У Нікарагуа, маленькій бідній центральноамериканській країні, пройшли президентські вибори. Зазвичай, виборчий процес у країнах такого масштабу проходить непомітно для світової спільноти. Але цього разу все було навпаки. За волевиявленням 3,5 млн виборців-нікарагуанців, не дивлячись на власні доленосні вибори до Конгресу, уважно стежили у Вашингтоні, з неприємністю чекаючи можливого повернення на політичну арену Даніеля Ортеги. З іншого боку, у Гавані та Каракасі з усіх сил „тримали кулачок” за цього старого ворога американців, очевидно, виходячи з прагнень долучити його у якості союзника в боротьбі проти імперіалізму. У свою чергу, Європа пояснила інтерес до Нікарагуа ймовірністю зміни балансу сил у далекій заокеанській Західній півкулі, де також має власні інтереси.

Офіційні результати виборів засвідчили перемогу вже у першому турі лідера Сандіністського фронту національного визволення (СФНВ) Даніеля Ортеги, який 20 років тому була у списку запеклих ворогів США. За конституцією країни, переможцем першого раунду голосування вважається кандидат, який набирає 35 відсотків голосів і забезпечує відрив від головного суперника мінімум на 5 відсотків. Ортега набрав понад 38 відсотків голосів і забезпечив відрив від основного суперника, лідера Ліберального нікарагуанського альянсу Едуардо Монтеалегре, більш ніж на 9 відсотків. Понад 17 тисяч спостерігачів, у тому числі й тисяча міжнародних, не зафіксували серйозних порушень і позитивно охарактеризували ведення виборчої кампанії та обстановку під час голосування.

Кожен, хто спостерігав за перебігом президентських виборів у Нікарагуа, став свідком неочікуваного політичного реваншу. 16 років тому сандіністський революціонер Даніель Ортега був змушений залишити посаду президента країни, програвши опозиційній лібералці Віолетті Барріос де Чаморро, яку підтримував Вашингтон. Тепер, виступаючи за примирення нації, він переконливо продемонстрував здатність повернення до влади, випередивши нового американського фаворита, консерватора Монтеалегре. Амбіції Сполучених Штатів на панування в регіоні зазнали нового удару.
Даніель Ортега уперше став президентом Нікарагуа у 1985 році, за кілька років після падіння диктатури Анастасіо Сомоси. У цей період (1980-1990 роки) країна переживала внутрішній збройний конфлікт. СРСР та Куба тоді підтримали соціальні перетворення лівого уряду сандіністів. У відповідь США запровадили економічну блокаду Нікарагуа та розпочали фінансування і озброєння загонів опозиції, відомих як „контрас”. Під час громадянської війни загинуло понад 30 тисяч нікарагуанців.

Протистояння спричинило розкол суспільства. Багато в чому це пояснює той факт, що у 1990 році Ортега програв вибори. Далися взнаки також розруха, голод, загальна перманентна мобілізація. З тих пір він двічі намагався повернутися до влади, але кожного разу зазнавав поразки від лібералів. Третя спроба закінчилася успіхом, оскільки він зміг переконати виборців у тому, що виніс уроки зі своїх помилок, змужнів як політик, навчився знаходити нових союзників та не втрачати старих. Як аргумент цих передвиборчих лозунгів, достатньо навести те, що у зв’язці з Даніелем Ортегою на посаду віце-президента балотувався колишній офіційний представник „контрас” Хайме Моралес.

