Новий рік у політичній Франції почався, його проголошено роком президентських та парламентських виборів і як очікують, він повинен визначити нового лідера нації. Не дивлячись на те, що почався рік із загострення міжусобної боротьби в таборі правих сил, неділя 14 січня згуртувала правлячу партію, яка висунула єдиного кандидата на президентські вибори.

Січень 2007 року видався насиченим на політичні маневри, які розпочав чинний президент П’ятої Республіки Жак Ширак, який відкрив серію традиційних новорічних виступів перед підприємцями і представниками профспілок. Місцеві оглядачі сприйняли виступ глави держави як початок старту президентської кампанії. Жак Ширак виступив як справжній кандидат в президенти, виклавши власну концепцію соціальної моделі Франції, яка є головною темою кампанії, і конкретизував низку проектів, які націлені далеко за межі його президентського мандата, що завершується.  74-літній лідер нації, який провів в Єлисейському палаці 12 років поспіль, уміло підтримав таємничу атмосферу довкола питання про можливу участь в кампанії для отримання третього президентського мандата. Про своє остаточне рішення він повідомить до 16 березня, коли закінчується термін офіційного подання кандидатур на пост президента Франції. Поки ж Ширак обмежився заявою, що “буде присутній в кампанії”. Скоріше за все Ширак піде з політичної арени, епоха його правління наближається до завершення. Однак тим, хто з відставкою Жака Ширака пов’язував зміни в зовнішній політиці Франції по відношенню до України, варто врахувати, що у баченні місця України на шахівниці об’єднаної Європи Жак Ширак у Франції не один. Як не один і у поглядах, що приймати будь-які рішення щодо України слід розглядати через призму відносин з Росією. Натомість існують серйозні підстави вважати, що жоден з вірогідних переможців на президентських виборах у Франції не належить до прихильників ідеї Ширака, що ніби то будь-яка критика європейських країн на адресу Росії сприяє її ізоляції. Президентські вибори у Франції стануть показовими ще й тому, що до влади прагнуть прийти молоді політики, які на чверть століття молодші від Жака Ширака.

Як і очікувалося до 14 січня, Ніколя Саркозі, який був єдиним “кандидатом в кандидати” на пост президента Франції від Союзу за народну більшість, офіційно затверджений в цій якості під час конгресу партії. Більшість активістів партії, які вважалися близькими до Ширака, висловили чинному міністру внутрішніх справ, лідеру Союзу за народну більшість підтримку. Основним чинником згуртування рядів правлячої партії слугували побоювання того, що розкол в правому таборі призведе до зміцнення позицій радикальних націоналістів, як в 2002 році, коли суперником Жака Ширака у другому турі став лідер Національного фронту Франції Жан-Марі Ле Пен.
Кандидатуру голови правлячої партії Франції - Союзу за народну більшість, Ніколя Саркозі підтримали більше 98 % однопартійців серед 80 тисяч учасників з’їзду партії, що проходив біля Версальських воріт у Паризькому виставковому комплексі. Ще раніше, на початку січня, 229 тис. членів СНБ висловилися за цього претендента від правлячої більшості під час голосування в мережі Інтернет. Рекордний за кількістю учасників за всю історію проведення подібних заходів партійний форум офіційно затвердив кандидата від Союзу за народну більшість на майбутніх президентських виборах. Його голова Ніколя Саркозі став єдиним в партійному списку претендентів на відміну від з'їзду опозиційної - Соцпартії, на якому були представлені декілька кандидатур.

У більш ніж часовій промові Ніколя Саркозі віддав належне своїм “політичним наставникам”, в тому числі нині діючому президенту Жаку Шираку. Кандидат також виклав під час з'їзду основні положення президентської програми. За його словами, Франція проводитиме незалежну зовнішню політику, і керуватиметься при цьому власними національними інтересами. Як приклад такої політики він привів виступ президента країни Жака Ширака проти війни США з Іраком. Кандидат від правоцентристів, якого місцева преса і опозиція неодноразово називали “американським неоконсерватором з французьким паспортом”, висловився за дружні і партнерські, але при цьому поважні й рівноправні відносини з США.

