АНАЛІТИКА

20.04.2006 | Італійський глухий кут
Олексій Коломієць - Президент Центру європейських та трансатлантичних студій

Дуже багато впливових політичних аналітиків ніколи не вважали Сільвіо Берлусконі політиком в справжньому розумінні цього слова, а більш підприємцем, чия поведінка в ті години, коли із міністерства внутрішніх справ Італії надходили суперечливі свідчення, все більш підтверджувало дане припущення.


Минуло вже більше тижня по тому, як мешканці Апенінського півострову політично розділили країну на дві, практично, рівні частини, а політичний та економічний магнат так і не поздоровив свого одного із найбільш принципових противників - Романо Проді.


Вони відверто ненавидять один одного. В жовтні 2003 року, під час головування Італії в Європейському Союзі, на VII самміті Україна-ЄС в Лівадії Сільвіо Берлусконі та Романо Проді  прилетіли до Криму в різних літаках, та зупинились в протилежних крилах найбільш фешенебельного ялтинського готелю. Їх передвиборчі кампанії були відмічені особливою агресивністю та неприязню. Але, щоб обізвати свого найзлішого конкурента „ідіотом”, як дозволил поки що прем’єр Берлусконі, такого рівня безтактовності Європа не пам’ятає.


В три години дня, в понеділок 10 квітня 2006 року по всій Італії зачинилися виборчі дільниці і національні екзит-поли повідомили про перемогу лівоцентристської коаліції з перевагою більше ніж у 5 відсотків в двох палатах Національного парламенту – Сенаті та Палаті депутатів. Романо Проді оголосив, що „Італія увійшла в нову еру”. Після цього почалося щось малозрозуміле й представники двох таборів почергово, на протязі всієї ночі, повідомляли ошелешеним італійцям про свою перемогу.


Всі відразу згадали про те, що різниця в 2001 році між показниками, що були оголошені міністерством внутрішніх справ та кінцевими офіційними результатами склала 57 тисяч голосів. Звичайно, таке неспівпадіння коливається в межах від 40 до 60 тисяч. Берлусконі вимагав перерахунку 43 000 пошкоджених бюлетенів. Перерахували трохи більше 5 тисяч. „Олівкова коаліція» зберегла свої лідируючі позиції і країна, за всіма ознаками, увійшла в нову еру серйозної політичної нестабільності. І ця нестабільність обумовлюється цілою сукупністю різних за своєю природою факторів на тлі того, що було представлено Frankfurter Allgemeine Zeitung, як „італійська економіка, що перебуває близько до смерті”.


З часу закінчення Другої Світової Війни в Італії змінилося майже 60 урядів і саме уряд Сільвіо Берлусконі , починаючи з 1940 року, був найбільш стійким, чия діяльність тривала більш ніж 5 років. Й саме Сільвіо Берлусконі став архітектором власної поразки, змінивши законодавство, яке регламентує правила виборів в Італії, не дивлячись на запеклий, за злою іронією, спротив нинішніх переможців.


П’ять років тому „Вперед, Італія!” виграла на основі змішаної системи голосування. Під сильним тиском з боку прем’єра змішана система була замінена на виключно пропорційну для Палати депутатів та пропорціно-регіональну для Сенату, коли сенатори обираються в регіонах країни. Але й цих змін видалося замало. З перспективою мати стійкий уряд, навіть у випадку мінімальної переваги, переможець отримував спеціальний бонус: загальний бонус в Палаті депутатів та регіональні бонуси в Сенаті.  


Згідно попередніх даних «Олівкова коаліція» виграла з перевагою близько 0,1 % (трохи більше ніж 30 тисяч голосів із 40 млн. виборців) і отримала стійку більшість (перевага в 60 місць) у нижній палаті. В Сенаті право-центристи отримали на 450 тисяч голосів більше аніж ліво-центристи, але знову-таки програли тому, що чотири з шести закордонних округів проголосували за представників «олівкових».