Сполучені Штати розпочали серйозну інформаційну кампанію задовго до виборів з метою забезпечити перемогу консервативного Едуардо Монтеалегре, банкіра й мільйонера, колишнього міністра фінансів та закордонних справ Нікарагуа. Посол США в Нікарагуа Пауль Трівеллі супроводжував його в усіх передвиборчих подорожах по країні й особисто переконував виборців проголосувати за пана Монтеалегре. У випадку перемоги сандіністів країну очікує катастрофа, запевняв посол. „Нещодавна історія переконливо довела, що економічні та політичні відносини між нашими країнами були у занепаді й у стані напруги, коли при владі у Нікарагуа були сандіністи. Поза сумнівом, такий стан справ може повторитися у разі обрання президентом Даніеля Ортеги”, - підкреслював міністр торговлі Сполучених Штатів Карлос Гутьєррес. На підтвердження цих слів Вашингтон неодноразово заявляв про „невідворотне погіршення відносин між двома країнами у разі перемоги сандіністів та навіть можливість запровадження санкцій”. Незадовго до виборів США також пригрозили припинити фінансову допомогу країні (біля 220 млн американських доларів щорічно) і скасувати режим найбільшого сприяння у торгівлі у разі перемоги лідера СФНВ.

Крім цього, США у цьому році доклали великих зусиль для перемоги крайніх „лівих” політиків у Мексиці, Колумбії, Перу та Еквадорі.

Відкрите втручання США викликало несхвальну реакцію як у самій Нікарагуа, так і за кордоном. Виникає питання: чому Сполучені Штати приділяють такої значної уваги до виборів у маленькій та бідній країні, адже стратегічне, військове та економічне значення Нікарагуа зовсім мале?

Виявляється, боротьба з Даніелем Ортегою для Джорджа Буша-молодшого є своєрідною сімейною справою – ще  Джордж Буш-старший під час свого перебування на посаді директора ЦРУ спостерігав за перетворенням сандіністів на головну політичну силу в країні, яка протистоїть проамериканській військово-поліцейській диктатурі Анастасіо Сомоси, (про нього колишній президент США Теодор Рузвельт сказав: „ Він – сучий син, але наш сучий син”), а потім руками „контрас” довгі роки вів боротьбу з ними.

Є також інша причина. Хоча Нікарагуа більше не є ареною політичної боротьби між США та СРСР, вона залишається тим, що Сполучені Штати називають своєю „сферою впливу”. Перемога Ортеги безпосередньо впливає на баланс сил прибічників та противників США у Латинській Америці. І Вашингтон не упевнений, яку політику формуватиме новий президент Нікарагуа, зважаючи на його тісні стосунки з Уго Чавесом, Фіделем Кастро та Ево Моралесом. Зазначимо, що Куба, Венесуела та Болівія, за переконанням Вашингтону, - ще одна „вісь зла”. На поміркованих до США позиціях стоять Бразилія, Аргентина та Уругвай. Якщо події і надалі розвиватимуться у такому напрямку, то існує можливість, що через кілька років Сполучені Штати будуть повністю витіснені з регіону, який вони ще з ХІХ століття звикли вважати зоною свого неподільного володарювання.

Політичне життя у Нікарагуа було поляризоване між сандіністською меншістю і анти-сандіністською більшістю. Що ж обумовило перемогу політика, відомого своїми соціалістичними переконаннями та непростими стосунками з Вашингтоном?

По-перше, опозиція була розколотою і, як не намагався Вашингтон об’єднати праві сили, не змогла виступити єдиним фронтом проти Ортеги. До розколу призвели гучні корупційні скандали, у яких виявилися задіяними представники керуючої еліти. І хоча підконтрольні США мас-медіа настійливо переконували населення, за кого йому треба віддати голоси, а американські політики робили спроби об’єднати усіх суперників Даніеля Ортеги в єдиний електоральний блок, перебіг подій змінити не вдалося.