У разі обрання Ніколя Саркозі пообіцяв особливу увагу приділити налагодженню співпраці Євросоюзу з країнами Середземномор'я, де Франції належить особлива роль. Кандидат в президенти вважає, що Євросоюз не може розширюватися безмежно, оскільки в подібному випадку виникне загроза руйнування політичного союзу країн-членів. Більш того Ніколя Саркозі  переконаний, що Туреччині  "немає місця" в ЄС. Соціально-економічні положення президентської програми Саркозі, на відміну від опозиції, відрізняються чіткістю і ясністю. Вони відповідають інтересам широких верств населення і передбачають конкретні заходи щодо підйому добробуту людей праці та заохочення підприємництва. Лозунг передвиборчої кампанії кандидата правих сил Франції -  "Разом все стане можливим". Підсумки конгресу мають вирішальне значення для об'єднання табору правих сил перед виборами у Франції.

Сину емігранта з Угорщини, юристу за освітою Ніколя Саркозі у цьому році виповнюється 52 роки.  Він має великий досвід роботи, як в президентській адміністрації, так і в місцевих органах влади. У 38 років Саркозі уперше увійшов в уряд, в останні роки очолював два ключових відомства  - міністерство економіки, фінансів і промисловості і МВС як "державний міністр", тобто друга особа в уряді. У пресі він отримав репутацію жорсткого і рішучого політика, особливо в період безладдя в паризьких передмістях восени 2005 року. Рівень загальної злочинності у Франції в 2006 році знизився на 1,3 %, а у . порівнянні з 2002 роком скорочення становить 9,4 %.

Після оголошення результатів голосування конгресу правлячої партії чинний прем'єр-міністр Франції міністр Франції Домінік де Вільпен, який як очікувалося ще кілька місяців тому стане основним опонентом Нікола Саркозі у передвиборчих перегонах, заявив, що "єдність є умовою перемоги" правих сил на майбутніх виборах. Цю реакцію глави уряду на обрання єдиним кандидатом правлячої партії Ніколя Саркозі більшість оглядачів розцінили як відмову балотуватися в президенти. Домінік де Вільпен відзначив, що в своєму виступі на з'їзді Саркозі  "запропонував проект, який відповідає бажанням французів для своєї країни". Водночас на відміну від ряду інших діячів партії глава уряду не висловив безпосередньої підтримки Саркозі, підкресливши, що  "ніщо не порівняється з справжньою демократичною дискусією". "2007 рік стане роком глибоких змін у Франції, - підкреслив чинний прем’єр-міністр. - Адже французам повинні обрати не лише президента республіки і правлячу більшість, але і намітити волю і долю для Франції".

Міністр оборони Франції Мішель Аліо-Марі, яка також прагнула балотуватися на вищий пост в країні напередодні конгресу СНБ відмовилася від такої думки. Вона додала, що надасть підтримку Ніколя Саркозі, який став офіційним кандидатом від правлячої партії. Своє рішення глава військового відомства обгрунтувала прагненням не підривати єдність правих сил перед лицем як  "соціалістичного ризику", так і  "екстремістської загрози".

Французька опозиція також визначилася зі своїми кандидатами. Ліві сили, які представляють у Франції кілька партій також висунули своїх кандидатів. Зокрема, національний секретар Французької комуністичної партії Марі-Жорж Бюффе офіційно висунула свою кандидатуру на пост президента Франції. На період передвиборної кампанії вона залишила посаду лідера партії, якою тепер керує комітет у складі п'яти осіб. Упродовж кількох місяців лідери радикальних сил Франції вели переговори, щоб висунути на майбутніх президентських виборах загальну кандидатуру, однак ці зусилля результатів не принесли. Радикали відмовили Бюффе в підтримці, зваживши, що статус партійного лідера не дозволить їй представляти весь спектр  "антиліберального" руху. Зважаючи на те, що на президентських виборах 2002 року кандидат комуністів Робер Ю зібрав 3,37 % голосів та низьку підтримку електорату, шанси французьких комуністів потрапити до другого туру виборів досить низькі.

