АНАЛІТИКА

08.11.2004 | Чи стане Джордж Буш „новим” президентом для України?
Володимир Горбач - Інститут євроатлантичного співробітництва

Інтрига з підрахунком голосів на президентських виборах у США нічим не поступалася інтризі з оприлюдненням результатів першого туру голосування на виборах президента України. Роль ЦВК у даному разі взяли на себе приватні новинні корпорації CNN, Fox-news тощо. Справились краще, а головне, швидше.


Другий термін Джорджа Буша має усі шанси вигідно відрізнятися від першого. Адже якщо сьогодні стрімко змінюється весь світ, то чому б не змінюватися політиці Буша? Звичайно, в світі, як і в самій Америці, знайдеться дуже багато людей, які мають серйозні й обґрунтовані претензії до Буша та його політики. Наприклад, в Європі мало хто зрадів його повторному обранню. Але як кожен повторно обраний президент, він спробує використати другий термін для того, щоб увійти в історію з благородною місією. В крайньому разі хотітиме цього на початку терміну. На сьогодні він має таку місію, завдання його команди – відкоригувати її так, щоб вона привабливо виглядала не лише для консервативної частини Америки, а й для зовнішнього світу...


Не забуваймо, що Україна для нього лише частка зовнішнього світу. Тому наше надзавдання – максимально використати подібні тенденції. Бушу потрібно змістити його ціль, щоб не дати засліпнути від Іраку. Об’єктивно кажучи, Буш сам потребує нової місії. Поки що через війну в Іраку проблеми з демократією в Україні американській адміністрації були не помітні. Сьогодні ж ми бачимо загострення інтересу до виборчого процесу в Україні та чуємо доволі жорстку риторику осуду „національних особливостей” українського виборчого процесу.


У довгостроковій перспективі обрання Керрі, можливо, мало б благотворніший вплив на українсько-американські відносини. У нас прийнято вважати, що Джордж Буш – найбільшою мірою проросійський господар Білого дому в сучасній історії. „Проросійський” тому що пропутінський. Путін – його молодший партнер по антитерористичній коаліції, дистрибутор безпеки в Євразії та на Кавказі. А також в Україні. Тому що, власне до України у Буша інтересу немає (ні нафти, ні ядерної зброї). Але це точка зору Путіна, який поспішив „підтримати” кандидатуру Буша на рівні з підтримкою Янукович й Ардзінби. Варто нагадати, що висловлювання Керрі про те, що його перемозі зрадіють іноземні лідери справило негативне враження на консервативного американського виборця. Думаю, що й „підтримка” Путіна прихильникам Буша була не до душі.
Отже, друг Путіна – не обов’язково ворог України.


Яка ж точка зору Буша? Вона останнім часом формувалася зовнішньополітичним блоком американського уряду, який, у свою чергу чекає на кадрові зміни та трансформації. Перед усім очікується добровільна відставка держсекретаря Коліна Пауелла, напівдобровільні відставки – міністра юстиції Джона Ешкрофта та міністра внутрішньої безпеки Тома Ріджа.


Найвірогіднішими претендентами на крісло голови Держдепу називають радника з питань національної безпеки Кондоліззу Райс та нинішнього представника США при ООН Джона Денфорта.


 За іншою версією саму Райс на її посаді замінить нинішній заступник Стівен Хедлі або навіть заступник міністра оборони Пол Вулфовіц. Фактичного, заступника Пауелла Ричарда Армітеджа може замінити ще один висуванець консервативного крила республіканців-Джон Болтон, заступник голови Держдепу з контролю над озброєннями й міжнародної безпеки.


Так чи інакше, під час виборчої кампанії „яструби” (Рамсфельд, Чейні) в оточенні Буша перемогли „голубів” (Пауелл, Армітедж), і це позначиться на розкладі сил в адміністрації та буде відображено в змінах зовнішньої політики.


Цілком очевидно, що модель експорту демократії за іракським зразком у короткостроковій перспективі очікують величезні труднощі. Новий термін президентства Буша потребує прикладів успішної реалізації зовнішньої політики - основної теми виборчої кампанії республіканців. У зв’язку з цим варто змінити підходи щодо цієї справи. Від рейганівської концепції „експорту демократії” перейти до підтримки „імпорту демократії” тими країнами й суспільствами, які насправді готові до цього й демонструють відповідні прагнення.


Сьогоднішня ситуація в Україні – це виклик не лише Кучмі-Путіну, але й адміністрації Буша. Від швидкості і якості її реакції залежатиме і поведінка Кучми, і поведінка Путіна. Наша ж мета в налагодженні зв’язків з оновленою адміністрацією Буша (якщо вона оновиться) полягає не в тому, щоб вони почали нам допомогати, а в тому, щоб вони не шкодили самим собі. У тому числі й у нас.


Тож з точки зору зовнішнього впливу на другий тур голосування в Україні, обрання чинного президента Буша має свої переваги. Він зможе реагувати на події у їхньому розвиткові, а не лише після власної нової інаугурації 20 січня 2005 року.


Потепління ж українсько-американських взаємовідносин відтепер цілком і повністю залежить від нового (без лапок) президента України.






USERS COMMENTS

Ваше ім'я
Ваша поштова скринька
Заголовок
Ваш відгук
Залишилось сомволів
| | | Додати в вибране
Пошук
Підписка
Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України
Інститут євро-атлантичного співробітництва
Центр "Україна - Європейський вибір"
Defense Express
Центр європейських та трансатлантичних студій

Rambler's Top100 Rambler's Top100


Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Міжнародного Фонду "Відродження"
Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Центру інформації та документації НАТО в Україні
© 2004 - 2022. ЄВРОАТЛАНТИКА.UA
Всі права захищено.

Даний проект фінансується, зокрема, за підтримки Гранту Відділу зв'язків із громадськістю Посольства США в Україні. Точки зору, висновки або рекомендації відображають позиції авторів і не обов'язково збігаються із позицією Державного Департаменту США.
На головну Анонси подій Новини Аналітика Топ новини та коментарі Мережа експертів Про проект