АНАЛІТИКА

21.09.2006 | Іранська ядерна криза: ультиматуму „ні”
Марина Дяченко, “Укрінформ” - Спеціально для “Євроатлантичної України”

За 9 днів до закінчення строку ультиматуму (31 серпня), зафіксованого в резолюції Ради Безпеки ООН №1669, Іран зробив грамотний з дипломатичної точки зору крок. Тегеран відповів негативно, проте не став повністю відкидати пакет пропозицій, демонструючи тим самим “готовність до діалогу та конструктивізм“. Іранці відмовилися від найбільш неприйнятних пунктів ультиматуму, але, що цікаво, не запропонували нічого взамін. Таким чином, вони залишили складний вибір подальшого розвитку ситуації навколо власної ядерної програми США та Заходу. А самі, ймовірно, зі сторони спостерігатимуть, відшукуючи нові можливості компромісу та вибиваючи для себе максимум привілеїв.



Негативна відповідь не стала несподіванкою. Більшою несподіванкою став спосіб її подачі. Що й казати, за три роки розвитку ядерної кризи, іранська дипломатія багато чого навчилася. Будучи, з першого погляду, у програшній ситуації, Тегеран у критичний момент зміг “перевести м’яч на поле противника”, який зараз має вибирати тактику дій на майбутнє, а зробити це, зважаючи на динамічний розвиток ситуації в регіоні, буде непросто. Усвідомлюючи це, “шістка” (США, Росія, Велика Британія, Франція, Китай та Німеччина) наразі веде себе дуже обережно та стримано. Верховний представник Європейського Союзу з питань спільної зовнішньої політики та політики безпеки Хав’єр Солана одразу закликав не поспішати з оцінками іранської відповіді на пакет пропозицій, оскільки він потребує “ретельного вивчення”.



Традиційно нестриманий у критиці по відношенню до Ірану президент США Джордж Буш 31 серпня, виступаючи у Солт-Лейк-Сіті , лише сказав, що „невідповідальне ставлення з боку Ірану буде мати наслідки”. Він навіть не став уточнювати, що має на увазі. Жодних побрязкувань зброєю чи погроз санкціями. Ляканий Тегеран такою риторикою вже не здивуєш, тим більше не зміниш його позицію. Що й казати про реакцію на такі слова в Європі, Москві або Пекіні.



Коментуючи іранську відповідь, секретар Вищої ради національної безпеки Ірану Алі Ларіджані наголосив, що керівництво Ірану намагалося дати “логічно обґрунтовану” та “конструктивну” відповідь, не дивлячись навіть на “незаконні дії” та “звинувачувальні позиції”. Водночас високопосадовець продемонстрував повну готовність та відкритість Тегерану до відновлення переговорів. Він навіть запропонував порядок денний, до якого входили наступні пункти: ядерна проблематика Ірану, довготривалі плани економічного та технологічного співробітництва, аспекти безпеки в регіоні. Нічого нового іранці не запропонували, всі пропозиції вміщалися в рамках раніше відомих підходів. Таким чином, “нова формула подолання протиріч” Алі Ларіджані може розглядатися як чергова вдала піар-акція.



Але головне те, що в ЗМІ почали з’являтися повідомлення наступного змісту. Так, заступник керівника організації атомної енергетики Ісламської Республіки Іран (ІРІ) з міжнародних питань Мохаммед Саіді назвав відповідь Тегерана “унікальною можливістю для європейців сісти за стіл переговорів”. Цікаво, що він хотів сказати? Можливо, іранська сторона у такий спосіб сигналізує про те, що потрібно відновити переговори у добре всім відомому форматі “Іран-Євротрійка (Велика Британія, Франція, Німеччина)” без включення додаткових делегацій “шістки”. Про це також майже відкрито казав і президент ІРІ Махмуд Ахмадінежад, закликаючи „європейські країни” утриматися від санкцій ООН. „Санкції не зможуть відвернути Іран від боротьби за вершини гордості. Тому для Європі краще бути незалежною у прийнятті рішень та вирішувати проблеми за допомогою переговорів”, - зазначив він 30 серпня під час зустрічі з колишнім прем’єр-міністром Іспанії Філіпе Гонсалесом. Особливо слід звернути увагу на вираз „бути незалежною у прийнятті рішень”. Від кого може залежати „євротрійка”? Вочевидь, що від інших зацікавлених сторін „шістки”.



