|
29 червня на позачерговому, екстреному Самміті Європейського Союзу, який тривав біля тридцяти хвилин, новим Президентом Європейської Комісії (ЄК) був призначений колишній прем’єр-міністр Португалії, правоцентрист Хосе Мануель Дурао Баррозо. Через два дні блискуче головування Ірландії в ЄС завершилося. Й призначення Баррозо стало відминним фінальним аккордом цього головування, на протязі якого був реанімований конституційний процес та вперше в історії ЄС бів прийнятий Конституційний Договір (КД). Договір, долю якого передбачити навряд чи хто наважиться. Зрозуміло, можна спрогнозувати, що від долі ратифікації Конституційного Договору багато в чому буде залежати й доля самого Європейського Союзу.
В такому контексті, як би від цього не відмовлялися, діяльність Комісії під керівництвом португальця буде відбуватися на надзвичайно складному політичному тлі навколоконституційних баталій. Ці баталії будуть супроводжуватися не менш драматичними баталіями навколо обговорення та схвалення фінансових перспектив ЄС, майбутньої серйозної корекції Пакту стабільності та зростання, абсорбції нових членів, підготовки до прийняття Болгарії та Румунії, перспектив початку переговорів щодо прийняття Туреччини.
Такими є основні, видимі завдання надзвичайно високого ступеня складності, з якими придеться зіткнуться новому складу Європейської Комісії з 1 листопада текучого року – дати початку виконання свої обов’язків. Більш глибинні обставини можуть проявитися, можливо, вже в першій половині 2005 року та будуть мати геостратегічний характер, на тлі яких європейські дебати навколо запропонованого тексту Конституційного Договору можуть стати одним дуже важливим, але не визначальним фактором.
Чи готова Комісія Баррозо до таких наступних викликів поки що залишається невідомим. Перші ознаки, які свідчать про принципи формування її нового складу, не дають привидів для обнадійливих, позитивних висновків. Але, поза сумнівів, треба пам’ятати про умови формування цієї Комісії, коли були відкинуті постулати формування минулих складів ЄК, але не були ще кінцево сформовані нові правила, що знайшли своє відображення в тексті КД. Хоча ці правила об’єктивно ведуть до послаблення ролі Комісії в інституціональній архитектурі ЄС.
Політичні передумови вибору
Політична боротьба за посаду Президента Європейської Комісії та посади комісарів в ній розгорнулася вже на самому початку 2004 року, коли конституційний процес лежав практично в руїнах та не було свідчень, що він зможе серйозно вплинути на формування нового складу ЄК. Верениця претендентів змінювалася з калейдоскопичною швидкістю. Але, основна тенденція була відзначена як ніколи відверто – тенденція боротьби „міждержавного” та „федеративного” підходів щодо функціонування та подальшого розвитку Європейського Союзу, причому, в основному, незалежно від політичної прихильності. На протязі того, як текст Конституційного Договору все більше набував обрисів відходу від створення „квазі-єдиногго державного утворення”, тим чіткішими становилися перспективи несприйняття кандидатури „федеративно налаштованих” претендентів, які відкрито лоббіювалися, в першу чергу, Францією та Німеччиною.
Дати 1 травня та 18 червня стали, свого роду, вирішальними в процесі призначення нового Президента Європейської комісії. Розширення ЄС різко змінило розстановку сил в співтоваристві та його інститутах, в першу чергу, Європейській Раді, яка відповідальна за призначення „головного виконавця”. Самміт 18 червня підтвердив цей факт і лідери Франції та Німеччини виразно це усвідомили. Запропоновані ними кандидатури були рішуче заблоковані.
Чи можна в цьому контексті вести мову про те, що віднині Франція та Німеччина втратили свої лідируючі ролі в утворенні? Мабуть, навряд чи. Політичні зміни всередині цих країн, можливо нададуть можливості знову серйозно вести мову саме про позитивне, а не егоїстичне та доволі-таки конфоронтаційне лідерство.
Ще одним важливим фактором, що вплинув на рішення глав країн та урядів ЄС на користь Баррозо, стали вибори до Європейського Парламенту 10-13 червня, на яких правоцентристські партії отримали перемогу. Та все ж видається, що вибір кандидатури Дурао Баррозо був дуже складним компромісом, а не відвертим виграшем прихильників правоцентристських ідей та „міждержавного підходу” функціонування ЄС. В іншому випадку, прихильники такого підходу змогли б зупинити свій вибір на більш відомій кандидатурі та з іншої країни.
