9 грудня у штаб-квартирі Альянсу в Брюсселі мало відбутися засідання Комісії Україна – НАТО. Наразі зустріч не відбулася. Проте її відклали. За словами пана Мішеля Дюре, мости для співпраці України з НАТО не перекриті, проте нинішню ситуацію, можливо, слід розцінювати як крок назад, аби потім зробити стрибок вперед.

На тлі ситуації, що склалася, пригадуються заяви відомих українських політиків про те, що насправді ніяких переваг Україн такий стрибок не принесе. Навпаки, він може стати стрибком до економічних проблем. Проте, питання економічних наслідків вступу України до НАТО це не “tabula rasa” для фахівців, а питання гарно досліджене. Читачеві буде цікаво познайомитись з деякими результатами таких досліджень.

Отже, наразі економічна співпраця України з НАТО розвивається в галузях аналізу економічних аспектів безпеки, ефективного формування обороних витрат, аналізу фінансової ефективності скорочення видатків на оборону, планування національних програм оборони.

Економічні аспекти формування оборонних бюджетів є найактуальнішими питаннями співпраці між НАТО та Україною. Зусилля держав НАТО спрямовані на застосування економічних критеріїв в управлінні оборонним бюджетом. Україна вже мала нагоду пересвідчитися у вадах формування оборонних бюджетів, яке відбувалося виходячи виключно з питань безпекової доцільності в умовах “холодної війни”. Таке оборонне планування виснажувало економіку Радянського Союзу, стало однією з передумов економічної кризи, яка в результаті стала причиною розпаду цього гіганта міжнародної системи на глобальному рівні і передумовою спустошіння гаманців рядових радянських громадян на локальному.

Україна успадкувала значну частку радянської армії, успадкувала вона і радянські реалії оборонного планування. Планування, як видно з вищенаведеного, вкрай неефективного. Тож чи можемо ми закиданти державам НАТО, що вони своїми підходами і прагненням змінити такі реалії загрожують національній економіці? Навпаки. Нам пропонують ефективні схеми оборонного планування в умовах глобалізації та ринкової економіки. Схеми, до яких Україна так чи інакше має перейти, однак у випадку співпраці з НАТО їй за це ще й пропонують бонус у вигляді долучення до клубу демократичних держав, які, до того ж, зобов’язані захищати одна одну.

Дуже подібна ситуація і з ОПК, розвалом якого погрожують у випадку вступу України до НАТО. Цілком зрозуміло, що досягнення оборонно-промислового комплексу були предметом гордості в СРСР. Безумовно, що фахівці, які сприяли такому розвитку цієї галузі в Україні залишилися і зараз. Проте, попри наявність значного інтелектуального потенціалу та виробничого капіталу, в України обмаль фінансових резервів для розвитку ОПК. Цілком очевидно, що задля розвитку української оборонної промисловості нам необхідно здійснити щонайменше два кроки.

Перший, реформувати галузь як таку. Створити умови для збільшення обсягів виробництва, науково-технічного та іноваційного розвитку, забезпечення ефективності виробничої діяльності в умовах ринкової економіки. Другий, який витікає з першого, знайти фінансові ресурси у формі інвестицій для забезпечення процесу, підвалини якого закладе перший крок. Цілком очевидно, що джерелом таких інвестицій передусім мають стати розвинені країни, більшість яких входдять до НАТО. І не менш очевидно, що ці розвинені країни набагато інтенсивніше інвестуватимуть кошти в українську економіку загалом та в оборонну промисловість зокрема за умови, що й Україна стане членом євроатлантичного клубу. За умови, що інвестори будуть переконані у прихильності України до європейських цінностей, до засад ринкової економіки, до незмінності векторів її розвитку. А така впевненість може в них з’явитися лише у випадку інституційного включення України до Альянсу і незмінності її курсу на європейську інтеграцію.

Ще одним каналом для інвестицій, який потенційно можливий для України є, як не дивно, закупка озброєнь власне у країн НАТО. Адже серед країн НАТО є досить поширеною практика компенсаційних заходів. Так, скажімо, згідно польського законодавства, оборонне замовлення іноземному виробникові, а йдеться, передусім, про нових партнерів Польщі по Альянсу, сума якого складає більше 5 млн. дол. має супроводжуватися еквівалентними інвестиціями в промисловість самої Польщі. Щонайменше половина від згаданої суми при цьому витрачається власне на оборонну сферу.

А чеські законодавці пішли навіть далі. Там компенсаційні заходи сягають 150% від суми затраченої на закупівлю товарів оборонного призначення іноземного виробництва. Відтак, інвестиції, які “вливаються” в економіку країни повністю компенсують її витрати, а іноді навіть дають умовний прибуток.

Зрештою ще одним вагомим джерлом для вливання коштів у національну економіку є фінансова допомога західних країн кандидатам і новим членам НАТО. Країни Альянсу готові нести витрати за забезпечення безпеки у Східній Європі. Окрім надання допомоги у військовій сфері, як фінансової так і консультативної, що також є вкрай важливим, НАТО фінансує цілу низку програм покликаних сприяти забезпеченню різноманітних аспектів безпеки у країнах Центральної та Східної Європи. Власне ці кошти є тим авансом у нових членів, який згодом виходить на рівень самоокупності за рахунок участі у спільних операціях та виникнення спільних інтересів. У тому числі й інтересів, що виникають у ході співпраці над втіленням спільних військово-технічних проектів. (Довідково: за 1990-1999 роки європейські члени НАТО вклали у економіку країн Центральної та Східної Європи, що невдовзі приєдналися до Альянсу, близько 47 млрд. доларів.

Вкрай важливим джерелом для розвитку економіки може стати також конверсія, потенціал якої зараз використовується далеко не повною мірою. Наразі процес конверсії є недостатньо прозорим та послідовним. Загалом, коли говорити про військові бази, то вони почасти просто передаються у власність місцевих адміністрацій, міністреств та відомств, інших установ. Така ситуація гальмує економічний розвиток України і може призвести до серйозних проблем. Ситуація вимагає, щоб їй було приділено уваги. Саме тоді це хоч якось сприяло б макроекономічній стабільності України, зокрема було б зменшено витрати на технічне обслуговування та соціальну вартість безробіття.

Як справедливо зазначив на засіданні Спільної робочої групи Україна – НАТО 11 листопада ц.р. один з представників Делегації НАТО пан  К.Штаудт, конверсія та закриття військових баз зараз відбувається у багатьох країнах світу. Ці країни можуть знаходитися на різних рівнях економічного розвитку, мати різні судові системи і культурні традиції, але про яку б країну не йшлосяпроцес конверсії призводить до виникнення соціальних проблем і вимагає стандартного підходу: майбутнє колишньої військової бази слід визначати відповідно до принципу найкращого використання наявних ресурсів в інтересах суспільства. Саме в цьому НАТО і світове співтовариство можуть надати Україні значну допомогу і зробити великий внесок в успіх цієї діяльності.

Насамкінець, глобалізація зараз є очевидним і об’єктивним процесом. Так само як вимушеною необхідністю є реформування української армії, внесення коректив до процедури оборонного планування, так само об’єктивною необхідністю видається і включення України до цього процесу. Причому, бажано, як самостійного гравця, однак в компанії надійних союзників. І, вочевидь, таким союзником, що вже зараз сприяє забезпеченню ринковості економіки України, модернізації її армії, здатності реагувати на нові виклики міжнародної системи є саме Північноатлантичний Альянс. Що власне, не раз було підтверджено і на найвищому рівні, до того ж визнано і українською стороною. Тож тепер справа за інтенсивною роботою на цьому напрямі.