Ризький Самміт Північно-Атлантичного Альянсу ще півтора-рік тому чекали з величезними сподіваннями та надіями.

Ризький Самміт НАТО тривав близько 170 хвилин. Не враховуючи неформальної вечері у колі глав країн та урядів членів Альянсу та спільного відвідання ризької опери.

«Альянс завжди був вразливою організацією, зіткаючись із кризами, що перемежовувалися одна за одною», - справедливо зауважують автори аналітичної доповіді іспанського Центру FAES «НАТО: Альянс Демократії». Але всі попередні кризи, вихід Франції з об’єднаних військових структур, грецько-турецький конфлікт, розміщення ракет середньої дальності дії на європейському континенті, мали, так званий, внутрішній характер та жодним чином не несли загрози самому існуванню організації. Та стратегічна дивергенція приховує загрозу фундаментальну, що, окрім складової «політичної психології», має й реальну військово-технічну складову.

Абсолютно розуміючи це, також було зрозумілим, що успіх у надзвичайно складному процесі трансформації засобів ведення війни не може бути досягнутий, коли не існує узгодженої точки зору відносно цілей застосування цих засобів. Видається, що найбільш принципові та стратегічно важливі питання щодо майбутнього НАТО були в полі зору щорічної конференції Генерального Секретаря Альянсу ще у 2005 року, які в найбільш концентрованому вигляді можуть вміститися в єдиний вислів: “Яким чином, коли і де повинні використовуватися трансформовані засоби Альянсу, якщо така трансформація досягне успіху?” та відкривали вкрай принципову та непердбачувану дискусію поміж союзниками.

 В принципі, максимально підтримуючи хоча б основи трансатлантичної єдності, вкрай було важливим визначити області компетенції та відповідальності НАТО в умовах стратегічного середовища, що кардинально змінилося. Міністр національної оборони Литви Гедімінас Кіркілас недвозначно заявляв: “Країни Північно-Атлантичного Договору повинні досягнути згоди відносно того, яким викликам повинен протидіяти Альянс і які виклики повинні бути сферами діяльності інших структур”.

Більше того, глибока криза, народжена “іракським питанням”, не могла не стати прелюдією до наближення початку найбільш принципових за своєю суттю дебатів навколо природи та подальшого розвитку трансатлантичних відносин, в цілому, та НАТО, як єдиного, поки що, їх інструменту, зокрема.

Такі питання глобального характеру неодмінно повинні були привести до, якщо не ухвалення, то хоча б початку дискусії щодо необхідності розробки та схвалення нової Стратегічної концепції трансформованого НАТО. Повинні були призвести...

Реалії виявилися набагато банальнішими, а в стратегічному сенсі такими, що можуть призвести до поразки . Хоча такий розвиток подій вже був запрограмований, як на  щорічній Мюнхенській конференції з питань безпеки 15 лютого 2005 року, так і на
самміті НАТО в Брюсселі 22 лютого 2005 року тащорічній конференції Генерального Секретаря НАТО в Брюсселі 14 квітня 2005 року, про яку вже йшла мова.

Політична втома ключових політиків євратлантичного простору просто не залишала будь-яких надій на розгляд та ухвалення таких необхідних та ключових рішень. Мова вже, зрозуміло, не могла йти про концепції. Це тягло за собою нерозгляд та поступову імплементацію нових підходів до фінансування операцій НАТО, які б мали серйозну заохочувальну складову, відкидання питань щодо можливої зімни процедури прийняття рішень та дозволу на створення коаліцій на ad hoc основі.

І сам Самміт відбувався на тлі вкрай важкої ситуації із виконання операції НАТО в Афгністані, продовження трансатлантичних суперечностей навколо війни в Іраку та зростання ядерних амбіцій Ірану.

І не виглядає дивним, що порядок денний «Риги» був неймовірно звужений до ухвалення традиційної Декларації із 46 пунктів та Політичного Путівника, який визначив пріорітети для Альянсу в сфері військових засобів, процедур планування та розвідувальних можливостей на наступні 10-15 років.

І не виглядає дивним, що питання розширення було внесено до тексту Декларації, хоча були серйозні наміри схвалити з цього вкрай важливого, але надзвичайно чутливого питання, спеціальну декларацію.

І таку ж долю спіткала  ідея створення нового «Глобального Форуму Партнерства» в якості принципового кроку модернізації Альянсу на тлі реалій світу пост-11 вересня з одночасним припиненням функціонування Ради Євро-Атлантичного Партнерства.

 На зустрічі міністрів закордонних справ, яка відбулася 22 квітня 2006 року, Генеральний Секретар НАТО заявив: «Так як НАТО здійснює свої операції на стратегічній відстані, це означає, що існує необхідність для діалогу з іншими зацікавленими націями… НАТО стає альянсом із глобальними партнерами». Тим самим, підтверджуючи, що ідея концепції могла символізувати визнання початку трансформації НАТО із євроцентричного оборонного альянсу в інститут безпеки з глобальною сферою застосування військової сили. І вже глобальний характер буде впливати на процес подальшого розширення за рахунок країн, що розділяють цінності НАТО та мають спільні інтереси – включаючи, Австралію, Бразилію, Японію, Індію, Нову Зеландію, Південну Африку та Південну Корею.

Надзвичайно важкі перемовини навколо афганської місії – свого роду тесту «на виживання» для НАТО – завершилися дуже суперечливим компромісом.

Багато хто із аналітиків відверто припускає, що треба чекати нової хвиля нових політиків, які, можливо, знайдуть сміливість та політичну волю для ключових питань. Але хто будуть ці політики: Сеголен Руайяль, Хілларі Клінтон та Вайра Віке-Фрейберга, яка вже кулуарно розглядається в якості наступниці нинішнього Генерального Секретаря?

Але ледве не забув про... Україну. України на самміті Альянсу просто не було, ані офіційно фізично, ані морально, ані, майже, політично. Лише кулуарами високорівневої конференції аналітиків блукав колишній «головний український євроінтегратор» та, можливо, розповідав про європейський оборонний союз. Про це мовить й український президент. До довідки. В 1954 році французькі Національні Збори вiдкинули цю, ними ж породжену ідею.