Принципи та особистості
48-річний Хосе Мануель Дурао Баррозо набув репутацію політика з майже „тетчерівською наполегливістю”. Така репутація закріпилася за ним в результаті дій на посаді португальського прем’єра, починаючи з квітня 2002 року. Баррозо вдалося скоротити дефіцит бюджету країни у відповідності з правилами, що встановлені для країн, які входять в „зону євро”. Він реалізував в країні жорсткі економічні програми, включаючи скорочення робочих місць в публічному секторі та реформував законодавство про працю.
Окрім того, Баррозо є прихильником „Лісабонської стратегії”, яка передбачає виконання амбіціозних планів реформування економіки ЄС до 2010 року, але яка відверто знаходиться на грані зриву.
Ще перед своїм призначенням 29 червня майбутній глава ЄК рішуче виступав проти політизації вищого виконавчого органу. Ідеї, яка все більш наполегливо пропонувалася прихильниками „федеративного підходу” облаштування ЄС.
Зрозуміло, що не можна вести мову про відкритість та прозорість призначення Президента Європейської Комісії в сучасних політичних умовах. Але те, що таке призначення враховує спектр різноманітних факторів – незаперечно.
Підтримка кандидатури Баррозо новим складом Європейського Парламенту на пленарному засіданні 22 липня, фактично, стало формальною дією. Хоча консультації, які були проведені Баррозо з основними політичними групами, дали підгрунтя для деякої застороги. І не тільки відносно можливого відхилення його кандидатури, як намагання португальця виправдати одночасно сподівання майже всіх політичних сил. Хоча якщо уявити, що кандидатури на посаду Президента ЕК пропонувалися безпосередньо від політичних груп або так званих партій „загальноєвропейського рівня”, тоді посада Президента ЕК дійсно могла б перетворитися в чисто політичну з усіма традиціними наслідками.
Після переконливої підтримки європарламентарями (більше 400 голосів), Дурао Баррозо, порушивши звичайний відпускний графік, приступив до формування нового складу Європейської Комісії. При цьому жорстко відслідковувалися принципи, що були задекларовані раніше: високий проесіоналізм; політична незаангажованість; рівність статусу комісарів; визначене представництво жінок в складі ЕК.
Процес формування нової Комісії тривав близько трьох тижнів. Її новий склад офіційно був представлений 12 серпня 2004 року. Під час підбору кандидатів були проведені складні консультації з урядами країн ЄС. При цьому, бажання Баррозо про те, щоб країни могли запропонувати на його розгляд не менш трьох комісарів, було проігноровано. Поза сумнівом, таке прохання носило суто формальний характер і тому внутрішньополітичні національні процеси визначили домінанту селекційного процесу.
По зрівнянню з складом Європейських Комісій під керівництвом Жака Сантера (1994 – 1999 роки) та Романо Проді (1999 – 2004 роки), нинішня Комісія має наступні показники (третя колонка):
Середній вік 53,1 53,3 53,4
Політична
приналежність ліві+1 ліві+2 праві+3
Кількість комісарів,
які будуть працювати
другий термін 4 5 8
Кількість
жінок-комісарів 5 5 8
Структурно посади комісарів були розподілені на дві категорії – Віце-Президентів та звичайних комісарів. При цьому, Баррозо не втомлюється підкреслювати, що статус всіх комісарів в ЄК абсолютно рівнозначний. Тому, можна вважати, що наявність п’яти Віце-Президентів носить свого роду характер коордінаційної дії, спрямованої на покращення функціонування Комісії та її надзвичайно складного апарату. При цьому, відповідальним за проведення внутрішньої реформи призначений естонський колишній прем’єр-міністр Сіім Калаас, який буде відповідальний за розподіл бюджетних засобів для функціонування ЄК та моніторинг антикорупційних дій.
Баррозо вдалося встояти під дуже сильним тиском Франції та Німеччини, які наполягали на створенні посади „супер-комісара” з економічних питань. Більше того, Баррозо особисто очолив дві групи комісарів, відповідальних за реалізацію економічних реформ та зовнішніх відносин.
