Після доволі довгих та складних консультацій міністри закордонних справ країн-членів Європейського Союзу на надзвичайному засіданні у Брюсселі 25 серпня прийняли рішення про відправку до Лівану біля 7 тисяч військовослужбовців, які мають увійти до складу миротворчого контингенту UNIFIL. Найбільшу кількість миротворців надасть Італія (біля 3 тисяч) та Франція (2 тисячі). Свої підрозділи до Лівану направлять Бельгія, Угорщина, Греція, Іспанія, Латвія, Литва, Польща, Португалія та Фінляндія. Німеччина виділить кораблі ВМС, літаки-розвідники „Торнадо”, транспортні засоби, медперсонал, цивільних поліцейських та митників. Норвегія та Данія обіцяли направити до берегів Лівану для патрулювання кораблі ВМС.

Євросоюз, склавши основу оонівської миротворчої місії, візьме на себе значну частину матеріально-технічного та тилового забезпечення Тимчасових сил ООН в Лівані (ТСООНЛ). Слід зазначити, що ЄС також надав Лівану термінову гуманітарну допомогу в обсязі 50 мільйонів євро, яку було спрямовано на вирішення першочергових потреб забезпечення населення питною водою, надання притулку та налагодження медичного обслуговування. Крім того, з перших днів конфлікту Єврокомісія спрямувала близько 11 мільйонів євро для евакуації із проблемної зони громадян третіх країн. Під час конференції країн-донорів у Стокгольмі Єврокомісія оголосила про своє рішення до кінця поточного року надати ще 42 мільйони євро для повоєнного відновлення країни. З них близько 4 мільйонів євро будуть витрачені на допомогу уряду Лівану у відновленні правопорядку та структур безпеки, продовження процесу роззброєння угруповань шиїтського руху „Хезболла”. Загальна кількість ресурсів Європейського співтовариства, яку спрямовано на допомогу Лівану, сягнула 100 мільйонів євро.

До лютого 2007 року силами ТСООНЛ буде командувати Франція. Потім миротворців очолить Італія. Наразі французам відходить командування контингентом на місці, а італійцям – військо-стратегічне керівництво операцією, яке буде здійснюватися зі штаб-квартири ООН в Нью-Йорку.

Ізраїль та Ліван привітали ініціативу Європейського Союзу про розміщення контингенту на „блакитній смузі” (лівано-ізраїльському кордоні).

Цікаво, що прийняттю цього рішення передували потужні дипломатичні баталії, про які йтиметься далі.

В період лівано-ізраїльського конфлікту Франція виразила намір відправити до Південного Лівану від двох до трьох тисяч військовослужбовців та взяти на себе командування миротворчими силами. Проте коли Рада Безпеки ООН 12 серпня прийняла резолюцію №1701 про припинення наземних бойових дій на півдні Лівану (в документі йдеться також про можливість доведення кількості миротворців до 15 тисяч), Париж несподівано заявив, що обмежиться 200 саперами та командувати оонівським контингентом не збирається взагалі. Президент Франції Жак Ширак пояснив таке рішення тим, що вважає „безглуздим” присутність 15-тисячної ліванської армії і такої ж кількості стабілізаційних сил на півдні Лівану через занадто маленьку територію.

Така позиція Парижу спричинила бурхливу реакцію, краще навіть сказати критику європейських країн, що очікували на порядок вищу кількість французів у місії, та внутрішньополітичних кіл. У ЗМІ почали говорити про втрату Францією довіри до ООН та зниження її рейтингу на міжнародній арені, який значно підвищився завдяки активно продуктивній ролі у врегулюванні конфлікту.

Світова преса, що кілька днів тому вітала французьку дипломатію за її позицію та наполегливість, розгорнула різку кампанію на адресу Парижу. „Нью-Йорк Таймс” звинуватила Париж у легкодухості. Німецька газета „Вестдойче Цайтунг” розкритикувала за непослідовність та дискредитаційну політику. Іспанське видання АВС відзначило, що Франція, одна з найактивніших європейських країн, що взяла участь у врегулюванні близькосхідної кризи, зрештою розчарувала своїх союзників.

Які ж можливі причини такого французького поступу? По-перше, Франція має особливі відносини з Ліваном як з колишньою колонією, тому великий контингент міг би дати широкий контекст для роздумів. Наприклад, Жак Ширак надсилає контингент для відновлення впливу над колишньою підмандатною територією чи для захисту ліванських прозахідних (профранцузьких) сил? Саме через такі питання президент Лівану Еміль Лахуд з самого початку був проти лідируючої позиції Парижу в ТСООНЛ. Логічно, що маючи такі дестабілізаційні моменти, французька участь у місії мала б стати обмеженою, а склад стабілізаційних сил – збалансовано складатися з європейських та мусульманських країн.

По-друге, Франція наразі знаходиться на вістрі двох найважливіших геополітичних подій на Близькому Сході, які обмежують простір прийняття рішень. Вона докладає значних зусиль для розслідування вбивства колишнього прем’єр-міністра Лівану Рафіка Харірі та не менш активно намагається зарадити проблемам з іранською ядерною програмою. Ці події пов’язані з Іраном та Сирією. У свою чергу, „Хезболла” також підтримує відносини з Тегераном та Дамаском, тому участь Франції у перших двох подіях прямо проекціонується на французах в Лівані. Особливо чітко відображалися б негативні антизахідні настрої. Через це природно й правильно, що французька влада занепокоєна можливістю терористичних замахів по відношенню до своїх миротворців. До того ж, Франція вже має негативний досвід, коли у жовтні 1983 року в ліванському місті Драккар участь у миротворчій місії коштувала їй життів 58 солдат.

