АНАЛІТИКА

11.07.2006 | Україна в газовому трикутнику з Росією та ЄС. Як зберегти статус найважливішої країни-транзитера блакитного палива на Євроазійському просторі?
Сергій Есаулов - Стажер Секретаріату Енергетичної Хартії, аспірант Льєжзького університету

Україна, замість надмірної політизації енергетичного питання у відносинах з Росією, повинна своєчасно сплачувати за поставлений газ, а не накопичувати борги. Це має стати одним з головних завдань нового Уряду та НАК Нафтогазу України. Адже заборгованість значно звужує поле для маневру за столом переговорів з Газпромом. Звісно, Україна зовсім недавно запровадила безбартерну систему оплати за імпорт російських енергоносіїв. Відповідно, кошти, закладені в 2005 році в енергетичній статті бюджету та головне низькі відпускні ціни для споживачів не здатні покрити витрати на придбання російського газу навіть по ціні 95 дол за 1000 м³. Незважаючи на свою непопулярність, кроки українського уряду з поступового підвищення тарифів для споживачів вважаються більшістю експертами досить своєчасними та виправданими.



Закладені в Енергетичній Стратегії розвитку України на період до 2030 р.р. Міністерством енергетики та палива амбіціозні завдання, спрямовані на скорочення споживання та імпорту енергоносіїв, диверсифікації джерел постачання та розвиток відновлювальних джерел енергії, свідчать про свідоме прагнення української сторони зменшити вразливість економіки країни від первинних джерел енергії та одночасно підтвердити свій статус важливої та надійної країни-транзитера, сприяти енергетичній безпеці на Євразійському просторі. За висновками експертів, значення України як країни транзитера для російського газу хоча і зменшилося останнім часом внаслідок експлуатації газопроводу, що проходить через Бєларусь та Польщу, втім, в майбутньому Україна може брати участь в транзиті газу з Центральної Азії. Крім того, якщо врахувати, що донедавна поставки російського газу були жорстко обумовлені щодо реекспорту, хоч це не суперечить положенням ДЕХ та власне не є аксіомою, а значить, Україна гіпотетично, за сприятливих розкладів, могла б самостійно експортувати придбаний російський, казахський або туркменський газ в Європу. Втім, треба залишатися реалістами і зосередити всі зусилля на завантаженні магістральних газопроводів України для транзиту газу в країни ЄС (близько 120 млд. м³ щороку постачається в країни ЄС) додатковими об’ємами газу, а це близько 20 млд. м ³ на рік. Це дозволить збільшити надходження до бюджету та зберегти за собою статус важливої країни-транзитера.



 Енергетична Хартія у  відносинах України з Росією



„Газовий спір між Україною та Росією на початку січня ц.р. поставив питання транзиту газу на перше місце міжнародного порядку денного. Забезпечення надійності транспортування газових потоків та зменшення ризику в майбутньому перебоїв в поставках є пріоритетними питаннями для всіх країн Європи та Азії та Енергетичної Хартії..., це була добра нагода для обговорення на експертному рівні основних транзитних викликів”, – зазначив під час семінару 19 травня ц.р. в Брюсселі Мітат Ренде, Голова групи по транзиту та торгівлі Енергетичної Хартії, заступник Генерального Директорату МЗС Туреччини. Лейтмотивом семінару, в якому взяли участь делегації від всіх країн-учасниць Енергетичної Хартії та, зокрема, України, стало визнання необхідності більшої прозорості щодо транзитних домовленостей, що зміцнить довіру в надійності транзитної мережі. Як підкреслив Джеймс Бол, Президент Групи Газових стратегій та співголова семінару, „відсутність прозорості відчутна на енергетичних ринках та в дебатах щодо енергетичної політики - це не просто академічний інтерес, прозорість є необхідністю сьогоднішнього світу”.



Закиди у начебто непрозорості з боку України щодо методів тарифікації за транзит є звичайним міфом, оскільки має доволі чітке спростовання: самі міжнародні енергетичні організації не можуть заперечити той факт, що НАК „Нафтогаз” та Мінтопенерго не приховували  інформацію щодо обраного товарного дистанційного методу нарахування транзитного тарифу, хоча ці питання, зазвичай, знаходяться у виключній компетенції договірних сторін. Водночас, на погляд деяких експертів, Україна та Росія повинні укладати, замість пакету як це було раніше, окремі рамкові угоди щодо поставок в Україну та транзиту газу в країни ЄС. Це забезпечить більшу прозорість та безпеку поставок, що відповідатиме не тільки інтересам країн ЄС, але й енергобезпеці на Євразійському просторі. Щоправда рамкові угоди не завжди містять положення про арбітраж. Але головний недолік це те, що приховування, мовляв комерційна таємниця, від суспільства та інших країн домовленостей та додаткових протоколів – як це практикувалось за радянських часів -  породжує чутки, кривотолки та спекуляції політичними опонентами. Можливо до „РосУкренерго” не було б прикуто стільки уваги, якби не окута таємничістю низка газових домовленостей та протоколів між Газпромом та НАК Нафтогазом України. Доцільність в посередницькій участі „РосУкренерго” щодо поставок газу в Україну виглядає, як мінімум, сумнівною. Російська мотивація викликає чимало запитань. Відтак, маємо невпевненість та недовіру з боку європейських партнерів-споживачів блакитного палива, що безумовно негативно впливає на інвестиційний клімат та імідж країни в цілому.     


