Багатосторонні переговори, які було проведено в Маріїнському палаці ввечері 26 листопада та 1 грудня, були по-різному сприйняті, як учасниками подій та журналістами, так і маніфестантами на Майдані Незалежності. Для політологів же вони виявилися тестом для нової демократичної еліти України, тестом на європейську адекватність.
Сьогодні Україна переживає свою власну мирну демократичну революцію, тобто ті процеси, через які пройшли майже всі Центрально - Європейські країни з розпадом системи тоталітаризму: від Польщі до Сербії.
Всі 14 років незалежності Україні бракувало справжньої ротації еліт. Одночасну зі своїми західними сусідами та країнами Балтії європейську та євроатлантичну інтеграцію України стримував постійний баланс старого й нового в елітах, їхніх ідеях, цілях та цінностях. Звідси занадто довготривала присутність у парламентському житті залишків комуністичної партії, „багатовекторна” зовнішня політика, декларовані бажання інтегруватися одночасно у дві взаємовиключні структури: Європейський Союз та Єдиний Економічний простір із Росією, Білоруссю та Казахстаном.
Парламентські вибори 2002 року та президентська кампанія 2004 року поклала край цьому застарілому балансу. Нинішня „оранжева” революція, яка спалахнула після сфальшованих президентських виборів, остаточно зруйнувала стару залаштункову українську політичну культуру візантійського типу. Нинішні переговори між владою та опозицією за посередництва європейських політиків – це щось незвичне не лише для політиків, але також і для людей, які за ними спостерігають на вулицях та біля телеекранів.
Ми відчуваємо на собі зацікавлені погляди міжнародного співтовариства. Це не може не радувати й обнадіювати українських громадян, які збираються сьогодні на майданах, протестуючи проти фальсифікації їхнього вибору. Ланцюгова ж реакція неприйняття низкою європейських країн та провідних демократій світу оголошених Центральною виборчою комісією результатів виборів виявилося неприємним сюрпризом для правлячого режиму.
На заклики українських політиків втрутитися у конфлікт відгукнулися чисельні європейські лідери. Показовий склад міжнародних посередників. Посередницьку місію почали виконувати Верховний Представник Європейського Союзу із зовнішньої політики та безпеки Хавьєр Солана, Генеральний секретар Організації з безпеки та співробітництва у Європі (ОБСЄ) Ян Кубіш, Президенти Польщі та Литви – Александр Кваснєвський та Валдас Адамкус. Такий представницький рівень цілком відповідає проблемі, за вирішення якої вони взялися та значенню України для системи європейської безпеки загалом.
Формат окремих переговорів міжнародних посередників з Кучмою, Януковичем та Ющенком було замінено на одночасну участь усіх. До них у Маріїнському палаці приєднався й голова українського парламенту Володимир Литвин та голова нижньої палати парламенту Російської Федерації Борис Гризлов. Перед цією зустріччю Віктор Ющенко провів переговори з послом Росії Віктором Черномирдіним. Ініціатива та формат переговорів належали президенту Польщі Кваснєвському, який вже кілька років поспіль пропонує українській владі та опозиції при вирішенні перманентного конфлікту модель „круглого столу”, за якою ще у 1980-х поляками було досягнуто національного порозуміння. Модель російського посередництва – арбітражу Володимира Путіна – була унеможливлена задовго до самих переговорів особистою участю російського президента в українській виборчій кампанії. Таким чином, можна констатувати, що у розв’язанні українського політичного конфлікту перемагають європейські стандарти. Принаймні, поки що.
Першим успіхом переговорів 26 листопада можна вважати те, що вони відбулися і сторони заявили про незастосування силового варіанту розвитку подій. Судячи з усього, це була умова європейських посередників. Так само, їхньою ідеєю було й переголосування другого туру, про яке почав говорити Віктор Ющенко після телефонної розмови з Хав’єром Соланою. Складається враження, що соратники Віктора Ющенка наперед не вірять у те, що Янукович погодиться взяти участь у переголосуванні.
До першого контакту між сторонами дійшло лише на четвертий день безпрецедентних для Києва вуличних демонстрацій. За словами спікера парламенту В. Литвина вище керівництво держави недооцінило масштабів протесаного руху. Схоже, усвідомити це президент Кучма та прем’єр-міністр Янукович змогли лише після того, як пікетувальники не пропустили їх до своїх резиденцій.
Щодо масових порушень під час виборів президента з боку штабів провладного кандидата та місцевих адміністрацій, то вони також мали свою психологічну причину. Ці люди занадто довго перебували при владі і встигли втратити не лише зв’язок з масами, але й відчуття реальності. Тож можна принаймні констатувати певний успіх тактики блокування адміністративних будинків, яка посадила владоможців за стіл переговорів з опозицією. Не застосування сили з боку влади у цьому випадку стало тестом на адекватність нинішньої української влади.
З іншого боку, згода опозиції сісти за один стіл з людьми, яким вона відмовляє у моральному праві називатися українською владою, та стримування людської маси від лобового штурму адміністрації президента стали успішним тестом на європейську адекватність лідерів української опозиції.
Нарешті, реакція прихильників Ющенка, які знаходилися на майдані під час оголошення перших результатів переговорів, засвідчила також і їхню адекватність обраному шляхові мирного розвитку подій.
|