Ліван – маленька країна, яку завдяки унікальній природі називали “перлиною Середземномор’я”, а через розвинену банківську систему “близькосхідною Швейцарією”, останнім часом, на жаль, постійно фігурує у повідомленнях ЗМІ більше у негативному, ніж позитивному форматі.

Торік влітку країною руйнівною хвилею пройшовся конфлікт між Ізраїлем та радикальним шиїтським угрупованням “Хезболла”, заливши після себе людські жертви, зруйновану економіку та гостру політичну кризу. Внутрішньополітична боротьба вже давно вийшла за рамки лозунгів і у центрі Бейрута два місяці живе своїм опозиційним життям наметове містечко. Ліванська опозиція, представлена шиїтськими партіями “Хезболла”, “Амаль” та християнським Вільним патріотичним рухом, з огляду на небажання правлячої коаліції “Рух 14 березня” поступатися частиною влади давно попереджала про більш рішучі дії для відставки уряду Фуада Ас-Сеньйори. Чудовим приводом ескалації боротьби слугувала ініційована президентом Франції Жаком Шираком міжнародна конференція країн-донорів та фінансових фондів “Париж - 3”, де 25 січня обговорювалася можливість надання допомоги Лівану в рамках розробленої ліванським урядом антикризової програми. Тож за два дні до цієї вкрай важливої для провладної команди події опозиціонери за підтримки федерації профспілок організували загальний страйк з відомою вимогою відставки уряду та проти реалізації запропонованих ним економічних реформ. Не можна сказати, що опозиція не підтримує проведення конференції. Вона була обома руками “за”, протест був направлений проти реформ, які необхідно приймати з урахуванням точки зору більшості населення країни. А нелегітимний, на думку опозиціонерів, уряд не може цього зробити.

Чесно кажучи, Фуад Ас-Сеньйора дійсно запланував непопулярні серед населення реформи, згідно з якими будуть приватизовані ряд підприємств державного сектору, відмінені держдотації на низку промислових товарів та продуктів харчування, збільшені податки та тарифи на пальне. Однак, з іншого боку, зважаючи на важку економічну ситуацію в країні, мотиви дій ліванського прем’єра можна зрозуміти. Упродовж декількох років економіка Лівану переживає серйозну кризу. Зовнішній борг склав 41 млрд доларів США, що майже в 1,9 рази більше ВВП країни. Рівень безробіття коливається на рівні 15 відсотків. Значна частина економічного розвитку Лівану забезпечується за рахунок туризму та банківського сектору, а літній військовий конфлікт з Ізраїлем спричинив масштабну кризу у цих сферах діяльності, до того ж завдавши загальних втрат у розмірі 3,5 млрд доларів США. До всіх цих невтішних показників додається безкомпромісна політична боротьба, яка арабськими ЗМІ характеризується “боротьбою просирійського та прозахідного таборів” (просирійські опозиціонери та прозахідна влада).

І все ж за таких умов делегати 36 країн та 14 міжнародних організацій прийняли рішення про виділення уряду Лівану фінансової допомоги у розмірі 7,6 млрд. доларів США, частина з яких представляє собою довгостроковий кредит “на вигідних”, за словами Ширака, умовах, а частина буде надана безоплатно. Міністр фінансів Лівану Джихад Азур після конференції уточнив, що безоплатно його країна отримає один млрд. американських доларів (в офіційних документах 730 млн.). Найбільшу допомогу нададуть Бейруту Європейський банк реконструкції та розвитку (1,25 млрд. доларів), Королівство Саудівська Аравія (1,1 млрд. доларів), Всесвітній банк (1 млрд. доларів), США (770 млн. доларів), Франція (650 млн. доларів) та Європейський Союз (520 млн. доларів). Упродовж поточного року ліванці отримають 1,5 млрд. доларів з виділеної суми.

У 2002 році під час минулої конференції “Париж - 2” для реалізації основної мети – стабілізація ліванської ліри – була зібрана значно скромніша сума – 4,4 млрд. доларів (фактично Ліван отримав 3,9 млрд.). Чому ж цього разу міжнародна спільнота так розщедрилася? Відомо, що гроші дають під гарантії, зокрема, стабільності. А де ж можуть бути ті гарантії, коли в країні вирує гостра політична криза без видимого у найближчий час рішення? Відповідь, ймовірно, криється не в економічній площині, а в геополітиці.