В той самий час, Гюнтер Ферхойген був призначений Віце-Президентом, відповідальним за промислову політику ЄС. Також Ферхойген буде кординувати роботу Комісії в Раді з конкуренції, до складу якої входять міністри промисловості країн ЄС. Не дивлячись на високий пост Віце-Президента, виявляється малоймовірним, що соціал-демократ Ферхойген буде знаходитися на перших ролях під час виробленння та реалізації економічної політики Європейського Союзу.
Ключовими фігурами, які обійняли найбільш впливові економічні посади, стали ринково-ліберальні комісари.
Чарльз МакКреві (55 років, центрист) – колишній міністр фінансів Ірландії, став комісаром з питань функціонування внутрішнього ринку.
Пітер Мандельсон (51 рік, лейборист), який є особливо наближеним до британського прем’єра, колишній міністр торгівлі та у справах Північної
Ірландії, буде відповідальним за питання торгівлі. Першочерговим завданням Мандельсона стане поновлення переговорів в рамках ВТО, що були перервані в Доха.
Нейлі Кроес (63 роки, правоцентрист) змінить на посту комісара з питань конкуренції італійця Маріо Монті, який в результаті внутрішньополітичних розбіжностей в національному уряді був вимушений полишити Брюссель. Тепер вже колишній міністр транспорту Нідерландів заслужила репутації жорсткого політика з великим досвідом роботи в бізнесі.
Підкреслюючи пріоритетність економічних перетворень, Баррозо поклав особисту відповідальність на групу комісарів, які безпосередньо будуть реалізовувати цілі „Лісабонської стратегії”.
Комісаром з питань енергетики призначено колишнього міністра закордонних справ Угорщини Ласло Ковача (65 років, лівоцентрист).
Хоакін Алмунія (56 років, соціаліст) – представник Іспанії збереже за собою пост комісара з економічних та монетарних питань. Головним завданням Алмунії стане знаходження оптимальних шляхів взаємодії між Комісією та країнами ЄС з питань реалізації положень Пакту стабільності та зростання.
Поза всіляким сумнівом, Франція виявилася однією з найбільш скривджених країн під час розподілу постів в складі ЄК. Жак Барро, хоча і зайняв пост Віце-Президента, буде відповідальним за сферу транспорту. Член французького парламенту від соціалістичної партії Арно Монтебор був вимушений навіть заявити: „Ми зараз повинні розглядати Європейську Комісію в якості ворога Франції”.
В свою чергу, політичний оглядач „Вашингтон пост” Джим Хоегланд 5 вересня відмітив: „Дурао Баррозо вибрав в якості ключових комісарів прихильників вільного ринку з Британії, Італії, Данії, Нідерландів та Польщі – країн, що надіслали своїх військових до Іраку. В той самий час, менш значимі пости досталися Франції та Німеччині. Він сформував Комісію, в якій домінують політики з сильним корінням в про-НАТО та Атлантичному таборі європейської політики”.
Дві позиції, що залишилися серед Віце-Президентів, зайняли представники Італії та Швеції. Рокко Буттігліоне (56 років, правоцентрист) буде відповідальним за сферу юстиції. До свого призначення він був міністром європейських справ в уряді Берлусконі.
В свою чергу, шведка Маргет Вальстрьом (50 років, соціал-демократ) буде відповідальна за інституціональні зв’язки та зв’язки з громадськістю. Згідно бачення Президента Комісії, Вальстрьом буде розробляти план утворення мережі представницьких офісів в країнах-членах ЄС. Більш того, вона буде заміщати Дурао Баррозо під час його закордонних відряджень.
Проблематикою зовнішніх відносин в новому складі Європейської Комісії будуть займатися три комісари. Поза сумнівом, ключову роль в цьому блоці буде відігравати колишній міністр закордонних справ Австрії Беніта Ферреро-Вальднер (55 років, правоцентрист). Окрім традиційних функцій Ферреро-Вальднер буде відповідальна за реалізацію політики „сусідства”. Але, як складуться відносини новопризначеного комісара з Хав’єром Соланою поки невідомо. Особливо, враховуючи той факт, що у випадку введення в дію Конституційного Договору, посада комісара з зовнішніх відносин буде скасована.
