АНАЛІТИКА

23.01.2007 | Новорічні близькосхідні розклади
Віталій Федянін, “Укрінформ” - Спеціально для “Євроатлантичної України”

Новорічний період в регіоні Близького Сходу видався не по-різдвяному насиченим важливими подіями. Можна сказати, близькосхідний Новий рік не став розкачуватися, а одразу стрибнув з місця у кар’єр.



Не треба доказів, що наразі ключовим гравцем у найбагатшому вуглеводнями регіоні є Сполучені Штати Америки. То ж візьмемо за основу новорічних близькосхідних розкладів візит на Близький Схід державного секретаря США Кондолізи Райс, який відбувся з 13 по 17 січня. Маршрут поїздки включав Ізраїль, Палестинську автономію, Єгипет, Королівство Саудівська Аравія (КСА) та Кувейт.



Напередодні візиту американський Держдепартамент наголошував, що основною метою поїздки є розблокування процесу палестино-ізраїльського врегулювання. Близькосхідні аналітики та спостерігачі з недовірою поставилися до такого наміру. Безперечно, що Кондоліза Райс була б не проти очолити розв’язання одного з найскладніших конфліктів сучасності, однак, що нового вона може запропонувати? Єдине, на їх думку, що їй залишається, казати про палестинську та ізраїльську країни, які мирно живуть по сусідству, переплітаючи це одами про демократію та необхідність відмови від практики терору.



Так воно і вийшло. Перші переговори в Єрусалимі та Рамаллі засвідчили, що США не можуть запропонувати щось нове ізраїльтянам та палестинцям. За словами самої Кондолізи Райс, вона "не привезла нового плану, оскільки його неможливо відпрацювати у Вашингтоні". Коли мова йшла про палестино-ізраїльський конфлікт, вона більше воліла слухати, зазначаючи лише на необхідності відновлення зусиль по реалізації мирного плану "дорожня карта", який був запропонований "квартетом" міжнародних посередників (ООН, ЄС, Росія та США). Цікаво, але Вашингтон ніколи не згадує, що саме „дорожня карта”, фактично, і привела палестинський ісламістський рух „Хамас” до влади у Палестинській автономії, бо саме згідно з його змістом були проведені відкриті парламентські вибори, на яких у січні минулого року перемогли хамасівці.



З іншого боку, як можна відновити палестино-ізраїльське врегулювання, якщо всередині автономії понад півроку йде боротьба за владу між правлячим угрупованням „Хамас” та рухом „Фатх”? Тут можна покласти надію тільки на мирне формування уряду національної єдності, яке визнає світова спільнота та що, у свою чергу, відкриє нові горизонти для мирних переговорів.



У відносинах між фатхівцями та хамасівцями наразі, здається, реально починає налагоджуватися діалог. Під час візиту до Дамаска Махмуд Аббас при посередництві віце-президента Сирії Фарука Шараа минулої неділі провів довгоочікувану зустріч з керівником політбюро “Хамас” Халедом Машаалем. Сторони “принципово домовилися продовжити діалог для створення уряду національної єдності” і, таким чином, які ніколи раніше наблизилися до вирішення внутрішньої палестинської кризи.



Водночас ніхто на Близькому Сході і не чекав від Вашингтона щось нове на палестино-ізраїльському напрямку. Наприклад, Ер-Ріяд в особі міністра закордонних справ КСА прямо заявляв, що чекає від Кондолізи Райс пояснень щодо нової американської стратегії в Іраку. За таких умов держсекретар США, отримуючи слово, активно пояснювала нові ініціативи Вашингтона в Іраку та можливості заручення підтримкою з боку американських регіональних союзників. Відкрито кажучи, дипломатична підтримка проголошеної Джорджем Бушем стратегії і була головною метою поїздки Райс на Близький Схід і вона не втрачала можливості поговорити про новий американський план, навіть перебуваючи в Єрусалимі та Рамаллі.