Однак, незважаючи на зазначені вище причини, Париж, очевидно, не встояв перед тиском міжнародної спільноти та збільшив кількість французьких військовослужбовців до двох тисяч.

Водночас позиція Франції щодо зменшення участі у ТСООНЛ все ж таки мала наслідки. Її приклад наслідували деякі європейських країн.

Так, Греція не піддалася на уговори Генерального секретаря ООН Кофі Аннана та не стала посилати до Лівану сухопутні підрозділи, обмежившись фрегатом ВМС, гелікоптером та командою аквалангістів. „На цей момент ті сили, відносно яких вчора було прийняте рішення, достатні, якщо зважати на те, що до них приєднається контингент мусульманських країн. У будь-якому разі, Греція не розглядає можливість збільшення свого континенту”, - зазначила міністр закордонних справ Греції Дора Бакоянні, коментуючи ситуацію навколо Лівану.

Єдиною країною, що вирішила не відступати від початкового наміру, стала Італія, і її позиція має чіткі аргументи. Успішність чи неуспішність операції на півдні Лівану однозначно вплине на політичний авторитет Європейського Союзу в регіоні та у світі. Розуміючи такі перспективи та сподіваючись на позитив, італійський прем’єр-міністр Романо Проді, звичайно, хотів би поставити на чолі такого прориву свою країну.

У свою чергу, США та Велика Британія своїх солдатів до складу міжнародної місії надавати не будуть, пояснюючи це тим, що їх контингент зараз задіяний в Іраку. При цьому Лондон заявляє про готовність виділити військових спеціалістів для технічної допомоги Лівану.

Щодо участі в місії мусульманських держав, варто зазначити, що це необхідно, а першою країною, яка ухвалила відправку свого контингенту (200-300 чоловік) до Лівану став Катар. Ця країна, яка не підтримує дипломатичних відносин з Ізраїлем, прийняла рішення про це під час візиту до неї генсеку ООН Кофі Аннана. Однак зараз Тель-Авів має дати згоду на участь катарських військовослужбовців в миротворчій операції.

Другою країною, яка попри внутрішні протести проти відправки миротворців до Лівану ухвалила відповідне рішення, стала Туреччина.

Миротворча місія Тимчасових сил ООН розпочалася. В суботу вранці після зняття Ізраїлем повітряної та морської блокади Лівану у порт Бейрута прибув французький корабель „Ля Фудр” із 200 солдатами на борту, які приєднаються до складу UNIFIL. 250 французьких миротворців уже приєдналися до місії.

На цей момент Іспанія також направила в регіон свій передовий загін із 490 військовослужбовців Бригади морської піхоти БРІМАР та 76 військовослужбовців наземних військ. В листопаді морських піхотинців замінить механізований батальйон Іспанського легіону (спеціальний підрозділ, створений на початку XX сторіччя для операцій у колоніальних володіннях). Утримання контингенту обійдеться уряду Іспанії у 20 мільйонів євро на місяць.

За словами генсека ООН Кофі Аннана, до середини вересня кількість миротворців в регіоні складатиме 5 тисяч чоловік, чого достатньо, щоб Ізраїль зміг повністю вивести свої війська з Лівану.

Саме зараз час поговорити про безпеку миротворців. І тут основний момент полягає у небажанні шиїтського угруповання „Хезболла” вивести свої підрозділи з південних районів країни та роззброїти їх. Перед міжнародними силами стримування ООН не стоїть завдання роззброєння „Хезболли”, неодноразово наголошував Кофі Аннан, зазначаючи, що ця задача може бути вирішена в результаті міжліванського консенсусу, а не за допомогою сили. Беручи до уваги досвід останньої Балканської кризи, участь миротворців у процесі роззброєння може обмежитися створенням пунктів прийому зброї, куди населення може добровільно приносити за винагороду чи безоплатно накопичені засоби ведення війни. Не хочеться бути скептиком, але тільки час покаже, чи зможуть ліванці досягнути згоди щодо озброєності „Хезболли”. У будь-якому разі, обстановку у цій близькосхідній країни зараз не можна назвати спокійною, а лідер шиїтів шейх Хасан Насрулла поки що не має наміру здавати гарант свого політичного та просто виживання (зброю), оскільки не дуже впевнений у позитивності результатів присутності миротворчого контингенту ТСООНЛ.

Іншим моментом ескалації напруги можуть стати силові дії Ізраїлю по перешкоджанню відновлення потенціалу „Хезболли”. Наприклад, коли в минулу п’ятницю ізраїльський спецназ здійснив збройну вилазку в районі ліванського селища Айта Аш-Шааб на півдні країни та захопив у заручники шістьох ліванців, серед яких були співробітники служби безпеки Лівану. На наступний день після допиту їх відпустили, але до того часу існувала висока ймовірність дій у відповідь з боку радикалів.

Але, на щастя, наразі ні Ізраїль, ні „Хезболла” не зацікавлені у розв’язанні нового конфлікту, про що свідчать переговори про обмін військовополоненими.