АНАЛІТИКА

30.01.2006 | Нове американсько-німецьке позиціювання. До візиту Ангели Меркель до Вашингтону
Олексій Коломієць - Президент Центру європейських та трансатлантичних студій

Розробкою нового формату американсько- німецьких відносин вищий дипломатичний істеблішмент Сполучених Штатів почав займатися задовго до прийняття присяги новим канцлером Ангелою Меркель в листопаді 2005 року. Вкрай глибокі протиріччя поміж американською адіміністрацією та адміністрацією колишнього канцлера Герхарда Шрьодера, піком яких стало майже відкрите протистояння з іракського питання рівно три року тому, призвели до серйозної зміни формату американсько-європейських відносин в цілому. США, після закінчення Другої світової війни, завжди розглядали Німечину як одного із своїх найбільш надійних союзників на європейському континенті, майже завжди ефективно взаємодіючи з країною в якості дуже важливого інструменту загальної архітектури трансатлантичних відносин.

Стратегічність двосторонніх американсько-німецьких відносин ніким, або майже ніким, та, майже, ніколи не ставилися під сумнів до часу падіння Берлінської стіни, навіть під час так званої „ост-політики” соціал-демократа Віллі Брандта. Інерція стратегічності та спільності ключових проіритетів простягнулася майже на всі дев’яності, переборюючи серйозні виклики у вигляді, наприклад, нової балканської війни та досягаючи принципових успіхів в розширенні НАТО.

Германія, як визнаний „двигун” європейської інтеграції, розглядалася США в якості одного із головних ланцюгів „західного” світопорядку. Хоча, Америка чітко розуміла, що така геополітична поведінка німців не є повністю природньою та своєрідне відчуття історичної провини майже назавжди залягло в душі німецьких громадян. Та виглядає, напевно,  природнім, що так званий дух пацифізму в міжнародних відносинах став домінуючим фактором об’єднаної Німеччини.

„Європейський проект”, успішність якого трапилася, багато в чому, завдяки безпрецендентним зусиллям Сполучених Штатів, не змогла докорінним чином вплинути на свідомість європейських мешканців. Поза сумнівом, повність є правим Роберт Кеган, кажучи про те, що проект під назвою „Європейський Союз”, мав у обличчі США одного із своїх основних архітекторів. Чи є присутньою доля здивування в американських кабінетах влади, коли вони прискіпливо розглядають нинішній стан свого спільного з європейцями витвору. З відповідною долею відповідальності можна ствердно відповісти на дане питання. Так як і з тривогою за нинішній стан та перспективи німецького розвитку.

„Хто може надати гарантію, що „німецьке питання” вирішено остаточно?”, - запитує Кеган у своїй широко відомій „Про диво та потугу”. Відповідь схоже напрошується автоматично – Сполучені Штати Америки та сама Німеччина, але ... під прискіпливим моніторингом американців. Навіть не дивлячись на спроектовану майбутню передислокацію значної кількості американських військовослужбовців до регіонів, що майже впритул примикають до основних точок нестабільності та принципових загроз.   

Парадоксально, але „мантра безпеки” США, надійно зберігши демократичні цінності та фундамент ринкової економіки та відкривши  шлях до німецького процвітання, призвела до відторгнення світоглядних тенденцій консервативної та нео-консервативної адміністрації Джорджа Буша. Німці, в подавляючій своєї кількості, ворожо відносяться до зовнішньої політики США. Дуже багато з німецьких громадян розглядають саме Америку в якості загрози, а не як захисника безпеки та демократії. В проведеному в 2005 році Фондом Германа Маршалла та Compagna di San Paola опитуванні, більш ніж 60 відсотків опитуваних німців впевнені в тому, „вельми небажано” або „дуже небажано”, щоб Сполучені Штати „мали лідируючі позиції в світових відносинах”. При цьому, лише 5 відсотків розглядали американське лідерство як „дуже бажане”.