  
В бік України після січневої газової кризи лунали також закиди у начебто недбалому або просто невиконанні своїх транзитних зобов’язань перед Росією та країнами ЄС. Втім, надійність транзитних поставок газу в Європу Україна головним чином забезпечила завдяки своєму величезному комплексу підземних газосховищ – 13 газосховищ, активний об’єм яких становить 30 млд. м³, що дає змогу забезпечувати не тільки власні потреби газу, але й європейських споживачів блакитного палива.



Слід зазначити, що пропозиція українського уряду стосовно встановлення 1,75 дол. за транспортування 1000 м³ російського газу на 100 км цілком відповідає європейським тарифам та оптимально обраному дистанційному товарному тарифу (товарний тариф з урахуванням відстані). Варто нагадати, що до цього транзитний тариф України 1,09 дол. США за 1000 м³ був встановлений на рівні, недостатньому для повного покриття витрат для заміни відпрацьованих основних засобів, не вдовольняючи критерії фінансової стабільності. Як свідчать результати останнього дослідження Секретаріату Енергетичної Хартії* „Тарифи за транзит газу в окремих країнах-членах ДЕХ”, вказаний транзитний тариф України був значно нижчим навіть внутрішніх транзитних тарифів в таких країнах як Бельгія, Польща або Німеччина.



* Довідково. ДЕХ (Договір про Енергетичну Хартію) - підписаний в 1994 році, набув  чинності в 1998 році – є єдиною юридично зобов’язуючою багатосторонньою домовленістю, яка стосується міжурядового співробітництва в енергетичному секторі та часто справедливо ототожнюють з СОТ. 51 країна (в тому числі всі країни ЄС та Україна) є членами Хартії, 18 країн та 10 міжнародних організацій мають статус спостерігача. ЄС, крім того, є окремим членом Хартії, і договір є невід’мною частиною „aquis communautaire“ і є необхідною умовою для вступу країни в ЄС. Раніше процес Енергетичної Хартії був задуманий Європейським Співтовариством як форум співробітництва між Сходом та Заходом в Європі, хоча, останнім часом спостерігається активізація азіатського напрямку в роботі Хартії.



Російський фактор



 Доведені світові запасі газу на кінець 2003 г. склали майже 176 трлн. м³. При цьому на долю Россії припадає 47 трлн. м³ або 26,7% від загальних запасів. Але чи може ЄС розглядати Росію як надійного партнера в енергетичних питаннях, з огляду хоча б на той факт, що Росія, підписавши в 1994 році, й досі не ратифікувала Договір про Енергетичну Хартію? Ратифікація Росією Договору щодо Енергетичної Хартії є одним з головних домашніх завдань росіян, одностайно наголошують європейські чинники. „Застосування Росією вказаного договору на тимчасовій основі створює певну невизначеність, зокрема, щодо меж застосування юридичних прав та обов’язків Росії та призводить до додаткових ризиків та витрат по енергетичним інвестиційним проектам в Росії та по російським інвестиціям та потокам енергоресурсів в інші держави-члени Енергетичної Хартії” – підкреслив Генеральний секретар Енергетичної Хартії Андре Мерньє на конференції щодо енергетичної безпеки, що відбулась в Москві. Як відомо, питання ратифікації Росією ДЕХ тісно пов’язано з завершенням узгодження, передусім, між ЄС та Росією тексту Протоколу по транзиту. Протягом першого півріччя 2006 року відбулось кілька раундів консультацій на рівні експертів Росії та ЄС, які були націлені узгодити позиції сторін щодо деяких спірних пунктів, передусім, статті 8 ТП - права „першої відмови”, де йдеться про терміни контрактів на поставку та пов’язані з ними контракти на транспортування. 



Згода Росії включити посилання на Договір про Енергетичну Хартію в заключний документ засідання міністрів фінансів групи „великої вісімки” вважається прогресом, схожим на дипломатичну перемогу країн ЄС. Втім, ініціатива міністра природних ресурсів РФ Ю.Трутнева щодо захисту національних багатств шляхом ужорсточання діяльності іноземних нафтових компаній та розширення кола стратегічних нафтогазових родовищ натомість має на меті збільшити домінування на російському ринку „Газпром” та „Роснефть”.     