Момент „союзників” Сполучених Штатів заслуговує особливої уваги. Чіткий розподіл на дружні та ворожі режими відбувся торік на початку жовтня, коли Кондоліза Райс, перебуваючи в Єгипті, поділила країни регіону на "помірні та радикальні". До перших були віднесені країни Ради співробітництва держав Перської затоки (Катар, Бахрейн, Кувейт, ОАЕ, Оман, КСА), Єгипет та Йорданія. До других – Іран та Сирія. Тоді близькосхідні спостерігачі заговорили про створення "блоку помірних проти радикальних". Під час нинішнього турне Кондоліза Райс підтвердила це, говорячи про дипломатичні цілі Вашингтона, які полягають "у посиленні позицій реформаторів та відповідальних лідерів". Іншими словами, Сполучені Штати закріплюють окреслені контури антиіранського блоку. Щодо Ірану та Сирії, охарактеризованих "силами екстремізму", то, за словами Держсекретаря, їм необхідно переглянути такий підхід.
Лідери союзних США арабських країн, не дивлячись на доволі скептичне відношення, схвалили новий американський план в Іраку та привітали бажання Сполучених Штатів забезпечити безпеку в регіоні Близького та Середнього Сходу, територіальну цілісність іракської держави, політичні перетворення в ін6тересах усіх етнічних та конфесійних груп. З огляду на це, цікаво більш детально розглянути нову стратегію Вашингтона.
Якої мети хочуть досягнути американці, реалізовуючи новий план?



Варіант стабілізації безпекової обстановки представляється малореалістичним і у нього можуть повірити тільки безнадійні оптимісти. Традиційно вважається, що для протистояння насиллю на 1 тисячу мирного населення потрібно не менше 20 солдатів. Населення Багдада - близько 6 млн осіб, тобто для контролю тільки над іракської столицею потрібно близько 300 тис. солдатів. Згідно з новою американською стратегією, у Багдад буде додатково направлено лише 17,5 тисячі. Не потрібно казати, що взяти ситуацію під контроль у західній іракській провінції Аль-Анбар, де вже неодноразово проводилися масовані антитерористичні операції, також буде важко.



Не можна покладатися й на швидку підготовку національної армії та служб безпеки Іраку, які б могли самостійно контролювати ситуацію.



На кінець 2006 року іракські силові структури (збройні сили та різні підрозділи МВС) налічували близько 323 тисяч чоловік, однак зростання кількості та покращення технічної оснащеності зовсім не свідчать про підвищення боєздатності.



Основна причина низької ефективності – розподіл всіх категорій особового складу по релігійним, конфесійним, етнічним, клановим та політичним ознакам, що не дозволяє говорити про армію та МВС як про єдині структури, надійні інструменти у руках центральної влади. Саме тому іракська влада прекрасно розуміючи це, дуже нерішуче використовує силові відомства для забезпечення безпеки у власній країні.



Крім того, дається взнаки низька якість особового складу. Через високе безробіття значна кількість новобранців приходить в лави збройних сил задля зарплати. Про якийсь патріотизм мова просто не йде. У результаті після отримання зарплатні солдати розходяться по домівках, знижуючи боєготовність не менш ніж на 20 відсотків. Через відсутність банківської системи багато військовослужбовців роз’їжджаються на тиждень, а то й більше, щоб передати гроші близьким. Про яку армію можна казати за таких умов? Це ми ще не згадали низьку дисциплінованість та корумпованість на всіх рівнях армії та МВС.



 А Сполучені Штати з часу повалення режиму Саддама Хусейна на іракську армію витратили вже майже 14 млрд доларів США. І що? Нічого, крім сподівань передати контроль у листопаді цього року.



За словами колишнього командуючого військами США в Іраку генерала Джорджа Кейсі, прогрес у Багдаді можна буде очікувати через “два-три місяці”, а біль-менш безпечно на вулицях стане “до кінця літа”. Нам залишається почекати та зробити висновки. Хоча, здається, міністр оборони США Роберт Гейтс, перебуваючи на минулому тижні в Іраку, зробив основний висновок. “Урегулювати ситуацію у цій країні неможливо тільки військовими засобами”, - сказав він. З цим, дійсно, важко не погодитися.



Другий варіант американської стратегії – повне виведення військ з Іраку – виглядає доволі реальним. У такому разі посилення американського контингенту необхідне для поступової та найменш болісної евакуації. Аналогічним чином американці свого часу діяли у В'єтнамі та Афганістані.



Однак в Іраку ситуації дещо відрізняється й саме тому спадає на думку найнебезпечніший варіант - регіональний конфлікт. Після виведення американських військ територія Іраку, більшість населення якого складають шиїти, підпадає під контроль сусідньої Ісламської Республіки Іран, що кардинально міняє геополітичний розклад у регіоні та у всьому світі. ІРІ перетвориться на регіональну супердержаву, до того ж, з ядерними амбіціями. Такий варіант розвитку подій прекрасно розуміють у Вашингтоні й навряд чи з ним погоджуються.