Важкі політичні залишки Шрьодера

Чи був Герхард Шрьодер видатним політичним пророком, до такого ступеню тонко вловивши настрої своїх співгромадян ще на початку нового тисячоліття, принципово змінивши курс традиційної німецької післявоєнної зовнішньої політики? Більше ознак, що навряд чи. Соціал-демократ Шрьодер на чолі „червоно – зеленої” коаліції став позиціюнувати свою державу в системі трансатлантичних координат, які змінилися, на основі інших розрахунків. І ці розрахунки базувалися багато в чому на політико-психологічних передумовах, в яких слова „баланс”, „стримування”, „альтернатива” ставали визначальними. „Ірак” став природньою рекцією віддторгнення, визначив наперед руйнуючий період у відношеннях США із Німеччиною. „Ірак” став вузлом біфуркації й навряд чи можна відмовитися від нав’язливої думки, що на місці „катастрофи 2003 року” могли б виникнути не менш стратегічні передумови. Приголомшуюче виглядають абсолютно нові дані про те, що два офіцери зовнішньої розвідки ФРН саме на початку 2003 року активно співробітничали з американськими колегами, надаючи для них інформацію про найбільш важливі іракські військові об ‘єкти. Вкрай непросто спрогнозувати майбутнє другої німецької „гранд-коаліції”, якщо даний факт стане непереборним.

Але, Шрьодер, навіть якщо й знав про такі секретні дії, відверто скеровував політику на створення майже анти-американської коаліції, завдяки якої та природнім катаклізмам вдалося виграти повторні вибори до Бундестагу. А далі послідували найбільш відверті кроки – жорстке несприйняття Резолюції Ради Безпеки на застосування сили по відношенню до Іраку, „шоколадний самміт” в Тервюрені, намагання максимально адаптувати проект Конституційного Договору ЄС під своє „федерально-комунітивне” бачення та ціла низка вкрай серйозних кроків, які відверто порушували принципові документи ЄС, в першу чергу, в економічній царині, а також стабільний поступ в розбудові „дуже особливих стосунків” із путінською Росією.

Можна передбачити, що нагромадження вкрай принципових питань, в кінцевому випадку, могло б таки не змусити змінити електоральні настрої німців, якби ні жалюгідний стан економічного розвитку. Радикальна програма вкрай необхідних економічних трансформацій, запронована Ангелою Меркель, просто не змогла не знайти відповідної підтримки у виборців. Але те, що трапилося на протязі буквально лічених місяців передвиборчих баталій докорінним чином трансформувало позиції ХДС/ та значно наблизили їх до позицій соціал-демократів.

Як і очікувалося, Шрьодер провів потужну виборчу кампанію, зарекомендувавши себе чудовим тактиком та скоротивши майже до нуля двократне відставання від своїх суперників. Та принциповим стало те, що більшість ключових міністерських постів „гранд - коаліції” опинилося під контролем „червоних”, а портфель міністра закордонних справ отримав одна із найбільш наближених до колишнього канцлера персон – Франц-Вальтер Штенмайєр, який, в значному ступені й був відповідальний за підгоготовку та здійснення першого візиту нового канцлера до Вашингтону. 12 січня літак з першою німецькою жінкою-канцлером приземлився на військово – повітряній базі Ендрю.


Концентрація основних зусиль: пріоритети та розходження


Принципово, вже стало зрозумілим головне – фундаментальних трансформацій в американсько-німецьких відносинах не трапиться. В „пост-шрьодерівській” ситуації навіть теплі посмішки, яких було вдосталь, та приємні слова, які також неодноразово звучали, могли б розцінюватися як своєрідний успіх. Особливо на тлі того сприйняття Шрьодера, яке аналітик іспанського королівського інституту Elcano Соерен Керн змалював наступним чином: „Шизофренічна позиція Шрьодера по відношенню до Німеччини, як до „нормальної країни”, та її нова „самовпевненість” на міжнародній сцені після закінчення холодної віни набридли Вашингтону. Його опортунистичні ігри анти-американськими картами, що дозволили переобратися в 2002 році, зробили Шрьодера, який не розмовляє по-англійські, ще більш нестерпним у Білому Домі, аніж французького президента Жака Ширака, який по-англійські  розмовляє”.

Меркель також володіє англійською. Але, Ангела Меркель не є Маргарит Тетчер, як справедливо відмітили Найл Гардінер та Джон Халсман з Heritage Foundation, аналітичного центру, розробками та рекомендаціями якого широко користуються адміністрація Білого Дому.

Із самих загальних позицій, коло питань, які обоговорювалися особисто Джорджем Бушем та Ангелою Меркель, були сконцетровані наступним чином: знаходження спільних позицій у спільній боротьбі проти міжнародного тероризму; обговорення стратегії та тактики поведінки по відношенню до намагань Ірану заволодіти ядерною зброєю; можливості знаходження посилення спільних позицій у питаннях подальшої стабілізації ситуації в Іраку, особливо в умовах після проведення виборів та складного процесу формування коаліційного уряду; пошуки варіантів реформування міжнародних інститутів і, в першу чергу, Ради Безпеки ООН; широка європейська проблематика та, поза сумнівом, російське питання, особливо на тлі „газової війни” між Росією та Україною.  

