АНАЛІТИКА

29.07.2005 | До питання стратегій та стратегічного мислення євроатлантичних союзників
Олексій Коломієць - Президент Центру європейських та трансатлантичних студій

 "Існує тенденція вважати, що все, що відбувається

в трансатлантичних відносинах відбувається  тому,

що Америка залишається Америкою, яка діє та Європа, яка реагує"

Девід Фрум,

Американський Інститут підприємництва 

Зовнішні ознаки потенційно можливого поновлення колишньої ефективності трансатлантичних відносин, які виявилися під час лютневого візиту Джорджа Буша до Європи, мають, на жаль, лише  тимчасову, але не стратегічну основу.

Стратегічна основа може бути створена виключно на принципово спільному розумінні головних загроз цивілізаційного розвитку та можливості синтетичних концепцій, що доповнюються та призводять до максимально успішного та ефективного подолання цих загроз.

В цьому контексті, стратегічне мислення США, що докорінно трансформувалося після 11 вересня 2001 року, кардинальним чином стало відрізнятися від рівня стратегічного мислення союзників, які знаходяться по інший бік Атлантики. Стратегічне мислення Америки без затримок знайшло своє відображення, насамперед, в Чотирирічному оборонному огляді, Огляді стану ядерних сил та Стратегії національної безпеки.

Першим практичним іспитом нової Стратегії національної безпеки США став Ірак, який принципово вплинув на весь процес подальшого розвитку євроатлантичного співтовариства та, зокрема, НАТО. Базовими моментами Стратегії стало визначення основних загроз сучасності, серед яких необхідно виділити:

· по-перше, міжнародний тероризм, або як зазначено в Стратегії "тероризм глобального масштабу".
Міркування європейців щодо політики невтручання, або умиротворення потенційного супротивника, а тим більш, всеохоплюючих терористичних структур, були повністю відторгнуті під час терористичних атак на іспанську та британську столиці;

· по-друге, розповсюдження зброї масового знищення;
· по-третє, "нефункціональні" та корумповані держави.

Причому, Сполучені Штати ведуть мову саме про війну проти тероризму, в той час як більшість європейців схильні вести мову про боротьбу проти тероризму.

Девід Фрум, аналітик Американського Інституту підприємництва в статті "Завершення трансатлантичної справи" відмітив: "Існує тенденція вважати, що все, що відбувається в трансатлантичних відносинах відбувається  тому, що Америка залишається Америкою, яка діє та Європа, яка реагує". Реальністю стало те, що дане передбачення знайшло своє, на жаль, практичне втілення в сучасних, пост-модернових реаліях, які мають кардинальні відмінності від стратегічної атмосфери часів холодної війни.

Ключові документи та ключові відмінності

Відмінне сприйняття та розуміння принципів сучасного облаштування світового співтовариства не могло не визначити наперед основні відмінності в стратегіях безпеки США та ЄС. Керуючись положеннями статті професора Елліотської Школи міжнародних справ Університету Джорджа Вашингтона Генрі Нау, можна виокремити наступні відмінності:


1) найбільш суттєвою загрозою світу та безпеці, згідно "Документу Солани" - Європейської Стратегії Безпеки, є загроза застосування зброї масового знищення.
В той час, США розглядають необхідність ведення війни з тероризмом в якості найбільш актуальної проблеми сучасності.

2) Стратегія безпеки США підкреслює моральний виклик релігійного фундаменталізму та декларує, що США повинні захищати свободу та справедливість, що є істинними цінностями, незалежно від місця перебування громадянина.


3) Згідно "Документи Солани" фундаментальною основою міжнародних відносин є Хартія ООН, а головним інструментом її реалізації є Рада Безпеки.

