АНАЛІТИКА

05.10.2005 | Ядерна програма Ірану – випробування для світових центрів впливу?
РОМАН Тарас - Група стратегічних та безпекових студій


Європейський Союз, який дедалі більше прагне здобути визнання на міжнародній арені в якості потужного гравця, провалив один із найбільш амбітних своїх проектів. Успіхи у переговорах з Іраном що їх вела європейська “велика трійка” (Франція, Німеччина та Великобританія) остаточно знівельовано, Іран продовжив роботу над програмою збагачення урану, МАГАТЕ передає справу Ірану до Ради безпеки ООН, а країни ЄС вимушені погодитися з тим, що позиція Сполучених Штатів, які віддавна вимагали втручання Ради Безпеки, взяла гору над спробами європейців порозумітися з Іраном, який до всього є одним з основних експортерів нафти до Європи.



Щоб зрозуміти, що стало причиною такої конфузної ситуації на міжнародній арені слід розглянути основних гравців, що були втягнуті у конфліктну ситуацію та проаналізувати їх інтереси та уподобання.


ЄС та США



Європейський Союз з особливим ентузіазмом взявся за переговори з Іраном щодо призупинення останнім своєї ядерної програми. В даній ситуації Європа керувалася не тільки прагматичними мотивами – Іран один з основних постачальників нафти на європейські ринки, але й категоріями іншого ґатунку. Зокрема, Європа неодноразово наголошувала на домінуванні дипломатії над силовим вирішенням проблеми, застосуванні м’якої сили у кризових ситуаціях. Здавалося, що ситуація в Ірані була для ЄС блискучою нагодою продемонструвати дієвість такого підходу. Тим паче, що Іран, у ході переговорів з лідерами Європейського Союзу, призупинив програми із збагачення урану. Це відбулося ще у листопаді 2004 року. Переговори однак наштовхнулись на серйозні перешкоди наприкінці літа 2005 року. Джерелом таких перешкод опосередковано стали Сполучені Штати Америки.



З одного боку, Європейський Союз був готовий надавати Ірану усіляке економічне та політичне сприяння, виступити посередником у діалозі Іран - США. З іншого - й Іран, для якого набуття ядерної зброї не є самоціллю, а радше інструментом політичного впливу, був готовий піти на певні поступки.



Однак серед компромісних варіантів, які розглядалися сторонами, було збереження за Іраном права на розробку мирної ядерної програми під жорстким контролем із боку МАГАТЕ. А такий компроміс, попри всю свою привабливість був похований квітневою заявою Президента США Дж. Буша, який наголосив на тому, що ядерна програма у Ірані неможлива за жодних умов. І якщо до цієї заяви європейці мали певне поле для маневру, то після неї таке поле значно звузилося. Небажання розхитувати і без того неідеальні трансатлантичні відносини призвело до того, що європейці, вслід за американцями поховали компроміс, а Іран, не бажаючи миритися із такою ситуацією, припинив переговори.



У виграші від ситуації, що склалася, залишилися американці. Передусім тому, що ними було успішно доведено неспроможність  Європейського Союзу на серйозні геополітичні проекти, що не може не тішити американське самолюбство, та, водночас, вкотре стверджує, що саме США залишаються єдиним світовим лідером і розмови про багатополярність є завчасними.



Крім того, згода з боку США на контроль за Іраном з боку МАГАТЕ як переконлива гарантія безпечності ядерних програм Ірану була б визнанням того, що цей інструмент є дієвим і його, разом з інспекціями ООН було достатньо і в Іраку. Проте там, США з союзниками відверто знехтували оцінками міжнародних структур, поклалися на доповіді власних розвідслужб і зрештою почали операцію і Іраку, в ході якої ЗМУ на території Іраку виявлено не було.



Проте, в даному випадку, США мають тримати гарну міну при поганій грі. Визнати ефективність МАГАТЕ у ситуації з Іраном це опосередковано визнати свою помилку у Іраку, а світовому лідеру така поведінка щонайменше не пасує і підриває його авторитет.



Зрештою, ще один плюс, який отримали американці – передача справи Ірану до РБ ООН. США вже не раз піднімали питання про неефективність цієї структури. Наразі ж, з високою ймовірністю, випаде нагода ще більше підірвати її авторитет, адже скоріш за все постійні члени РБ – Китай та Росія - санкції проти Ірану будуть “ветувати”, а саме “вето” вже не раз ставало на заваді ефективності РБ.