 
Проте, чи погодиться Росія після узгодження тексту Протоколу про транзит ратифікувати Договір про Енергетичну Хартію залишається під великим запитанням. Саме такий висновок спадає на думку виходячи з численних заяв керівництва Газпрому, зокрема, на Всесвітній Конференції з газу, що проходила 6-9 червня ц.р. в Амстердамі   щодо неприйнятності Енергетичної Хартії. Заяви Голови Газпрому А.Міллера про те, що Договір не відображає реалій в газовому секторі говорять швидше про необізнаність з текстом Договору та його додатками, а також про небажання Газпрому надавати доступ іноземних компаній до експлуатації російських газотранспортних систем. А позиція газового гіганту „Газпрому” як  відомо зазвичай ототожнюється з Міністерством промислової політики та енергетики РФ.



ЄС  -  Росія



Отже чи можуть європейські енерготрейдери розраховувати на цивілізовану та прозору економічну співпрацю з компанією „Газпром”, контрольний пакет (51%) якої завжди залишатиметься в руках Кремля?



 Росія хоче бути не тільки постачальником енергоресурсів, але продавати їх на європейському ринку. „Газпром” активізував свої плани з компанією Gasunie щодо проекту поставки газу по Північно-європейському газопроводу через Нідерланди до Великої Британії, розраховуючи поглинути британську Centrico. Вже нині Газпром володіє 35% акцій німецької енергокомпаній Wingas, яку контролює BASF. Втім, “Газпром” планує збільшити своє управління в німецькій компанії до 50%, надавши BASF 25% долю участі в розробках найбільшого газового родовища на Півночі Росії „Южнорусское”, звідки газ планується постачати в Європу по новому північному німецько-російському газопроводу. Амбіції Газпрому щодо управління нідерландською та британською газовою компанією стають дедалі виразнішими. Не слід забувати, що в планах „Газпрому” також продаж газу в США з газового родовища  Штокман в Баренцовому морі. Але для європейських інвесторів важливо зрозуміти наскільки реальними є амбіції В.Путіна стати головою правління „Газпрому” після закінчення президентського мандату, інакше кажучи в який бік еволюціонуватиме політика „Газпрому” після 2008 року.



Будівництво газопроводу „Набукко” з Туреччини в Європу через Болгарію, Румунію, Угорщину, збільшення вдвічі поставок газу з Алжиру та Норвегії, вочевидь, зменшить залежність країн ЄС від поставок російського газу і як наслідок змусить Росію приборкати свої амбіції, принаймні, зайняти більш виважену позицію. Водночас, це ставить під питання об’єми поставок російського газу через нашу країну в Європу та як наслідок загроза зменшенню ваги статусу України як транзитної країни.



Енергетична Хартія далеко не вичерпала свої можливості. Ідеї щодо створення нових регіональних енергетичних організацій, як це приміром пропонує „Energy Green Paper” ЄС – створення пан-європейської співдружності щодо енергетики - скептично сприймаються фахівцями, які більше схиляються до необхідності ефективного використання, принаймні, як платформи вже існуючих міжнародних інструментів співробітництва в енергетичному секторі: Міжнародний газовий Союз, Енергетична Хартія, Єврогаз. Наразі більшість країн вважає енергетичний сектор суверенним, майже недоторканним полем. Приклад злиття Gas de France-Suez показав наскільки може бути чутливим питання енергетичної незалежності, безпеки: в Бельгії незважаючи на традиційно дружні відносини з Францією з певним роздратуванням сприйняли той факт, що незабаром саме Париж диктуватиме бельгійським споживачам ціни на енергоносії. Іспанія теж не збирається відрікатися від протекціонізму доки Єврокомісія не змусить це зробити відповідними директивами, принаймні не раніше Франції та Німеччини, де національне законодавство має чітко протекціоністський характер. Проте, незворотні процеси глобалізації безперечно незабаром змінять це консервативне мислення і можливо тоді форум під назвою Енергетична Хартія при умові деяких структурних реформ набуде більш виразного міжнародно-правового обличчя у вигляді дієвого механізму енергетичного співробітництва на Євроазійському просторі. 






USERS COMMENTS

Ваше ім'я
Ваша поштова скринька
Заголовок
Ваш відгук
Залишилось сомволів
| | | Додати в вибране
Пошук
Підписка
Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України
Інститут євро-атлантичного співробітництва
Центр "Україна - Європейський вибір"
Defense Express
Центр європейських та трансатлантичних студій

Rambler's Top100 Rambler's Top100


Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Міжнародного Фонду "Відродження"
Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Центру інформації та документації НАТО в Україні
© 2004 - 2024. ЄВРОАТЛАНТИКА.UA
Всі права захищено.

Даний проект фінансується, зокрема, за підтримки Гранту Відділу зв'язків із громадськістю Посольства США в Україні. Точки зору, висновки або рекомендації відображають позиції авторів і не обов'язково збігаються із позицією Державного Департаменту США.
На головну Анонси подій Новини Аналітика Топ новини та коментарі Мережа експертів Про проект