Та чи може успішно функціонувати даний інститут, спроектований у глибоко відмінній від сучасної міжнародній обстановці, за наявністю права вето, яким скористалися двоє з п'яти членів Ради Безпеки з "іракського питання", а більшість членів ООН не є демократичними державами та необхідність докорінної трансформації цього міжнародного інституту не піддається сумнівуЙ одне з найбільш принципових розходжень в двох документах полягає в тому, що Європейський Союз на основі "Документа Солани" "повинен підтримувати багатополярну систему глобального управління, що базується на верховенстві права". Така імператива, багато в чому, є несумісною з основними американськими концепціями, три з яких заслуговують на особливу увагу:


  • переконання;

  • стримування через обмежувальні дії;

  • запобіжні дії.

Переконання (англ. Dissuasion) - згідно досліджень професора Військово-морської ад'юнктури Міністерства оборони США в Монтереї, Каліфорнія Йоста, який надав цій концепції спеціальне визначення у Чотирирічному оборонному огляді: "переконати інші держави утриматися навіть від ініціювання "гонки озброєнь", або від змагання зі Сполученими Штатами з військових можливостей".

У травневому/червневому 2002 року випуску журналу "Закордонні справи" міністр оборони США Доналд Рамсфельд пояснив логіку цієї концепції на прикладі: "Ми повинні розробити такі нові можливості, сама наявність яких переконає суперників відмовитися від конкуренції. Наприклад, розгортання ефективної протиракетної оборони може переконати інших не витрачати гроші на балістичні ракети, тому що ці ракети не дадуть ім того, що вони від них прагнуть: сили тримати міста США та іх союників заручниками ядерного шантажу".

Без сумніву, концепція переконання була спроектована для реалізації американських стратегічних інтересів, але й з врахуванням доповнюючи дій союзників по Північно-Атлантичному Альянсу та інших партнерів в сфері безпеки. Сфери цих інтересів охоплюють формування середовища безпеки через впровадження експортного контролю, правових норм та режимів нерозповсюдження; формування позитивних політичних відносин, які сприяють послабленню намагання до передової військової сфери, особливо в критично небезпечних технологіях; сприяння регіональній політичній стабілізації та безпеці заради послаблення мотивації конкуренції із сусідами; розбудова націй та держав в загальнодемократичному і ринковому руслі.

Важкопрогнозована ситуація навколо ядерних програм Ірану, яка набула чітко виразну тенденцію до перспективної ескалації після перемоги на президентських виборах ультра-консервативного представника, безумовно, сприяє практичній реалізації концепції переконання;

- В тому випадку, коли концепція "dissuasion" не піддається реалізації, а критичні явища, в тому числі, гонка озброєнь та конфлікти, включаючи їх ескалацію, мають тенденцію до продовження, тоді наступною дією стає реалізація концепції "затримка, стримування агресії або примус", яка виступала домінантою під час холодної війни. З одним сучасним доповненням - стримування через загрозу покарання.

В концентрованому вигляді концепція "deterrence by denial" означає переконання противника не атакувати, тому що його атака буде невдалою. Зокрема, у Стратегії національної безпеки зазначено: "Зведення до мінімуму  впливу зброї масового знищення на наше (американське) населення допоможе стримати тих, хто володіє такою зброєю і розохотити тих, хто прагне нею заволодіти, переконавши ворогів у тому, що вони не зможуть досягти своєї мети".

Показовим прикладом застосування концепції стримування була присутність визначеної кількості військовослужбовців США в Тихоокеансько-азіатському регіоні. Координатор Програми "Революція у військовій справі" сингапурського Інституту оборонних та стратегічних студій Бернард Лоо в цьому зв'язку відмічає: "В минулому, основний стратегічний капітал був інвестований в магічний показник 100 000. Це означало, що сто тисяч американського військового персоналу в Тихоокеансько-азіатському регіоні не тільки демонструє щирі зобов'язання США по відношенню до цього регіону, але також спроможність військових сил США гарантувати безпеку та стабільність стримуваністю потенційної агресії в регіоні". 