Наївно було б очікувати моментального знаходження спільних точок зору на такі принципові та стратегічні питання порядку денного. Більше того, позиції обох лідерів перед відкриттям зустрічі були послаблені, головним чином, через внутрішньополітині причини. Для Буша такими причинами стали серйозні тенденції в зміні внутрішньополітичної ситуації напередодні проміжних виборів до Конгресу, відставкою лідера республіканців в Палаті представників Ді Лея та різкою активізацією крайнього лівого крила демократів. Для німецького канцлера основою невпевненості стала практична відсутність схваленої програми дій коаліційного уряду.

За всіма ознаками, найбільшого прогресу вдалося досягнути у виробленні спільної позиції по відношенню до ядерних амбіцій Ірану. На тлі практичної невдачі дворічної спроби ЄС-3 переконати Тегеран відмовитися від програми збагачення урану, жорстка позиція Вашингтону щодо необхідності передачі „справи” до Ради Безпеки ООН, схоже, серйозно впливає на поведінку офіційного Берліну, який  готовий зайняти таку ж позицію. Але, майже всі відверто розуміють, що добитися схвалення жорсткої резолюції буде практично неможливо, пам’ятаючи про вкрай високу вирогідність повторення „іракського синдрому 2003 року”. Стратегія США видається доволі-таки чіткою – створення широкої міжнародної коаліції, включаючи Німеччину, Велику Британію та інші європейські країни, для початку економічної блокади Ірану, а також посилення військового та розвідувального співробітництва з Іраком, Ізраїлем, Туреччиною, країнами Перської затоки (Кувейтом, Катаром, Оманом, Об’єднанами Арабськими Еміратами та Саудівською Аравією). 

 Та все ж таки, майже кажучи „так”, Меркель може різко посилити вимоги щодо гарантування надання Німеччині місця постійного члена в Раді Безпеці ООН. І тут не можна не відмітити глибоко відмінних американських та європейських підходів до самої сутності таких міжнародних інституцій, як ООН. Томас Доннелі, один із ведучих аналітиків Американського інституту підприємництва відмітив: „Під час обговорення на одній представницькій міжнародній конференції проблеми реформування міжнародних інститутів, симптоматично було спостерігати за поведінкою американських та європейських учасників. В повну протилежність американцям, якім було практично без різниці відносно тематики трансформування Ради Безпеки, європейці були занадто емоційні”.

В питанні боротьби з тероризмом Буш знайшов у німецькому канцлері надійного союзника. Прирордньо, що спільне американсько-німецьке співробітництво в такій критичній сфері буде серйозно відрізнятися від стратегічного британсько-американського співробітництва. Але для США принципово важлива німецька участь. Хоча таке співробітництво вже піддається іспитам з боку таких прецендентів, як утримання особливо небезпечних терористів на базі в Гуантаномо, підозри про існування таємних в’язниць ЦРУ в Європі та вимоги США до влади Німеччини про видачу терориста Хезболлах Мохаммеда Алі Хаммаді, який в червні 1985 року жорстоко вбив американського морського піхотинця Роберта Діна Стетхема.

Ситуація по відношенню до Іраку характеризується продовженням політики колишнього німецького керівництва щодо надання стабілізаційної та реконструкційної допомоги, але без безпосередньої присутності підрозділів Бундесверу на іракській території. Не дивлячись на підтримку Меркель американського вторгнення до Іраку, хрупкість правлячої коаліції, поза сумнівом, може бути зруйнована спробами відправити німецьких солдат безпосередньо до іракських населених пунктів. Але, починаючи від травня 2004 року, Германія готує іракських поліцейських на території Об’єднаних Арабських Еміратів. За інформацією німецького посольства в США, країна наддала 200 млн. доларів для фонду реконструкції та погасила 4,7 млрд. євро  іракського боргу.

Під час переговорів Ангела Меркель підтвердила підтримку силам ISAF під керівництвом НАТО в Афганістані, які включають в своєму складі 1600 німецьких військовослужбовців.

