АНАЛІТИКА

29.07.2004 | Рух - все, кінцева мета - нічого
Володимир Лавриненко - Президент Центру "Демократія і розвиток"

Схоже, окреслений таким чином (ще в ХІХ столітті ) напрямок суспільного розвитку одним із родоначальників європейської соціал - демократії Е. Бернштейном,  керівництво України, під кінець своєї каденції, зібралося втілити в життя. Йдеться про зміни в тексті Воєнної доктрини, підписаної 15 липня 2004 року указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 липня 2004 року "Про дальший розвиток відносин з НАТО з урахуванням результатів засідання Комісії Україна - НАТО на найвищому рівні 29 червня 2004 року”. Згідно з цим документом із нової Воєнної доктрини України вилучено згадку про підготовку країни до повноправного членства в НАТО та Європейському Союзі.



Тобто рух є, а мети цього руху вже не має. Звичайно, як підкреслює аналітик УНЦПД Юлія Кисельова, "не варто перебільшувати значення самої Воєнної доктрини, яку належить трактувати в переліку інших законодавчих та нормативно-правових актів стратегічного характеру, але не слід і применшувати значення нових тез та змін як суто політичного кроку української адміністрації". Окрім несподіваності такого рішення, яке і в середині країни і за кордоном викликало занепокоєння, викликає подив як "технологія" прийняття рішення, так і його мотивація.



Щодо "технології" прийняття рішення. По - перше, при формуванні та реалізації державної політики та прийнятті рішень, як неодноразово наголошувалося в офіційних документах влади, потрібно вивчати та враховувати громадську думку. Цього не було зроблено. Можна навіть сказати, що громадська думка була проігнорована. Адже, як свідчать численні опитування громадян України, більшість із них (56%) вважають, що нашій державі потрібно стати членом ЄС ("День, 2004,28 липня). В такому разі, приймаючи рішення вилучити з військової доктрини України  пункт вступ до НАТО та ЄС, як про кінцеву мету, чи керувалося РНБО положенням про те, що "Інтереси будь-якого службовця, усієї державної машини мають бути жорстко підпорядковані інтересам громадським"? (З промови Президента України Леоніда КУЧМИ на Всеукраїнському Громадянському Форумі 2 квітня 2004 року). 


 
По - друге, (як кажуть "не нам Вам це казати", але) такі рішення не можна приймати без відповідних консультацій з нашими партерами в НАТО та ЄС. "Україна не повідомила НАТО про зміни у своїй Воєнній доктрині", заявив один із речників Північно-Атлантичного альянсу Роберт Пшель (ПРАВДА.com.ua, 28.07.2004). Більш того, окрім порушення дипломатичного протоколу, процес прийняття рішення та його зміст не відповідає національним інтересам України. На це, до речі вже звертають увагу на Заході. Так, впливова німецька газета "Франкфуртер Альгемайне цайтунг пише: "З брюссельської точки зору таким чином порушено також доктрину ЄС та НАТО, в якій ідеться про те, що в Європі не повинно бути "нових ліній розділу". З цим не можна не погодитися, адже наш вступ до НАТО та ЄС  є одночасно і питанням нашої безпеки, і безпеки на європейському континенті в цілому. Чому? Тому, що приєднання в перспективі України до об‘єднаної спільноти народів західної і центральної частини Європи створить реальний шанс для об‘єднання цілого європейського континенту. Західний вектор, у цьому випадку, повинен бути домінуючим, що відповідає стратегічним інтересам України. Стратегічним, але не тактичним.