Найчисленнішою політичною силою опозиції у Франції залишаються соціалісти. Єдиним кандидатом якої стала соціалістка Сеголен Руаяль, яка очолює регіон Пуату-Шарант. Одного з лідерів соціалістів підтримало понад 60 відсотків однопартійців у ході референдуму, що пройшов ще в грудні 2006 року в усіх департаментах Франції.

Сеголен Руаяль готова до боротьби за Єлисейський палац, вона є  серйозним противником для інших кандидатів. У своїй програмі вона обіцяє  "наблизити владу до громадян", перерозподілити повноваження між її гілками, сприяти економічному зростанню і   "більш гнучкому" трудовому кодексу. Передвиборча програма соціалістів, яких мають намір підтримати "Зелені", Ліва радикальна партія та інші, має соціальну спрямованість. Сеголен Руаяль після висунення її єдиним кандидатом від опозиції, який має реальні шанси виграти виборчі перегони, активно розпочала закордонні візити, географія яких яскраво засвідчила про її майбутні пріоритети у разі обрання президентом Франції. Перший візит вона здійснила на Близький Схід, де відвідала Ліван та Ізраїль, другий - до Китаю. Великого резонансу набули також заяви Руаяль щодо її позицій по Ірану та Туреччині. Зокрема, у першому випадку “заборонила” іранцям розвивати навіть “мирний атом”, а у другому - пообіцяла “посприяти” вступові Туриччини до ЄС тільки після факту визнання геноциду вірменів у минулому столітті.

Фактично у Франції почалася передвиборча кампанія. Хоча до її офіційного початку залишається ще майже три місяці, головні суперники вже обмінялися першими ударами. На минулому тижні в Інтернеті з'явилася інформація, згідно з якою національний секретар Соціалістичної партії Франсуа Оланд і кандидат в президенти від цієї партії Сеголен Руаяль зареєстрували фірму (агентство нерухомості), яка, ніби, дозволяє їм уникнути сплати податку на стан (Руаяль та Оланд перебувають у цивільному шлюбі). Такий податок повинні платити всі французи, вартість їхнього оподатковуваного майна перевищує 750 тис. євро.

Руаяль обурено відкинула обвинувачення. Вона оприлюднила декларацію  про своє майно, зажадавши, щоб так само вчинив і її головний суперник на майбутніх виборах Ніколя Саркозі. Передвиборчий штаб Саркозі відразу зреагував, зазначивши, що декларація про матеріальне положення фаворита правих сил буде опубліковано в найближчі дні.

Президентські вибори проходитимуть у Франції скоріше за все в два тури, відповідно 22 квітня і 6 травня. Перший раз в історії П'ятої Республіки вони відбудуться не через сім, а через п'ять років знаходження при владі чинного президента країни. Перший тур обіцяє стати рекордним за кількістю претендентів: їх вже налічується більше 40. Але головні, на думку політологів, кандидати на вищий державний пост Франції вже визначилися. Від правлячого Союзу за народну більшість Ніколя Саркозі, від Соцпартії, головної опозиційної сили -  53-літня Сеголен Руаяль, перша в історії країни жінка, яка має реальні шанси стати главою французької держави. Згідно з останнім опитуванням громадської думки, за Руаяль сьогодні готові проголосувати 58 % французів. Відповідно до прогнозу, Саркозі переміг би  Руаяль у другому турі виборів з 52 % проти її 48 %.

Епоха Ширака завершується, і можливо для України вона надасть ще новго імпульсу. В українських дипломатичних колах існує переконання, що Жак Ширак не розглядає можливості членства України в ЄС як такої. При цьому така позиція не змінилася навіть після зміни протягом останніх років політичної атмосфери в нашій країні на демократичну та активізації стосунків з Францією. Багато, хто в Брюсселі радив перш ніж подавати заявку на членство в Євросоюзі, спочатку переконати Францію. Натомість вітчизняні політологи, дипломати та журналісти відмічають, що важливим для української  історії може стати не те, які вектори зовнішньої політики під час передвиборчої кампанії визначать претенденти на пост глави держави, а той факт, що епоха Ширака залишиться в минулому.