Якщо це так, тоді потрібно розібратися, чому Тегеран хоче співпрацювати з Європейським Союзом і, навпаки, не хоче йти на зближення зі Сполученими Штатами?



Головним пояснюючим фактором є чіткий намір американської адміністрації нейтралізувати ядерні амбіції Ірану. Очевидно, що цей намір продиктований геополітичними розкладами, а не самою ідеєю нерозповсюдження ядерної зброї, бо в регіоні і так вже існує невизнана ізраїльська ядерна зброя та латентна саудівська ядерна програма.



Наразі основними аспектами формування політики США по відношенню до Ірану є традиційний ізраїльський фактор, повоєнна ситуація в Іраку, а також залучення Євросоюзу до розв’язання іранської ядерної кризи.



Природно, що Ізраїль схвильований можливістю перетворення Ірану на ядерну державу. Крім того, підтримка з боку Тегерану радикальних ісламістських угруповань на зразок “Хамас” та “Хезболла” представляють безпосередню загрозу для ізраїльтян. Особливо у світлі того, що ісламісти зараз перебувають при владі в Палестинській автономії, а радикальні шиїти доволі успішно відбили наступ ізраїльтян на південь Лівану, тим самим, посиливши свої позиції на ліванській внутрішньополітичній арені. Однак не дивлячись на ці аргументи, не зовсім правильно вважати іранський режим настільки радикальним, щоб він насправді мав за головну мету повне знищення Ізраїлю. Заяви президента Ірану Махмуда Ахмадінежада на кшталт “стерти цю пляму (Ізраїль) з мапи Близького Сходу” представляють собою, скоріш за все, реакцію на проблемні ірано-американські відносини, аніж на негаразди у відносинах між Тегераном та Тель-Авівом. У будь-якому разі, питання забезпечення безпеки Ізраїлю та ізраїльські інтереси у формуванні американської стратегії на іранському напрямку будуть мати важливе значення.



З іншого боку, Ізраїль – не єдине слабке місце політики США на Близькому Сході. Закінчивши активну фазу бойових дій в Іраку, американці самі опинилися під прямим впливом Ірану. За підтримки Сполучених Штатів іракські шиїти перемогли на парламентських виборах, чим, можна сказати, офіційно узаконили свої відносини с шиїтським Іраном. Іракський аятола Алі Ас-Сістані та його більш радикальний колега Муктада Ас-Садр ніколи навіть і не приховували своїх теплих відносин з Тегераном, тому логічно, що із посиленням їх позицій на іракській арені в Іраку посилиться вплив іранців. На фоні надзвичайної нестабільності безпекової обстановки в Іраку нещодавній візит прем’єр-міністра цієї країни Нурі Аль-Малікі в Іран, його переговори з Махмудом Ахмадінежадом, Керівником Ісламської Республіки аятолою Алі Хаменеї саме щодо питань співробітництва у сфері безпеки можуть слугувати тому підтвердженням.



Очевидно, США не очікували такого повороту подій, а саме того, що ІРІ зможе так сильно впливати на перебіг подій в сусідньому Іраку. В цьому контексті актуальність іранської ядерної програми стала більш виразнішою, а наміри Вашингтону покласти їй край ще сильнішими.



У свою чергу, керівництво Ірану прекрасно розуміє, що ядерний потенціал є найважливішою складовою ресурсного забезпечення власної зовнішньої політики, направленої на вирішення амбіційних завдань перетворення на регіонального лідера. Тому будь-що намагатиметься реалізувати ядерний план.



