На пострадянському просторі в кінці 2004 р. активізувалися західні й російські зусилля щодо підпорядкування собі транспортних систем експорту енергоресурсів з країн колишнього СРСР. Між РФ та США зростає протистояння, і обидві сторони активно протидіють планам протилежної сторони.

Грузинська газотранспортна система
У листопаді 2004 р. (тобто спеціально напередодні зимових холодів) активізувався тиск на Грузію з ціллю примусити її продати РФ (а конкретно, підрозділу "Газпрому" - "Газекспорту") грузинську систему газопостачання (ГСГ).

Державна "Грузинська газова міжнародна корпорація" (ГГМК) контролює роботу 40 місцевих газорозподілчих компаній, серед яких найбільшою та найпривабливішою для РФ є "Тбілгазі" (Тбілісі Газ).

На думку окремих західних експертів, це ввело б Грузію (Гр.) у повну залежність від російського газу, а також заблокувало доступ до азербайджанського (Аз.) газу з родовища Шах-Деніз, починаючи з 2006 р. І хоч західними експертами відзначається, що така ситуація не вплине на роботу перспективного стратегічного газопроводу у напрямку Аз.-Гр.-Туреччина, але до певної міри вони занепокоєні можливістю посилення російського впливу на експортні потоки енергоносіїв з пострадянського простору.

Слід зазначити, що російська енергомонополія щодо Грузії вже існує. Так, у поточний час Грузія змушена закуповувати газ лише з РФ. Причому, по ціні $60 за 1000 куб.м., а з 1 січня 2005 р. - $78 за 1000 куб.м. з частковою передоплатою (це стосується всіх республік Південного Кавказу). Хоча, до кінця 2004 р. сама РФ закупала туркменський газ по ціні  $44 за 1000 куб.м.

Наразі Росією та деякими офіційними особами в Грузії, які мають зв'язки як з новою, так і зі старою владою (особливо виділяється міністр економіки Грузії Каха Бендукідзе), лобіюються наступні схеми передачі контролю "Газпрому" над всією ГСГ або її основною частиною:

1. передача акцій ГГМК;
2. прямий викуп;
3. спільне підприємство "Газпром-ГГМК".

РФ також має значну зацікавленість у перебиранні контролю над транзитним газопроводом, що йде з Гр. до Вірменії. У 2003 р. Гр. отримала за цей транзит близько 10% від постаченого газу. Очевидно, що для РФ питання енергетичної підтримки свого стратегічного партнера на Кавказі - Вірменії - є надзвичайно важливим. Крім того, цей нафтопровід РФ бажає розширити або повністю перебудувати, запустивши в реверсному режимі під проект експорту газу з Ірану.

Зрозуміло, що США активно протидіє цим російським намірам. Зокрема, після того, як Е.Шеварднадзе проігнорував потужні заперечення Вашингтону з цього приводу наприкінці 2003 р., у листопаді того ж року в результаті "трояндової революції" його було скинуто з посади Президента Грузії. Зараз, як і рік тому, США через свого Спеціального посланця з каспійських енергетичних справ Держдепартаменту США Стівена Манна (колишнього Посла США в Туркменістані) виступають різко проти переходу ГСГ під контроль РФ і закликають Гр. подбати про свої довгострокові національні інтереси, які розкриваються з 2006 р., тобто з початком роботи проекту Шах-Деніз.
Основні аргументи, які зараз використовує Захід для схилення Грузії до своїх умов є такими:
- скасування залежності від лише російського газу;
- більш низькі ціни у кортоко- та довгостроковій перспективі;
- гарантовані поставки від політично дружнього джерела, що працює за західними стандартами менеджменту.

В проекті Шах-Деніз компанія "BP" буде володіти й керувати  цим газопроводом, включаючи грузинську ділянку. Початок роботи проекту заплановано на 2006 р. в рамках угоди на 20-річну купівлю-продаж. Грузія має отримувати за участь у проекті 200 млн. куб.м у перший рік з поступовим підвищенням до 500 куб.м. з шостого року і впродовж ще 14 років. Грузія закупатиме газ по льотній ціні $55 у перший рік з подальшим зростанням на 1,5% щорічно. Також Грузія матиме гарні транзитні прибутки (2,5 дол. за 1000 куб.м.) за газ, що йтиме через її територію, з подальшим щорічним зростанням ціни. [1]

Туркменський газ
Водночас, РФ намагається забезпечити монопольне постачання і туркменського газу на західні ринки,  у першу чергу, до ЄС. Зокрема, це було продемонстровано під час російсько-туркменських конференцій та виставок у листопаді 2004 р.
Аналогічно, РФ тисне і на Казахстан та Узбекистан з приводу того, щоб їх, хоч і значно менший за обсягом газ, також постачався виключно територією РФ. Це дасть РФ можливість подвоїти обсяги постачання газу до ЄС а також посилити загальну залежність ЄС від РФ.