Найбільш молодий представник в ЄК – фінн Оллі Рехн (42 роки, центрист) – зайняв пост комісара з питань розширення. Першим та, можливо, основним його іспитом буде проблематика членства Туреччини в ЄС.
Луїс Мішель (57 років, правий) – колишній міністр закордонних справ Бельгії, жорсткий критик політики США в Іраку, зайняв пост комісара з питань розвитку.
Два серйозних призначення в Комісії отримали жінки – представники нових країн ЄС. Так колишній міністр з питань Європи в польському уряді Данута Хюбнер (56 років, незалежна) зайняла посаду з питань комісара регіональної політики.
Колишній міністр фінансів Литви Далія Грубаускайте (48 років, незалежна) в якості комісара з питань бюджету буде відповідальна за вкрай складні переговори з майбутніх фінансових перспектив ЄС.
Латвійка Інгріда Удре (46 років, правий політик) буде відповідальна за податкову політику.
Комісаром з питань сільського господарства призначена колишній міністр продовольства, сільського господарства та рибної ловлї Данії Маріанн Фішер Боель (61 рік, правий політик).
В свою чергу, Джо Борг (52 роки, правий політик), колишній міністр закордонних справ Мальти очолив посаду комісара за рибну ловлю, яка знаходиться у виключній компетенції ЄС.
Питаннями навколишнього середовища буде займатися колишній комісар з питань зайнятості, грек Ставрос Дімас (62 роки, правий політик).
Так званий „соціальний блок”, який і в Європейській Комісії відноситься до другорозрядних, був сформований наступним чином.
Колишній чеський прем’єр Владимир Шпідла (53 роки, лівий) став комісаром з питань зайнятості.
Ян Поточник (46 років, незалежний) – колишній міністр з європейських справ Словенії буде займатися проблематикою науки та досліджень.
Колишній голова делегації Словаччини на переговорах про вступ до ЄС Ян Фігель (44 роки, правий) став комісаром з питань освіти та культури.
Питаннями охорони здоров’я займеться кіпріот Маркос Кіпріаноу (44 роки, правоцентрист), який у себе в країні був міністром фінансів.
Вівіан Редінг (53 роки, правий політик) з Люксембургу знову обійняла посаду в Європейській Комісії. На цей раз вона буде займатися проблематикою інформаційного суспільства.
Переважна кількість експерів та аналітиків схиляються до думки, що Дурао Баррозо більш ніж успішно почав свою діяльність на посаді Президента, сформувавши серйозну та кваліфіковану Єврокомісію. Чи зможе новий склад, який розмістився в будинку „Berlaymont”, який брюсельці давно називають не інакше як „Бегемот”, працювати ефективно покаже буде зрозуміло найближчим часом.
„Лісабонська стратегія”, проблеми Пакту стабільності та зростання, реформування Спільної сільськогосподарської політики, абсорбція нових країн – основні завдання, про успішність вирішення яких, можна буде вести мову щодо ефективності нової ЄК. При цьому, необхідно пам’ятати, що іх реалізація буде відбуватися на вкрай складному тлі ратифікації Конституційного Договору.
Традиційні принципи формування керівних органів Європейського Парламенту-2004
Не дивлячись на те, що Європейський Парламент 2004 року увібрав до свого складу представників з 25 країн ЄС, принципи формування його керівних органів та розподіл владних портфелів не зазнав якихось суттєвих новацій. Хоча саме в ЄП можна було спрогнозувати ознаки хоча б не гострої, але серйозної політичної боротьби, в першу чергу, за посаду Президента ЄП.
Основні політичні групи вирішили не ризикувати. Представники Групи Європейська Народна Партія – європейські демократи та Партії Європейських Соціалістів, володіючи подавляючою кільікістю голосів, знову поділили найвищий пост в ЄП між собою на однаковий термін головування. Хоча за нинішньої розстановки сил „європейські народники” змогли б спробувати змоделювати ситуацію, за якої вони б змогли поборотися за посаду Президента без підтримки своїх ідеологічних противників із „соціалістичного табору”.
В цьому зв’язку, можна тільки вітати політичну сміливість нової групи – Альянсу лібералів та демократів за Європу, яка нараховує 88 депутатів. Її представник, поляк Броніслав Геремек отримав за результатами таємного голосування, що відбулося 20 червня, в перший день роботи нового ЄП, 208 голосів.