Рішення ж РНБО вилучити з військової доктрини України  пункт про кінцеву мету України вступ до НАТО та ЄС, поряд з сьогоднішньою неготовністю Євросоюзу надати Україні перспективу членства в ЄС, залишає на довгострокову перспективу європейський континент обмеженим західним кордоном України. У відносинах між його частинами, які будуть, в такому разі, конкурентними,  раніше чи пізніше можуть виникнути конфлікти. На наш погляд, вже сьогодні навколо кордонів Європейського Союзу формується дуга нестабільності із держав, які не завершили період посткомуністичної трансформації (Білорусь з одіозним режимом, Молдова з правлячою Компартією та тліючим Придністровським конфліктом). За таких умов Україна сама себе заганяє в "сіру зону", знімаючи "маяки" євроінтеграійних процесів та поглиблюючи відносини з Россією, яка взяла курс на відновлення власної сфери монопольного впливу на  пострадянському просторі, цього разу в формі ЄЕП. 


  
Тепер щодо головного мотиву прийняття рішення. Воно виглядає як відома поза ображеної нареченої. Комментуючи прийняте рішення, заступник міністра закордонних справ України Олег Шамшур заявив, що зміни в українській Військовій доктрині пов'язані з неготовністю Євросоюзу і НАТО визначити часові рамки вступу України в ці організації.(?) (www.ПРАВДА.com.ua, 11.06.2004). Але, до чого тут "часові рамки" і при чому тут плани ЄС та НАТО? Адже це ми хочемо вступити до НАТО та ЄС, а не навпаки. До речі, у червні, ніби превентивно попереджуючи українське керівництво про недоречність прийняття рішенння, яке ми тепер маємо,  Комісар Європейського Союзу з питань розширення Гюнтер Ферхойген зауважив: "Ми вже чітко сказали, що в контексті наших взаємин з Україною її вступу немає в наших планах, це не означає, що його не може бути в планах самої України" (ПРАВДА.com.ua, 11.06.2004).



Взагалі, наші постійні прохання до НАТО та ЄС визначити "часові рамки" вступу до цих організацій викликали лише подив. Як підкреслив в одному із своїх численних інтервью, під час недавнього перебування в Україні, Збігнев Бжезинський "Українці повинні позбутися принципу, коли хтось інший визначає їхнє майбутнє. Адже НАТО і ЄС – це не клуби, що шукають нових членів. Вступити в ці організації можуть тільки ті країни, що до цього готові і які можуть принести щось корисне цим організаціям" І далі : "якщо українці дійсно хочуть приєднатися до ЄС або НАТО, то в них є можливість це зробити. Можливо, на це піде десятиліття. Це не так багато, але для цього потрібна воля. («Главред» - 17/05/04).



Схоже, що саме цієї волі і не вистачило українському керівництву. Адже членство в НАТО та ЄС є найкращим способом реалізації наших цілей.  Підкреслюю - способом досягнення цілей, а не самоціллю. Перспектива входження в НАТО та ЄС - це в першу чергу стимул. Відомо: щоб увійти в НАТО та ЄС потрібно досягти європейських стандартів ( у розвитку демократії, економіки, рівні життя людей і т.д.) Тобто ставлячи за мету - досягнення членства в НАТО та ЄС - це взяти зобов'язання вести ефективну політику в державі. А, якщо не ставити мету, а просто рухатися?  Рух - все. Кінцева мета - ніщо?


 















USERS COMMENTS

Ваше ім'я
Ваша поштова скринька
Заголовок
Ваш відгук
Залишилось сомволів
| | | Додати в вибране
Пошук
Підписка
Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України
Інститут євро-атлантичного співробітництва
Центр "Україна - Європейський вибір"
Defense Express
Центр європейських та трансатлантичних студій

Rambler's Top100 Rambler's Top100


Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Міжнародного Фонду "Відродження"
Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Центру інформації та документації НАТО в Україні
© 2004 - 2024. ЄВРОАТЛАНТИКА.UA
Всі права захищено.

Даний проект фінансується, зокрема, за підтримки Гранту Відділу зв'язків із громадськістю Посольства США в Україні. Точки зору, висновки або рекомендації відображають позиції авторів і не обов'язково збігаються із позицією Державного Департаменту США.
На головну Анонси подій Новини Аналітика Топ новини та коментарі Мережа експертів Про проект