Сторони також дали формальну згоду на застосування тренувальних програм НАТО в Іраку. Планується збільшити кількість представників місії НАТО в Іраку до 300 чоловік. Представники НАТО будуть тренувати офіцерський склад армії Іраку. Наступним кроком має стати створення окремого тренувального центру НАТО наступного року. Центр буде розташовано неподалік від Багдаду.

Міністри також дійшли згоди щодо необхідності продовження терміну діяльності НАТО на території Косово, оскільки ситуація в регіоні продовжує бути нестабільною.

У рамках зустрічі також було проведено переговори з російською стороною в ході яких члени Ради Росія – НАТО проаналізували ситуацію, видавши за підсумками засідання спільну заяву.

Рада Росія - НАТО розглянула кроки, яких було вжито усіма політичними силами в Україні з метою розв’язання кризи, що виникла після виборів Президента, у відповідності до принципу верховенства права та конституційних норм України.

У заяві “було зроблено заклик до усіх сторін конфлікту і в подальшому не допустити застосування сили та підбурювання до насильства, утримуватися від погроз виборцям, а також забезпечити вільний та чесний виборчий процес, який би відбивав волю українського народу”.

“Ми знову підтвердили нашу підтримку незалежності, суверенітету, територіальної цілісності та розвитку демократії в Україні”, - йшлося у заяві.

Як зазначив Колін Пауелл, дещо інша ситуація виникла в ОБСЄ. Ситація у цій організації дещо інша і при розгляді українського питання виникли певні складнощі.

Саме зі слів Коліна Пауелла можно судити і про загальну атмосферу зустрічі. Насамперед американський високопосадовець засвідчив свою переконаність у “блискучому майбутньому НАТО”. Однак певні застороги пана Пауелла засвідчують, що рішення ухвалені НАТО далися не надто легкою ціною.

Передусім про це свідчить атмосфера прихованих взаємних претензій Європи та США, які хоча і замасковані за дипломатичною формою, однак мають досить різкий зміст. Йдеться, скажімо, про те, що Сполучені Штати вкотре нагадали Європі про необхідність збільшувати оборонні витрати, оскільки і на європейських бюджетних витратах базується міць Альянсу.

Очевидно, таке звинувачення для Європи стає дедалі більше дратівливим. Адже пропонуючи збільшити оборонні витрати Сполучені Штати не дуже заохочують Європу до участі у прийнятті рішень. Навіть навпаки, події в Іраку продемонстрували всьому світові, що США готові до самостійних дій, щодо яких європейські лідери можуть лише постфактум демонструвати свою незгоду. Європі у такій ситуації надається роль статиста, робота якого – підтримувати лідера та забезпечувати повоєнний розвиток держав, де успішно проведено американські операції. Вочевдь, амбітним лідерам провідних держав ЄС не подобається таке позиціонування. Відтак завуальоване звинувачення у низьких оборонних витратах не дало жодного конструктивного результату, а лише підкреслило, що постіракські синдроми ще суттєво впливають на трансатлантичні відносини.

Ще одним рецидивом постіракського синдрому стало те, що не всі європейські держави погодилися на розширення діяльності НАТО в Іраку. Пауелл висловив розчарування тим, що не всі члени НАТО згодні на такий крок. На його думку, така ситуація підважує позиції НАТО загалом. Колін Пауелл також зазначив, що німецьких військовослужбовців навряд чи можна буде побачити за межами території, яка підпадає під мандат НАТО. З іншого боку говорити про таку територію наразі не доводиться. Адже, у світі є багато “гарячих точок”, де втручання НАТО є об’єктивною необхідністю. Також ним було зазначено, що існує ряд місій, які виконуються державами-членами НАТО під національними прапорами, а не в рамках діяльності НАТО в цілому. Однак, на думку Коліна Пауелла, слід пам’ятати про те, що потенціал для виконання таких місій ці держави набули саме завдяки членству в НАТО.

Повідомив Пауелл також і про запланований візиит Дж. Буша до Європи у лютому 2005 року, в ході якого планується проведення зустрічей як з європейськими так і з натовськими високопосадовцями. Цілком очевидною і наболілою є необхідність такої зустрічі. Сторони зрештою мають дійти висновків як стосовно кризи в Іраку і трансатлантичних суперечностей, до яких вона призвела, так і стосовно того, що попри сподівання багатьох європейських лідерів і не виправдовуючи очікувань європейської громадської думки, президентські перегони у США виграв саме Джордж Буш і саме з ним Європі доведеться ще тривалий час співіснувати та співробітничати. До того ж Коліна Пауелла має замінити на посаді Кондоліза Райс, відома певною категоричністю своїх суджень і слідуванням повністю у фарватері політики Буша. Цілком зрозуміло, що і її призначення і переобрання Буша на посаді президента США стало предметом уваги для ЄС. Сторони, вочевидь свідомі, що подальший трансатлантичний розкол їм тільки зашкодить. Проте і розвивати відносини закладені у період першої каденції Дж. Буша в тому ж режимі неможливо. Зустріч в Брюсселі показала, що сторони активно спіпрацюватимуть по взаємовигідним напрямам. Проте, предмет для розмов у США та ЄС назрів і НАТО в даному випадку лише привід, щоб про це нагадати.

Треба сказати, що майже непоміченою пройшла ще одна подія. Того ж дня у Брюсселі було підписано Меморандум про співпрацю у сфері Європейської та Євроатлантичної інтеграції між урядами Грузії та Болгарії. Згідно меморандуму, сторони планують розвивати активну співпрацю, метою якої є членство Грузії у ЄС та НАТО. Зокрема сторони планують активізувати співпрацю у сфері візового контролю, контролю за кордонами, імплементації Грузією Індивідуального партнерського плану дій. При підписанні Меморандуму були присутні представники МЗС Латвії, Литви та Естонії.

Останнє свідчить про те, що попри трансатлантичні суперечності і тертя, і США і Європа свідомі того, що НАТО має лишитися дієвим інструментои міжнародної політики. Сторони по різному розуміють цю дієвість. Для Європи НАТО передусім інструмент, який має використовуватися на виконання рішень ООН, для США більшою мірою як універсальна, незалежна від Ради Безпеки структура. Однак по обидва боки Атлантики, як видається, є усвідомлення і подальшого існування Альянсу і його розширення. Зустрічі у Брюсселі показали, що підгрунтям для такого розширення цілком може стати демократичність країни, що претендує на таке розширення. Цілком очевидний сигнал було подано Грузії. Демократична Україна на черзі?