За прогнозами, багатобарвна коаліція сформує свій уряд до середини травня, враховуючи той факт, що каденція нинішнього італійського президента Карло Чампі спливає найближчим часом. Вибори парламентом нового глави держави вносить ще одну серйозну незрозумілість відносно долі формування нового кабінету. Але безапеляційний тон «професора з Болоньї» не залишає сумнівів в тому, що новим прем’єром стане сеньор Проді. Без сумнівів, що першим викликом стане формування нового кабінету із нереформованих комуністів, ліво-центристських партій, зелених, католицьких партій та, навіть, частини християнських демократів.


Згідно передбачень Чарльза Гранта, директора лондонського Центру європейських реформ, парламентська більшість Проді, багато в чому, буде залежати від політичної поведінки Communist Refoundation Party – жорстких прихильників комуністичної ідеології, які отримали 6 %  голосів виборців. У 1998 році колишній уряд Проді «впав» на тлі непереборних протиріч саме з нереформованими комуністами, проіснувавши менш ніж два роки. Майбутньому уряду відводять й того менше – від шести місяців до року. До уваги, поза сумнівом, повинна прийматися і надзвичайно жорстка протидія з боку тих, хто програв.


Такі обставини залишають вкрай мало надій, що ліво-центристський альянс розпочне життєво важливі для Італії економічні реформи, яка вже закріпила, на жаль, за собою репутацію «хворої людини Європи». Романо Проді, як виключно досвідчений чиновник, чітко усвідомлює, що будь-яка спроба реалізації ліво-центристської економічної програми буде, згідно твердженням Майкла Лейдена з American Enterprise Institute,  для нього «політичним самогубством». Шансів на реалізацію кардинальних реформ у Проді, відверто кажучи, немає. А країні необхідні ліберальні реформи ринку праці, підвищення конкуренції на ринку сервісних послуг, реформування соціальної сфери та системи університетської освіти, інвестиції в найбільш передові технологічні сфери. Майже нереально, що Романо Проді почне казати про підвищення вікового цензу виходу на пенсію або можливість працевлаштування на основі тимчасових контрактів. Будь-які різкі політичні рухи в даних чутливих сферах будуть загрожувати крахом коаліції та новими виборами з дуже неясними перспективами.


Згідно Economist Intelligence Unit, економічне зростання в Італії було найгіршим серед країн ЄС на протязі останніх 10-15 років. Після зростання на 0,1 % у 2003 році та на 0,9 % у 2004, вже у 2005 році ВВП виріс тільки на 0,1 %. Згідно прогнозів, італійський ВВП на протязі 2006-07 років зросте приблизно на 1,5 відсотки. На протязі цих років дефіцит бюджету може зрости до 4 - 4,5 відсотків, що перевищує граничний показник 3 %, встановлений Пактом стабільності та зростання ЄС.


На додачу до цього, внутрішній борг країни складає близько 106 відсотків від річного ВВП, що змушує уряд країни щорічно витрачати 4,6 % ВВП, або 79 млрд. доларів на його покриття. На тлі зростаючої конкуренції з боку Азії, доля Італії в світовій торгівлі впала з рівня 4,6 % у 1995 році до лише 2,5 % у 2005.


Італія має найнижчий рівень зайнятості серед працездатного населення цілого ЄС – приблизно 58 відсотків. З моменту введення євро у 1999 році, ціна праці в країні виросла на 10 %, а італійська конкурентноздатність, в порівнянні з іншими країнами єврозони, впала на 20 %  на тлі найбільш низького економічного зростання.


Не треба бути великим провідцем відносно того, що неефективність та неадекватність у внутрішній політиці буде намагатися компенсуватися зовнішньої політикою з особливим акцентуванням на швидкий ефект та привабливість. Першим рішучим кроком стане максимально швидке виведення 3-тисячного італійського контингенту з південної, шиїтської частини Іраку, завдаючи чергової серйозної шкоди міжнародній коаліції та погіршуючи американсько-італійські відносини, що були пріоритетними для Сільвіо Берлусконі.  