По-друге, Ортега цього разу серйозно підготувався до боротьби. Він заявив, що після 90-х років СФНВ пройшов процес внутрішньої реорганізації, внутрішньопартійну кризу подолано. Тепер сандіністи стоять на лівоцентристських позиціях: вони є послідовними прихильниками демократії і виступають за збереження усіх форм власності, за співпрацю з національним капіталом для боротьби з бідністю. Даніель Ортега останнім часом неодноразово заявляв, що поважає приватну власність і прагне покращити стосунки Нікарагуа зі світовою спільнотою. Він навіть виступав за зміцнення економічних відносин з США. „Я маю намір співпрацювати з заможними – лідерами бізнесу, банкірами – для подолання бідності”, - заявив Ортега після зустрічі з Джиммі Картером, який був одним зі спостерігачів на виборах і відмітив високий рівень їх організації та проведення. Новий президент планує приділити увагу соціальній політиці, запровадити обов’язкову середню освіту і віддати половину державних посад жінкам. Він критикує політику США в Іраку і планує вивести звідти нікарагуанський контингент (понад 200 військовослужбовців). Лідер СФНВ заявляє про готовність підтримувати конструктивні стосунки з усіма без виключення країнами та міжнародними організаціями, включно з фінансово-економічними інститутами. „Команданте Ортеги більше не існує”, - заявив новообраний президент. Проте Вашингтон досі бачить в лідері СФНВ небезпечного комуніста, близького за переконаннями до керівництва Куби і Венесуели. Після оголошення офіційних результатів Вашингтон утримався від різких заяв. Держсекретар Сполучених Штатів Кондоліза Райс сказала, що поважає вибір народу Нікарагуа, а про міжнародні відносини і політику нового керівництва будуть судити по перших кроках нового уряду. Водночас регіональні лідери одразу привітали Ортегу з перемогою і не приховували своєї радості через перемогу СФНВ. „Латинська Америка назавжди прощається зі своєю роллю задвірка північноамериканської імперії!”, - заявив Уго Чавес.

По-третє, після поразки на виборах у 1990 році в рядах сандіністів відбувся серйозний розкол. Ортега втратив частину своїх прихильників, однак на цих виборах він заручився підтримкою нового друга – колишнього лютого ворога – Національної ліберальної партії (НЛП), яка очолювала рух „контрас” за часів громадянської війни. Колишні вороги підписали угоду про єдиного кандидата на президентських виборах і про спільне ведення передвиборчої кампанії. „НЛП і СФНВ були антагоністичними силами, однак після зрілих роздумів про майбутнє країни партія дійшла висновків про необхідність звернення до народу Нікарагуа із закликом об’єднатися всім нікарагуанцям в ім’я майбутнього”, - говориться у заяві НЛП. А в результаті закулісної угоди з метою поділити владу, укладеної Ортегою у 2000 році з тодішнім президентом країни Арнольдо Алеманом, ще однім запеклим ворогом, були внесені зміни до конституції країни, згідно з якими для перемоги у першому раунді виборів кандидату необхідно набрати 35 відсотків голосів і забезпечити відрив від головного суперника мінімум на 5 відсотків. Отже, скооперувавшись зі своїми ворогами, лідер сандіністів вбив кілок у ряди ліберальної опозиції, що також сприяло його перемозі.

Ну і по-четверте, нова проамериканська влада, яка почала діяти у 1990-ті роки, не виконала тих обіцянок, з якими прийшла на зміну сандіністам. Результати правління СФНВ у 80-ті роки важко оцінити однозначно. За роки перебування при владі сандіністи проводили доволі успішну соціальну політику. Рівень неграмотності населення знизився з 60 до 12 відсотків, в основному була створена система безкоштовної медицини. Свого часу громадянська війна призвела до серйозної кризи в економіці. Але за 16 років правління лібералів ситуація не покращилась, навіть навпаки. У країні катастрофічно зростає кількість бідного населення і водночас збільшується прірва між багатими і бідними. Зростає рівень неграмотності – до 60 відсотків, дитяча смертність збільшилась у 2,5 рази. Корупція – споконвічна біда латиноамериканських країн – досягла величезних масштабів. У країні надвисокий рівень безробіття та вкрай низький рівень життя населення – понад 80 відсотків нікарагуанців живуть менш ніж на $2 на день. За даними держдепартаменту США, Нікарагуа посідає друге місце у переліку найбідніших країн Західної півкулі, поступаючись „почесним” першим місцем Гаїті. Зовнішній борг країни збільшився до 6,5 млрд доларів США. До того ж, зміцнити позиції сандіністам допомогла молодь, яка за довгі роки правління лібералів розчарувалася в них.

