включає в себе останні і розширюється співпрацею держав-членів у зазначених вище сферах.

Вживаючи абревіатуру терміну «Європейський Союз», тобто «ЄС», українська наука, але також й уся юстиція, ставить себе у дуже незручну позицію, оскільки невідомо точно що мається на увазі: Європейський Союз чи Європейська спільнота, адже обидва поняття мають однакове скорочення − «ЄС». Фактично відбувається їх ототожнення, оскільки лише фахівець здатний розрізнити їх за контекстом, але й для нього це створює абсолютно штучні, невиправдані труднощі, котрих можна уникнути, позначаючи один з термінів не «союз», а «унія».

Аналогічні проблеми мали держави, котрі віднедавна вступили до ЄУ. Ось вже кілька років працюючи над дисертацією з європейського права у Карловому університеті в Празі, та беручи участь в кількох освітніх програмах з європейського права у Польщі, мені напевне відомо про вдалий досвід виходу з цієї проблеми обох держав.

Так, у чеській мові, як вже було зазначено вище, також існує термін «союз» (напр., „Sovetsky svaz”). Якби це слово вживалося для позначення Європейської унії, чехи мали б ідентичну з українською проблему: збіг абревіатур: Evropske spolecenstvi (Європейська спільнота) та Evropsky Svaz (Європейський Союз) − обидва «ES». Однак чеська мова − знову ж, так само, як і українська − має термін «унія», і, відповідно абревіатура «EU» («Evropska unia»). Отже, проблема вирішена (для чехів).

Добре усвідомлюючи які незручності викличе запровадження до української термінології позначення «Європейська Унія», слід відзначити, що українська наука, українське законодавство та українська суспільна свідомість ще не так глибоко засвоїла непрактичний і неточний термін «Європейський Союз». Ще не приведено у відповідність до вимог ЄУ вітчизняні нормативні акти, ще не запроваджено в усіх школах курсів з європейської інтеграції, ще не повернулася до України когорта молодих науковців, що здобувають знання у європейських університетах. Тому ще існує об’єктивна можливість виправити цю помилку.

Найближчі роки будуть позначені значними змінами у багатьох галузях суспільного життя України. Тому саме зараз, в контексті великих структурних перетворень, є добрий час для змін, описаних у цій статті.

Автор радо продовжить дискусію з читачами.

Контакт: o-andriychuk@operamail.com