Водночас Сполучені Штати для збереження неядерного статусу ІРІ сьогодні можуть розраховувати тільки на „євротрійку”, яка якщо навіть і не зможе повністю зупинити ядерні розробки, то хоча б віддалить час набуття Іраном ядерного статусу.
Як відмічалося раніше, Тегеран начебто демонструє готовність до діалогу з європейцями. Але залишається інший цікавий аспект. Досягнення угоди між „євротрійкою” та Ісламською Республікою суперечить реальним інтересам США. По-перше, європейців в Ірані цікавить газ. Тобто налагодження економічного співробітництва ЄС-Тегеран покладе початок поставкам іранського блакитного палива до Європи. Положення Ісламської Республіки посилиться, і будь-яка військова акція безпосередньо буде загрожувати європейській і, таким чином, світовій економіці. Газо- та нафтопроводи також зменшать значення трубопроводу „Баку-Тбілісі-Джейхан”, який є важливим інструментом регіональної політики Сполучених Штатів в регіоні. Іншими словами, американське військове вторгнення до Ірану буде зведено до мінімуму, а колосальними запасами іранського газу, контроль над яким, звичайно, хочуть отримати США, будуть користуватися європейські країни.



По-друге, Європа, особливо Франція, має намір активно співпрацювати з Тегераном у ядерній сфері, підписавши відповідну угоду. Повноцінне співробітництво з європейцями у високотехнологічній сфері ще більше посилить позиції Ірану в регіоні, зокрема, в Іраку.



Таким чином, американська політика щодо Ірану в останній час зіткнулася з масою проблемних моментів. США виявилися неспроможними військовим шляхом заставити Тегеран відмовитися від ядерної програми. На перший план знову вийшла так звана „європейська трійка”, яку у Вашингтоні, вочевидь, вважають наразі єдиною силою, яка може переконати іранців припинити (зовсім або на деякий час) ядерні розробки. Водночас сполучені Штати розуміють, що консенсус між Іраном та „євротрійкою” посилить політичні та економічні позиції Ісламської Республіки.



Попереду знову діалог. Замість політики залякування – переговорний процес. Потрібно сказати, що позиція Європейського Союзу, яку виразив Хав’єр Солана (подавалася вище), вимальовує іранські перспективи як доволі оптимістичні.



Тож, можливо, президент Ірану за декілька років зміг-таки донести до міжнародної спільноти непохитність намірів створення ядерної енергетики у потрібному його країні обсязі. У будь-якому випадку, стала зрозумілою безперспективність тиску на Тегеран. Сьогодні також не може йти мова про використання сили. США зав’язані по руках і ногах в Іраку, Ізраїлю повністю вистачає проблем з „Хезболлою” та „Хамас”, а європейці, Росія та Китай більше зацікавлені у розвитку економічного співробітництва з Іраном, аніж у військовій кампанії, успіх якої гарантувати не може ніхто.




USERS COMMENTS

Ваше ім'я
Ваша поштова скринька
Заголовок
Ваш відгук
Залишилось сомволів
| | | Додати в вибране
Пошук
Підписка
Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України
Інститут євро-атлантичного співробітництва
Центр "Україна - Європейський вибір"
Defense Express
Центр європейських та трансатлантичних студій

Rambler's Top100 Rambler's Top100


Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Міжнародного Фонду "Відродження"
Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Центру інформації та документації НАТО в Україні
© 2004 - 2024. ЄВРОАТЛАНТИКА.UA
Всі права захищено.

Даний проект фінансується, зокрема, за підтримки Гранту Відділу зв'язків із громадськістю Посольства США в Україні. Точки зору, висновки або рекомендації відображають позиції авторів і не обов'язково збігаються із позицією Державного Департаменту США.
На головну Анонси подій Новини Аналітика Топ новини та коментарі Мережа експертів Про проект