Для самих нікарагуанців ці вибори були особливими, незважаючи на те, що усі кандидати на посаду президента обіцяли практично один і той самий набір благ – ліквідацію бідності, створення нових робочих місць, доступність освіти і охорони здоров’я. Як писала нікарагуанська газета „Хорнада”, частина населення вважає вибори боротьбою між лівими і лібералами, і перемога визначить економічну і соціальну модель, за якою буде відбуватись подальшій розвиток країни. Інша частина називає вибори продовженням політичної боротьби, яка ведеться на регіональній та міжнародній арені з одного боку США, а  з іншого Венесуелою, Кубою та Болівією. І обидві точки зору є вірними.

Люди, які віддали свої голоси за Ортегу, повірили у те, що він змінився. Вони пам’ятають свою історію, але, виявляється, більше довіряють сандіністу Ортезі та Уго Чавесу і сумніваються у допомозі США. „Ми – бідна країна, нам необхідні школи, нафта, робота. Даніель не  зможе забезпечити це самостійно, а США нам не допомагатимуть. Однак нам допоможе Чавес”, - вважають пересічні громадяни. Ці слова – не просто сподівання. Президент Венесуели у жовтні цього року направив до Нікарагуа дешеву нафту та нафтопродукти для подолання енергетичної кризи, яка охопила всю країну. Це було здійснено у рамках договору про постачання 10 млн барелів нафтопродуктів, укладеного навесні цього року між урядом Венесуели та Асоціацією муніципалітетів Нікарагуа, яка контролюється СФНВ. Уряд колишнього президента Енріке Боланьйоса піддав різкій критиці цей документ, назвавши допомогу Венесуели „прямою підтримкою лідера сандіністів на виборах 5 листопада”. „Тут немає політики”, - у свою чергу, зазначив Ортега. „Будь-якій країні було б нерозумно відмовлятися від умов постачання пального на умовах, запропонованих Венесуелою, та життєво необхідного в умовах найгострішої економічної кризи, яка примушує уряд щодня припиняти подачу електроенергії не тільки населенню, а й промислових та сільськогосподарським виробництвам”, - пояснив він.

Є ще один цікавий момент. Новообраний президент привітав перемогу демократів на нещодавніх виборах у Конгрес Сполучених Штатів. За його словами, поразка республіканців – це ціна за ведення політики, яка не сприймається усім світом. До того ж, судячи з усього, Ортега має дружні стосунки з екс-президентом США демократом Джиммі Картером, який послідовно підтримував лідера сандіністів протягом своєї політичної діяльності. Це дає змогу сподіватися, що стосунки Манагуа з Вашингтоном, де у Конгресі  відтепер головує Демократична партія, будуть більш успішними.

Отже, особиста популярність, правильно побудована передвиборча кампанія, розділена опозиція та невдала політика проамериканського уряду забезпечили перемогу лідеру СФНВ. Чи розшириться від цього антиамериканський пояс Ла Пас-Каракас-Гавана? Відповідь до перших кроків нового президента важко дати, але, ймовірно, Даніель Ортега намагатиметься балансувати на політичному канаті, приймаючи допомогу від Куби та Венесуели, але при цьому не конфліктуючи з США. Умови, що склалися в регіоні, сприяють такій багатовекторній політиці. Прихід до влади в Сполучених Штатах демократів, які завжди більш ліберально проводили зовнішньополітчиний курс, та Кастро і Чавес у якості друзів теоретично можуть збалансувати змінені досвідом погляди Ортеги.

Таким чином, Нікарагуа чекає складне майбутнє балансуючого канатохідця. Але, об’єктивно, ця складність є більш багатообіцяючою, аніж нещодавній застій.