Проблематика Європейського Союзу та позиціювання Германії під керівництвом Меркель стали одними з ключових на переговорах. Безумовна прихильниця федералістських засад та прийняття європейської конституції, Меркель, напевно, не отримала відповідного позитивного  відгуку від американського президента. Позиція США в умовах провалу європейського конституційного процесу буде більш відвертою відносно тенденцій до відродження документу, який може призвести до перетворення ЄС в централізоване утворення з інститутами, не відповідаючими визнаним демократичним стандартам. На противагу цьому, Ангела Меркель однозначно виступає за реанімацію Конституційного Договору, пропонуючи додати до тексту свого роду „соціальний розділ”, немовби для заспокоєння лівої частини європейського електорату. Вже задекларовано, що німецьке головування в ЄС у першій половині 2007 року буде, в значній мірі, сконцентровано саме на конституційній проблематиці.

Розуміючи це, адміністрація США буде дуже уважно спостерігати за розвитком дуже складного процесу, максимально намагаючись використати принципово відмінні відносини Жака Ширака з нинішнім німецьким керівником та стараючись, де можливо, посилити зв’язки по лінії Берлін – Лондон та Берлін – Варшава. При цьому, буде максимально підтримуватися позиціювання Меркель в якості дуже серйозної прихильниці НАТО. Повністю не випадково, що на наступний ранок після вступу на посаду канцлера, вона малу першу офіційну зустріч з Генеральним Секретарем НАТО.

Не симпатизуючи позиції Ангели Меркель відносно стратегії інституціонального облаштування ЄС, офіційний Вашингтон буде максимально наполягати на необхідності серйозного економічного перетворення Німеччини в більш відкриту, конкурентноспроможну, з динамічним розвитком. Такі устрімління США повністю пояснювальні, враховуючи що для ФРН Сполучені Штати найбільший торгівельний партнер за межами  Європи з рівнем щорічної двосторонньої торгівлі 155 млрд. доларів. Крім цього, Германія – найбільш великий закордонний інвестор США з рівнем більш ніж 150 млн. дол., завдяки чому підтримується 800 тисяч робочих місць.

Весь комплекс відносин з путінської Росією обговорювався поміж американським та німецьким лідерами на тлі „газової” війни між РФ та Україною, та напередодні поїздки Меркель до Кремля. Скоріш за все, два лідери серйозно занепокоєні загальною тенденцією розвитку Росії, яка прогресуючими темпами згортає демократичні перетворення та, напевно, відчувають серйозну незручність по відношенню головування колишнього співробітника КГБ в G8. Зараз непросто аналізувати позиції, що були вироблені в Білому Домі з „російської” проблематики. Але, зовнішній бік візиту Меркель до Кремля та її сигнали відносно намірів продовджувати „шрьодерські” відносини з Москвою, схиляюють до думки, що розбіжностей поміж Бушем та Меркель з цієї проблематики було вдосталь.

                                      *                  *                    *
Напевно, візит Ангели Меркель 12-13 січня 2005 року породжує серйозні надії щодо трансформування американсько-німецьких відносин в напрямку посилення трансатлантичної складової. Водночас, видається, що внутрішньополітичні процеси в обох країнах будуть самим серйозним чином впливати на їх розвиток, особливо враховуючи складнопрогнозованість правлячої „гранд-коаліції”.

У 2007 році буде відмічатися 60-річчя Плану Маршаллу. Через рік – шістидесятиріччя „повітряного мосту” до Західного Берліну. У 2009 році Німеччина буде святкувати 60-річчя утворення ФРН та 20-річчя падіння Берлінської стіни. Чи будуть ці дуже символічні дати наповнені новим змістом відносин поміж США та Німеччиною? Передумови до цього є, як й наявність трирічного часового проміжку до того, коли Джордж Буш залишить Білий Дім. Але, чи дійсно три роки має Ангела Меркель?


USERS COMMENTS

Ваше ім'я
Ваша поштова скринька
Заголовок
Ваш відгук
Залишилось сомволів
| | | Додати в вибране
Пошук
Підписка
Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України
Інститут євро-атлантичного співробітництва
Центр "Україна - Європейський вибір"
Defense Express
Центр європейських та трансатлантичних студій

Rambler's Top100 Rambler's Top100


Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Міжнародного Фонду "Відродження"
Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Центру інформації та документації НАТО в Україні
© 2004 - 8815. ЄВРОАТЛАНТИКА.UA
Всі права захищено.

Даний проект фінансується, зокрема, за підтримки Гранту Відділу зв'язків із громадськістю Посольства США в Україні. Точки зору, висновки або рекомендації відображають позиції авторів і не обов'язково збігаються із позицією Державного Департаменту США.
На головну Анонси подій Новини Аналітика Топ новини та коментарі Мережа експертів Про проект