Ймовірно, саме тому до Перської затоки був направлений додатковий авіаносець. Не потребує доказів, що ударні авіаносні групи, ракетоносні підводні човни, комплекси "Patriot" (ракетний комплекс для перехоплення крилатих та балістичних ракет) не  використовуватимуться проти іракських бойовиків. Однак відмінно підходять для Крім того, нещодавно Пентагон запросив додатково 100 млрд доларів США для воєнних потреб в Іраку. Такі кошти повністю витратити тільки на боротьбу з іракськими екстремістами надзвичайно важко.



Про серйозність намірів Вашингтона стосовно Тегерана свідчить і заява Кондолізи Райс напередодні візиту на Близький Схід. "Усі варіанти ще на столі", - сказала вона, відповідаючи на запитання про можливість бойових дій проти Ірану та Сирії.



Події в регіоні набирають серйозних обертів. І багато експертів задаються питанням, чи можуть демократи, які з листопада минулого року контролюють обидві палати американського конгресу призупинити цей розвиток, з огляду на його потенційну небезпечність?



Скоріш за все, що ні. У Сенаті США 17 січня був узгоджений проект резолюції, запропонованої сенаторами-демократами, у якій засуджується нова стратегія адміністрації Білого дому. Документ, який невдовзі буде винесений на голосування, підтримали і деякі республіканці. Однак резолюція буде носити тільки рекомендаційний характер і Джордж Буш не зобов’язаний виконувати рішення Сенату.
“Парламент може спробувати зупинити мене, проте я маю повноваження для прийняття рішень і я маю намір йти уперед”, - заявив американський президент, проводячи потужну агітаційну кампанію на підтримку нового плану. Його підтримав віце-президент Дік Чейні і наголосив,, напевне, щоб зрозуміли усі: “Буш – головнокомандувач збройних сил. Він той, кто приймає відповідальні рішення. Він вирішує, як і коли застосовувати військових”.



Тож рішення Сенату означає початок політичного протистояння законодавців з адміністрацією Білого дому.



Ще більшої напруги додає агресивний настрій Тегерана. Іранський президент Махмуд Ахмадінежад не тільки не виключає можливості збройного протистояння, а й ефективно рухається у бік антиамериканського блоку. Під час недавнього візиту до країн Латинської Америки він підписав з Президентом Венесуели Уго Чавесом угоду про створення так званого фонду протидії політиці США розміром у 2 млрд доларів. “Цей фонд, брат, стане зброєю визволення. Смерть американським імперіалістам!”, - сказав Уго Чавес брату не по вірі, проте по переконанням Махмуду Ахмадінежаду. Що можна сказати, створення трансатлантичного антиамериканського союзу країн, які входять до п’ятірки світових експортерів нафти –  потужна відповідь на політику Вашингтона у близькосхідному регіоні. Слід віддати належне, що Тегеран майстерно використав падіння впливу США на латиноамериканців.



Ще одне “чому”. Тому що Тегеран відчуває дефіцит союзників у регіоні, до яких можна віднести хіба що Сирію, ліванську шиїтську партію “Хезболла” та палестинський ісламістський рух “Хамас”. Події свідчать, що це потужний блок, здатний впливати на розвиток ситуації в регіоні, але, як видно, явно недостатній для амбіцій Ірану. Саме тому Махмуд Ахмадінежад вже другий раз за чотири місяці відвідує Латинську Америку, де вже має друзів (Венесуела, Нікарагуа, Куба, Болівія та Еквадор).



Таким чином, основним моментом новорічних близькосхідних розкладів є ескалація напруги у відносинах між США та Іраном з різними варіантами розвитку "на столі". Але у черговий раз наголосимо, що у будь-якому випадку найліпшим варіантом залишається мирний дипломатичний шлях розвитку регіону Близького та Середнього Сходу, незважаючи на його складність, а інколи здавалося б й неможливість.



USERS COMMENTS

Ваше ім'я
Ваша поштова скринька
Заголовок
Ваш відгук
Залишилось сомволів
| | | Додати в вибране
Пошук
Підписка
Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України
Інститут євро-атлантичного співробітництва
Центр "Україна - Європейський вибір"
Defense Express
Центр європейських та трансатлантичних студій

Rambler's Top100 Rambler's Top100


Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Міжнародного Фонду "Відродження"
Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Центру інформації та документації НАТО в Україні
© 2004 - 2024. ЄВРОАТЛАНТИКА.UA
Всі права захищено.

Даний проект фінансується, зокрема, за підтримки Гранту Відділу зв'язків із громадськістю Посольства США в Україні. Точки зору, висновки або рекомендації відображають позиції авторів і не обов'язково збігаються із позицією Державного Департаменту США.
На головну Анонси подій Новини Аналітика Топ новини та коментарі Мережа експертів Про проект