Третім став представник групи „європейських об’єднаних лівих”, француз Франциз Варту, який набрав лише 51 голос, тобто 41 голос своєї групи плюс 10 голосів інших депутатів. Скоріш за все з числа незалежних.
Президентом Єропейського Парламенту в першому турі голосування став представник групи соціалістів, іспанець Жосен Боррелл Фонтеллес. За його підтримку було надано 388 голосів, що складає трохи більше половини всього складу ЄП. Але, процедурні правила приймають до уваги тільки кількість правильно заповнених бюлетеней (іх виявилося 647) при загальній кількості виданих – 700. Абсолютна більшість, що необхідна для перемоги, склала 324 голоси.
В своєму короткому виступі новообраний Президент Європейського Парламенту Жосеп Боррелл окреслив основні завдання діяльності нового складу ЄП: ухвалення нового складу Європейської Комісії, обговорення нових фінансових перспектив, дебати з питання Пакту стабільності та зростання, відносини ЄС та регіону Середземномор’я, проблематика Близького Сходу, а також ключове питання – ратифікація Конституційного Договору.
При цьому, треба підкреслити, що Боррелл буде очолювати ЄП згідно домовленості на протязі 2,5 років, після чого його змінить представник „європейських народників” і пріоритети роботи ЄП можуть бути скоректовані.
В той же день були обрані 14 Віце-Президентів Європейського Парламенту, причому на безальтернативній основі. Максимальна кількість отриманих голосів склала 287, мінімальна - 121.
Половину від загальної кількості Віце-Президентів склали представники групи „європейських народників” із Іспанії, Греції, Великобританії, Німеччини, Італії, Польщі та Чехії.
Три вакансії обійняли представники соціалістів з Німеччини, Португалії та Франції.
Два місця досталося представникам Альянсу лібералів та демократів із Італії та Польщі.
По одній посаді отримали представники „зелених” з Франції та „об’єданих лівих” з Німеччини.
Кількість репрезентованих країн в цьому переліку склала дев’ять. При цьому, треба відзначити, що повноваження Віце-Президентів в ЄП вельми обмежені та вони опікуватимуться процедурнми питаннями та питаннями етики.
21 червня відбулося голосування за голів парламентських комітетів, загальна кількість яких в нинішньому складі ЄП склала 22, два з яких представляють два підкомітети (з прав людини та оборони та безпеки).
Найбільш популярним за кількістю депутатів (78) виявився комітет з міжнародних справ. Цей комітет очолив представник правоцентристів, німець Ельмер Брок.
Згальний розподіл комітетів по партіним групам виглядає наступним чином:
- група „європейських народників” очолила 9 комітетів, включаючи 1 підкомітет;
- група „європейських соціалістів” – 7 комітетів;
- група „Альянс лібералів та демократів за Європу” – 3 комітета;
- група „Союз за Європу націй” – 1 комітет (з питань петицій);
- група „зелених”- 1 підкомітет (з прав людини);
- група „європейських об’єднаних лівих” – 1 комітет (з питань розвитку).
Причому в керівництві представлені тільки 9 країн. З нових країн представлена Польща – 2 комітети (вкрай важливий бюджетний комітет та з питань петицій), Угорщина – 1 комітет (комітет бюджетного конторлю), Словаччина (комітет з прав жінок та гендерної рівності).
Лише три жінки очолили парламентські комітети. Француженка Первенч Береш (група соціалістів) очолила впливовий комітет з економічних та монетарних питань. Італійка Луїза Моргантіні („об’єднані ліві”) очолила комітет з розвитку. І словачка Анна Заборська (група „європейських народників”) очолила згаданий комітет з прав жінок.
Після комітету з міжнародних справ найбільшою популярністю користуються комітети з питань оточуючого середовища, охорони здоров’я та безпеки продуктів (63 депутати), громадянських прав, юстиції та внутрішних справ (53 депутати), промисловості, досліджень та енергетики (51 депутат), регіонального розвитку (51 депутат), транспорту та туризму (51 депутат).
Найменшою популярністю користуються комітети з конституційних питань (28 депутатів) та петицій (25 депутатів).
| 
