Згідно останніх даних замірів суспільної думки, Республіканська партія крок за кроком відвойовує, здавалося було втрачені позиції в одній із найбільш важливих в новітній американській історії передвиборчих гонок. Стратегічне питання, яке, можливо, зможе вирішити долю «битви за Конгрес» 7 листопада 2006 року: «Чи зможуть ідеологи-республіканці все ж таки змусити демократичний табір грати «не за своїми правилами» та чи буде «план перемоги» сприйнятий виборцями?».

Приголомшлива поразка ветерана-демократа Джозефа Лібермана політичному неофіту під час праймеріз у Коннектикуті стала, можливо, заключним штрихом на «полотні» передвиборчої стратегії Республіканської партії. На тлі тотального контролю над Демократичною партією, який насувається, з боку її крайнього лівого крила.

Кристалізації такої стратегії, схоже, більш за все побоювалися демократи. Стратегія, яка представляє війну в Іраку в якості зв’язаного елементу загального сприйняття хаосу світової ситуації, що віддзеркалена у Лівані, Афганістані, будь-де із ключовою метою вирішальної битви з «ісламським фашизмом».

«Напрямком головного удару» було обрано засідання щорічного конвенту Американського легіону в Солт Лейк Сіті з щоденними «ударами великої політичної потужності» від Дональда Рамсфельда, Кондоліззи Райс та особисто президента.

Політична паралель міністра оборони була виключно потужною, коли Рамсфельд дозволив провести аналогію між пасивним відношенням до нацистської Німеччини перед Другою Світовою війною, виголосивши, що «багато хто, ще не навчилися урокам історії й вважають, що якимось чином люті екстремісти можуть бути умиротворені». Міністр оборони  30 серпня вказав, що "моральний та  інтелектуальний тиск та відчай відносно невдач" щодо війни в Іраку та масштабних антитерористичних дій, можуть зашкодити американському бажанню вести цю війну та розділити країну. Рамсфельд знову закликав поновити боротьбу з екстремістами, які привносять "новий тип фашизму".

Проводячі паралелі із спробами деяких націй умиротворити Адольфа Гітлера перед Другою Світовою війною, Рамсфельд сказав, що для США може стати згубним ігнорувати небезпеки, які збільшуються та надходять від ворогів, яких він назвав "серйозними та безжалісними".

Під час спрямованої атаки на медійні новини та критиків війни президента Буша та національну політику безпеки, Рамсфельд заявив: "Будь-які моральні та інтелектуальні невдоволення щодо того, хто та що є правильним або ні, можуть значно послабити вільні суспільства від самозахисту".

Навряд чи демократичні політичні лідери та їх передвиборчі штаби очікували проведення таких доволі агресивних історичних порівнянь і почали, схоже, відверто нервувати. "Немає смятіння серед військових експертів, членів Конгресу та переважної кількості американських людей щодо необхідності змінити курс в Іраку", - сказав сенатор Едвард Кеннеді. "Єдина персона, яка знітилася щодо того, як краще захистити цю країну, це Дон Рамсфельд. Ось чому він повинен піти".

Рамсфельд, в свою чергу, визнав помилки та невдачі в Іраку, процитувавши французького політика Клемансо, який назвав всі війни "серйозними катастрофами, що ведуть у кінці кінців до перемоги".

Державний Секретар Кондолізза Райс, звертаючись пізніше до тієї ж самої аудиторії, висловила схожі думки: "Мрія деяких, що ми можемо уникнути цього конфлікту, що ми не повинні займати якійсь бік у війні на Близькому Сході. Ці мрії були стерті 11 вересня". Виступаючи на радіо, Райс додала: "Реальною, руйнуючою проблемою для світу може стати те, якщо Америка втратить свою волю".

Виступ Буша став кульмінаційним та заключним із серії виступів топ-лідерів країни перед аудиторією Американського легіону й одночасно початком низки виступів на протязі наступних двадцяти днів, присвячених 5-й річниці вересневих 2001-го року атак. Напередодні цієї такої символічної кампанії президент, не вагаючись, відмітив, що його виступи не повинні жодним чином асоціюватися із передвиборчою гонкою до Конгресу: «Це не політичні виступи. Це виступи про майбутнє цієї країни і це виступи з метою однозначно засвідчити, що якщо ми відступимо від цієї роботи, яку виконуємо, ця нація може залишитися ще в більшій небезпеці. Настали дуже важливі часи й я серйозно вірю, що люди не будуть політизувати те, про що я кажу».

І Буш сказав: «Війна, яку ми ведемо сьогодні більше ніж військовий конфлікт. Це є вирішальна ідеологічна боротьба 21 сторіччя. Війна проти ісламських бойовиків є схожою на останню боротьбу минулого сторіччя проти нацизму та комунізму».

Але аналітики та стратеги Білого Дому чудово усвідомлюють, що передвиборче тло 2006-го різко відмінне від кампаній 2002 та 2004 років, і серйозно сприйняли заяву голови Демократичного сенатського комітету з проведення виборів, сенатора із Нью-Йорка Чарльза Шумера: «Ми демократи хочемо вести дуже потужну війну з терором. Жоден із нас не веде мову про умиротворення». На жаль для демократів у їх лавах про умиротворення в тій чи іншій формі говорять багато хто. Що вкрай ефективно буде використано республіканськими аналітиками.

Більш небезпечна ситуація складається з тим, що про умиротворення ведуть мову і навіть діють разом із демократами республіканські представники в Конгресі, як, наприклад, Крістофер Шейс із, знову (!), Коннектикуту, який підготував графік виведення військ із Іраку. Природною реакцією Буша та його помічників на таку ініціативу стало визначення, яке було надано Віце-Президентом Чейні – «самознищувальний песимізм». Але такий «песимізм» може серйозно вплинути на всю вибудовану стратегію й серйозний сигнал прозвучав без затримок. Від самого конгресмена Шейса: «Президент повинен спробувати об’єднати країну і не намагатися розділити її». І це виголошує політик, який чотирнадцять разів побував у Іраку.

Але політична логіка підказує, що корекція стратегічної лінії, яка запропонована Шейсом, буде відверто контрпродуктивною для республіканців. Депутат Палати представників Роб Сіммонс, який веде дуже складну кампанію в іншому коннектикутському (!) окрузі відверто проти таких корекцій: «Я не думаю, що це добра ідея». Скоріш за все це неправильна ідея.

Особливо на тлі республіканського плану для останньої сесії Конгресу нинішнього скликання – законопроекту про військові асигнування, заходах по боротьбі з тероризмом та символічного законопроекту на підтримку американських солдат.

Особливо на тлі демократичного порядку денного – забезпечення більшої кількості спорядження для армії, імплементації рекомендацій змішаної комісії з подій 11 вересня та осуду політики Буша в Іраку.

Й особливо під час ескалації ситуації навколо ядерних намагань Ірану. Чомусь видається, що час для нанесення ударів по ядерних об’єктах клерикального режиму президент Буш втратив.  

Голова Республіканського Національного Комітету Кен Мехлмен повністю правий: «На протязі наступних 69 днів буде надзвичайно важлива дискусія в Америці з питання про те, що зможе зробити Америку безпечною». Чи прогнозує  Мехлмен реальність продовження таких дебатів у разі перемоги анти-воєнних лівих?