Щорічний обсяг постачання туркменського газу у 2004 р. сягнув 70 млрд.куб.м, і до 2007 р. планується його збільшення до 90 млрд.куб.м., що дорівнюватиме піку постачання газу з СРСР, а до 2010 р. може сягнути 135 млрд.куб.м Для порівняння, у поточний час "Газпром" постачає до європейських країн 130 млрд.куб.м. газу.

У свою чергу, Захід знову-таки виступає проти подібних планів  і використовує аргумент невигідності для Туркменістану умов закупівлі Росією туркменського газу: половина - за гроші, половина - бартером (сталь, вироби машинобудування, хімпрому, а також повну залежність від умов експорту, що їх диктує РФ.
Ще один аргумент Заходу проти РФ - те, що РФ закуповує туркменський газ по низькій ціні в основному для власних потреб, що дає їй змогу по значно більшій ціні експортувати на Захід свій власний та туркменський, знову ж таки диктуючи для ЄС монопольні ціни.
До речі, аргументи Заходу включають і невигідність повної "газової" залежності України (яка втягнута до проектів "РосУкрЕнергопрому" з розширення трубопровідної системи, кошти на яку здебільшого фінансує Україна). [2]

Плани щодо приєднання РФ до БТД
Президент "BP-Azerbaijan" Девід Вудворд 21 грудня 2004 р. зробив сенсаційну заяву на спеціально зібраній прес-конференції в Баку про те, що власники акцій трубопроводу "Баку-Тбілісі-Джейхан" (БТД) вивчають сценарії можливого транспортування російської нафти до турецького порту Джейхан через згаданий трубопровід.
Про це йшлося і під час нещодавнього візиту Президента РФ В.Путіна до Туреччини. Тобто, РФ, яка так довго і послідовно боролася проти БТД, зараз прагне приєднання до цього трубопроводу. І TNK-BP названо потенційним головним оператором даного проекту.
В контексті заяви Вудворда прозвучав і трубопровід "Одеса-Броди", який з недавніх пір TNK-BP використовує для реверсу нафти в напрямку Чорного моря. Так, Вудворд заявив, що доставка російської нафти до Баку могла б здійснюватись нафтогоном "Баку-Новоросійськ" - але знову ж таки у реверсному режимі - і вже з середини 2006 р. (БТД ж має стати до ладу у другій половині 2005 р.) [3] 

Так може саме для цього Росії і знадобився реверс "Одеса-Броди"?

Які загальні висновки напрошуються?

Скоріш за все, за намаганнями як РФ, так і США щодо ГСГ, туркменського газу та каспійської нафти стоять суто політичні й стратегічні мотиви з надбання контролю над видобуванням і постачанням на західні ринки енергоносіїв Каспію та Центральної Азії.
Враховуючи заплановані терміни запуску енергетичних коридорів, у 2005-06 рр. на згадані країни з обох боків чинитиметься тиск щодо схилення на свій бік у проектах з транспортування енергоносіїв на західні ринки.
РФ у своїй енергетичній політиці на пострадянському просторі активно буде використовувати такі підходи: реверс трубопроводів на свою користь, нейтралізація впливу західних країн на пострадянські, а також контрольовані "заморожені конфлікти" за рахунок російської військової присутності.
Захід у своїй енергетичній політиці на пострадянському просторі буде використовувати такі аргументи: економічна привабливість, скасування російської монополії та врегулювання "заморожених конфліктів" за рахунок військової присутності військ США\НАТО.      
Наразі західні умови виглядають більш привабними. Зокрема, залучені країни мають шанс отримати: більші (у порівнянні з російськими) економічні вигоди; прискорене членство в НАТО - вже у 2005-06 рр.; зближення з ЄС та світовими економічними структурами; більшу геополітичну вагу для вирішення власних територіальних (Грузія-Абхазія-Осетія, Нагорний Карабах) та інших проблем.   
В умовах, що складаються, Україні слід активізувати зусилля щодо набуття альтернативних джерел енергопостачання, а також підвищення своїх енерготранзитних можливостей з використанням можливостей нафтопроводу "Одеса-Броди", приморських НПЗ та української ділянки р. Дунай.
 
Джерела:

1) Jamestown Eurasian Monitor, November 12, GAZPROM OR SHAH-DENIZ? GEORGIA'S CHOICE OF STRATEGIC PARTNERS, Vladimir Socor.
2) Jamestown Eurasian Monitor, November 19, MOSCOW'S STRATEGY ON TURKMEN GAS IS STRATEGY TOWARD EUROPE, Vladimir Socor.
3) "Независимая Газета", 24.12.2004.
- Повідомлення "Інтерфакс" та сайту уряду Туркменістану за 15-18 листопада 2004 р.