Природньо, що в умовах трансформаційних процесів в американських збройних силах, точна кількість військовослужбовців у вказаному регіоні значно нижча. Більше того, загальна кількість збройних платформ у вказаному регіоні також значно скорочена, беручи до уваги іх трансформацію у визначену кількість бойових літаків наземного базування, морських суден та морських експедиційних сил.

При цьому, трансформація, що відбувається, базується на сукупності факторів - технологічних, соціальних, економічних, політичних та визначається швидкими змінами в двох ключових сферах - інформаційних технологіях та засобах зв'язку. Іншим важливим аспектом мілітаристської трансформації є збільшення використання "невидимих" (stealth) технологій для збільшення ступеню проникнення через щільну оборону.

- Концепція "запобіжних дій" ("pre-emption strikes") була піднята американською адміністрацією до статусу доктрини. У Стратегії національної безпеки заявлено, що "традиційні концепції стримування не працюють проти терористів, чия улюблена тактика полягає у безглуздому руйнуванні й вбивстві безневинних людей; чиї так звані солдати прагнуть смерті мучеників і чиїм найпотужнішим захистом є відсутність громадянства... Ми повинні адаптувати концепцію неминучої загрози до можливостей  і завдань сьогоднішніх супротивників... Задля попередження, або запобігання таким ворожим діям наших супротивників Сполучені Штати в разі необхідності будуть діяти на випередження ".

Симптоматично те, що принцип превентивності був зафіксований у французькому законі про військову програму на 2003-2008 роки: "Можливість запобіжних дій може розглядатися у разі визнання ситуації такою, що демонструє очевидну й відому загрозу".

В свою чергу, Стратегія національної безпеки пропонує три наступних рекомендації до дій:

1) розбудова кращих, більш інтегрованих розвідувальних можливостей, здатних забезпечувати вчасною і точною інформацією про загрози, звідси б вони не походили;
2) тісна координація із союзниками для вироблення спільної оцінки найбільш небезпечних загроз;
3) продовження перебудови збройних сил для забезпечення можливостей здійснювати швидкі й точні операції, спрямовані на досягнення суттєвих результатів.

Безпекові домінанти та реальне дистанціювання в трансформації

Запропоновані рекомендації, безумовно, передбачають логічно скоординовані дії для вироблення спільної оцінки найбільш небезпечних загроз для безпеки союзників з того чи іншого альянсу. Одначе, розвиток геостратегічних тенденцій все відвертіше та без жалю свідчить про наявність принципових розходжень у сприйнятті загроз стратегічного характеру та, фактично, блокує вироблення хоча б короткотермінової спільної оцінки. Механізми прийняття рішень в структурах Північно-Атлантичного Альянсу, схоже, вже стали реальною загрозою для необхідного ефективного реагування на існуючі та виникаючі виклики. З усією очевидністю виникає принципове питання щодо того, чи можлива в нинішні ситуації спільна оцінка найбільш небезпечних загроз та як класифікують ці "найбільш небезпечні загрози" поки що номінальні союзники.

Томас Доннеллі, один з ведучих аналітиків Американського інституту підприємництва категоричний: "Обставини змінилися - європейські могутності не є більше великими, американська сила є зараз вирішальною. Але, вирішальна відмінність полягає в тому, що безпекова ситуація в Європі не є більш домінуючою в американських стратегічних розрахунках".

Союзницькі обов'язки по НАТО для європейців ставали свого роду вторгненням в "політичну психологію", що породжує все більше дистанціювання хоча б приблизної адекватності. Особливо це проявляється в аспектах практичної трансформації.

Балкани стали першим відвертим сигналом серйозного неспівпадіння. Під час операцій щодо припинення масових етнічних чисток в Косові в 1999 році, 98 % всіх бойових вильотів виконувалися американською авіацією. Високошвидкісні засоби ведення секретних переговорів на 100 % забезпечувалися силами США. Більш того, європейці в таких умовах були вимушені звертатися до цивільних відкритих засобів зв'язку.