Іран: ставка на втручання альтернативних посередників



 Ситуація, що склалася, видавалася б фатальною для Ірану. Однак слід врахувати “нафтовий козир” цієї країни. Іран займає провідні позиції в ОПЕК, і фактично, живе за рахунок нафтодоларів. Щоправда, економічне зростання в Ірані розпочалося лише з 1999 року і говорити про його сталість не доводиться. Понад те, запровадження санкцій знівелювало б усі останні економічні здобутки держави. Проте, з іншого боку, Іран вдало використовує свої нафтові поклади для маневрування не тільки між основними світовими потугами, але й для загравання з альтернативними, потенційними світовими лідерами. До числа таких можна віднести Індію та Китай. Обидві країни мають значний демографічний та економічний потенціал, “ядерний” статус, і блискуче майбутнє, якщо вірити прогнозам західних експертів.



 Враховуючи такі показники Індії та Китаю, видаються дуже доречними останні кроки керівництва Ірану. Цьогорічний обмін візитами між лідерами Ірану та Індії має результатом проголошену Індією декларацію про підвищення рівня інвестицій останньої у економіку Ірану. Таким чином Індія, опосередковано, приєднується до клубу лоббістів інтересів Тегерану на світовій арені. Адже така поведінка витікатиме з природного бажання захистити свої інвестиції.



 Не менш важливим кроком, який долучає Індію до числа потенційних союзників Тегерану у конфліктній ситуації зі США є рішення про прокладання трубопроводу з Ірану до Індії через Пакистан. Такий проект, у якому зацікавлена Індія, вочевидь, також буде суттєвим стимулом для втручання індійського керівництва у ситуацію з іранською ядерною програмою. Причому на боці Тегерану.



Не менш важливою є і роль відведена Іраном Китаю. Тегеран спромігся домовитися з Пекіном. Відтак, КНР має всі шанси бути одним з ключових розробників нафтових родовищ Ірану протягом наступних 30 років. Такої домовленості сторони досягли минулого року. Видається, що у такій ситуації і Китай не відмовиться від такого значного бонусу і виступатиме радше прихильником Тегерану ніж його опонентів. А Китай, між іншим, ще й член РБ ООН, тобто підтримка Ірану гарантована навіть на такому високому рівні.



На користь Ірану і нестабільна ситуація на світовому нафторинку. Дестабілізувати її саме зараз надто дорого навіть для США.



Отже, є всі підстави вважати, що попри надмірний ажіотаж навколо ядерної програми Ірану, єдиним результатом провалу переговорів Тегерану з Брюсселем є унаочнення фіаско Брюсселю в якості міжнародного посередника і створення передумов для нівеляції ролі МАГАТЕ у таких ситуаціях. Водночас, наявність у Ірану потужних реальних та потенційних союзників, а водночас і нестабільність цін на нафту та загроза дефіциту “чорного золота” робить перспективи як санкцій з боку ООН, так і “силового” вирішення питання, у найближчому часі малоймовірними. Ситуація з “ядерною програмою” радше перетвориться на чергову довгограючу платівку та полігон для вербальних баталій провідних політиків світу.



USERS COMMENTS

Ваше ім'я
Ваша поштова скринька
Заголовок
Ваш відгук
Залишилось сомволів
| | | Додати в вибране
Пошук
Підписка
Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України
Інститут євро-атлантичного співробітництва
Центр "Україна - Європейський вибір"
Defense Express
Центр європейських та трансатлантичних студій

Rambler's Top100 Rambler's Top100


Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Міжнародного Фонду "Відродження"
Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Центру інформації та документації НАТО в Україні
© 2004 - 2024. ЄВРОАТЛАНТИКА.UA
Всі права захищено.

Даний проект фінансується, зокрема, за підтримки Гранту Відділу зв'язків із громадськістю Посольства США в Україні. Точки зору, висновки або рекомендації відображають позиції авторів і не обов'язково збігаються із позицією Державного Департаменту США.
На головну Анонси подій Новини Аналітика Топ новини та коментарі Мережа експертів Про проект