 Для США завершення прем’єрства Сільвіо Берлусконі буде означати втрату серйозного союзника на європейському континенті, яка може, в першу чергу, ускладнити абсолютно необхідний процес трансформації НАТО з різноманітними за складнощами наслідками. Про союзницькі відносини між Бушем та Проді вести мову не прийдеться, а просто згадати виступ тоді Президента Європейської Комісії на Самміті ЄС у Барселоні в 2002 році, коли він заявив про те, що „мета Європи полягає в створенні супердержави на європейському континенті, яка за потугою буде в порівнянні зі Сполученими Штатами”. Вже зараз достатньо легко визначити основні вузли протиріч в майбутніх італо-американських відносинах – Ірак, Іран, Міжнародний кримінальний суд, Гуантанамо. В усіх цих протиріччях Рим активно буде підтримувати Париж та Мадрид, різко змінюючи розстановку сил всередині Європейського Союзу.


Відвертий євро-федераліст Романо Проді, як Президент Європейської Комісії 1999-2004 років, був апологетом міцної, уніфікованої Європи в багатополярному світі, так що французький президент Ширак час від часу ніяковів від таких поглядів. Своєрідний європейський радикалізм Романо Проді знайшов своє кульмінаційне втілення у ключовому виступі на Конвенті щодо майбутнього Європи, коли публічно були оголошені плани Європейської Комісії створити „першу в світі дійсно наднаціональну демократію”. А лише через декілька місяців Комісія Проді оприлюднила сумно відому „Політику сусідства ЄС”, після чого практично припинивши свою активну діяльність, а її Президент частіше став бувати на Апенінах, аніж в робочому кабінеті у Брюсселі, готуючи підготовку до італійських політичних баталій.


Після попередніх повідомлень про перемогу Проді, першим його  поздоровив Жак Ширак: „Італія та Франція посилять свої зв’язки та взаємодію в Європейському проекті”. Далі телефонували Баррозу, Сапатеро, Меркель. Блер зберігав мовчання, немовби щось передчуваючи. Британський прем’ єр не помилився.


В першому своєму інтерв’ю для „Times”, сидячи у вагоні першого класу поїзду Рим – Болонья, Романо Проді закликав до створення міцного європейського альянсу серед країн, які спроможні просувати спільну європейську політику, та надання нового життя Європейській конституції. „Нам необхідні сталі взаємовідносини не тільки з Францією та Германією, але також із так званою групою шести – країн на кшталт Бельгії та Люксембургу,  але не Нідерландів”, - сказав Проді. Для Британії місця в такому проекті не передбачено. Так як й для багатьох інших європейських країн.


В цей час із мобільного телефону Романо Проді, за словами кореспондента „Times”, залунала мелодія гімну Європейського Союзу.


 





USERS COMMENTS

Ваше ім'я
Ваша поштова скринька
Заголовок
Ваш відгук
Залишилось сомволів
| | | Додати в вибране
Пошук
Підписка
Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України
Інститут євро-атлантичного співробітництва
Центр "Україна - Європейський вибір"
Defense Express
Центр європейських та трансатлантичних студій

Rambler's Top100 Rambler's Top100


Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Міжнародного Фонду "Відродження"
Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Центру інформації та документації НАТО в Україні
© 2004 - 2024. ЄВРОАТЛАНТИКА.UA
Всі права захищено.

Даний проект фінансується, зокрема, за підтримки Гранту Відділу зв'язків із громадськістю Посольства США в Україні. Точки зору, висновки або рекомендації відображають позиції авторів і не обов'язково збігаються із позицією Державного Департаменту США.
На головну Анонси подій Новини Аналітика Топ новини та коментарі Мережа експертів Про проект