Зараз крім того, що потрібно підняти з руїн економіку Лівану, вкрай необхідно надати політичну та фінансову підтримку урядові Фуада Ас-Сеньйори, щоб не втратити під тиском ліванської опозиції цей близькосхідний плацдарм, чітко орієнтованого на Захід. Не потребує доказів, що контроль на фінансовими потоками є серйозним козирем у руках влади.

До того ж, основний опонент Заходу у геополітичній грі в Лівані – Іран – виділив на відновлення країни понад півмільярда доларів США. Це, за словами колишнього кандидата на посаду президента США Джона Керрі, “більше ніж Сполучені Штати виділили на відновлення Нового Орлеану” після урагану "Катрина". Можна зробити висновок, що маючи достатньо коштів та беручи до уваги вдалий досвід “Хезболли” у розвитку соціальної сфери півдня Лівану, опозиція зможе привернути до себе любов багатьох простих ліванців та ще й укріпитися у тих секторах національної економіки, які знаходяться під контролем християнської та сунітської громад. Зробити це саме зараз буде неважко, оскільки економічна криза у такому випадку гарний помічник.

Але проблема не тільки у внутрішньополітичній боротьбі у самому Лівані та зіткненні там інтересів Заходу та Ірану. Те, що Саудівська Аравія та Єгипет різко виступили проти “Хезболли”, побачивши в угрупованні “руку” Тегерана, вкотре засвідчує регіональне протистояння сунітського та шиїтського режимів. Іншими словами, Ер-Ріяд та Каїр, надаючи підтримку уряду Фуада Ас-Сеньйори, на ліванському полі протистоять зростанню іранського впливу. Однак, варто зазначити, що на цьому етапі важко уявити новий конфлікт між Ізраїлем та “Хезболлою”, навіть, якщо наказ про це поступить з Тегерана. Війна для “Хезболли” зараз означає втрату іміджу, здобутого влітку. Пріоритетом для організації є політична боротьба за владу на крилах народної симпатії.

В умовах підвищеної політичної активності навколо Лівану єдиним стабілізуючим елементом залишаються збройні сили, які зайняли нейтральну позицію між конфліктуючими сторонами і навіть змогли налагодити конструктивні контакти з ними. Ймовірно, саме тому державний секретар США Кондоліза Райс наголошує на необхідності зміцнити національні збройні сили Лівану, щоб вони могли не тільки захищати власну країну, а виконувати роль внутрішнього стабілізуючого фактора. Вона сказала, що Білий дім готує цілий пакет пропозицій по укріпленню та модернізації ліванської армії.

Однак під час загального страйку спостерігачі все ж таки відмітили у позиції військових певні подвійні стандарти. З одного боку вони притримувалися нейтралітету, а з іншого повільно реагували або взагалі ігнорували накази, спрямовані на попередження блокування доріг активістами опозиційних рухів. У зв’язку з цим, представник правлячої коаліції “Рух 14 березня” та голова виконкому Ліванських сил Самір Джааджаа звинуватив армію та поліцію у зговорі з учасниками акцій протесту. “Ситуація дуже складна. Коли уряд не може виконувати свої обов’язки, а органи безпеки зговорилися з демонстрантами, можливий будь-який розвиток подій”, - підкреслив він. Однак військові все ж таки виконали свій обов’язок та вберегли країну від масштабних сутичок з великими жертвами.

Таким чином, підводячи підсумок, можна сказати, що “Париж - 3” дав гарну можливість розв’язання ліванського протистояння, але вона не є його рішенням. Головне те, що сторони конфлікту зрозуміли безперспективність збройного протистояння. Мирному співіснуванню зараз більше загрожують спонтанні сутички прибічників різних таборів. Як, наприклад, трапилося в Арабському університеті Бейрута, коли бійку вчинили студенти з різними політичними уподобаннями. Вкрай важливою залишається і конструктивна участь зовнішніх сил. Якщо вони будуть докладати зусилля для досягнення національної єдності, а не для підготовки одних проти інших, то у близькосхідній Швейцарії знову запанує міжконфесійна злагода.