Загальний вій ськовий бюджет країн ЄС після свого розширення складає близько 180 млрд. доларів, що відповідає приблизно 61 % військових витрат США по відношенню до валового національного продукту. В реальних цінах європейці витрачають на оборону близько 41 % від загальних американських мілітаристських витрат. В розрахунку на одного мешканця таке співвідношення ще більш пригнічує - європейська частка досягає лише 25 % витрат на одного американця.


В цьому контексті трансатлантичне співробітництво в сфері розробки та виробництва озброєнь може стати одним із ключових факторів розвитку. На жаль, навіть по зрівнянню з серединою 90-х років, ситуація має тенденцію до постійного погіршення. Із загальної кількості контрактів в США на постачання озброєнь, 65 млрд. доларів припадає на частку американських кампаній и лише 1,016 млрд. доларів - на частку європейських виробників.


Александра Ешборн, директор британської Ashbourne Strategic Consulting Ltd. визнає, що
· практично не існує "вулиці з двохстороннім рухом" в торгівлі озброєнням між американськими та європейськими партнерами по НАТО;
· протекціоністські бар'єри практично непереборні та
· практично нічого не здійснюється для іхнього усунення або зниження.

Номінально, серед 2,5 мільйонів військового персоналу європейців лише 3% мають можливості для розташування поза межами Європи. Одночасно, приблизно 85% американських збройних сил з 2,4 мільйона вояків є здатними для розміщення, фактично, в будь-якій точці планети та мають можливість підтримувати свою боєздатність для проведення "network-centric" бойових дій.

Така відмінність в сучасних засобах ведення війни та фінансові витрати на іх розвиток призводять до відповідних політичних тенденцій на європейському континенті, що знаходять свій вираз в тих чи інших заявах. Колишній міністр закордонних справ Франції Мішель Барн'є сприйняв переобрання Джорджа Буша, як необхідність перетворення ЄС в контр-продуктивну силу по відношенню до США: "Нашому світу потрібні декілька силових потуг... Ми зараз знаходимося в процесі збору частин та бажань для утворення нової сили".


Майже копіюючи свого колишнього підлеглого, президент Ширак підкреслював в листопаді 2004 року, що "Європа сьогодні, як ніколи, потребує в посилення своєї єдності. Такою метою є конституція". Конституція ЄС, яка за злої волі отримала величезну поразку саме у Франції.

Але, паралельно із Шираком, іспанський прем'єр Сапатеро був ще більш відвертим в тому, що європейська оборонна система повинна замінити НАТО: "Європа повинна повірити в те, що на протязі наступних двадцяти років вона може стати найбільш важливою світовою силою... Природньо, що буде потрібен час поки ми, Іспанія, Франція та Німеччина, створимо та розвинемо власну, закриту оборонну політику... Конституція ЄС важливий крок у цьому напрямку".

Одночасне поєднання неадекватних європейських спроб стратегічної оборонної автономізації та виникнення нових кардинальних викликів - розвиток Китаю та проблематика Великого Середнього Сходу, які за своєю природою мають мало чого спільного з Європою, просто спонукають США повернутися до витоків своєї зовнішньої політики, яка була проголошена Джорджем Вашингтоном у своєму зверненні 1796 року: "Ми можемо безпечно довіряти тимчасовим альянсам у випадку екстраординарних загроз", або використовуючи сучасну термінологію - довіряти ad hoc коаліціям. Національна Стратегія безпеки США ще в 2002 році однозначно зафіксувала: "Спроби поновити моделі "холодної війни" кооперації з Європою загальмують американську політику досягти своїх віддалених цілей в інших частинах світу".

 


USERS COMMENTS

Ваше ім'я
Ваша поштова скринька
Заголовок
Ваш відгук
Залишилось сомволів
| | | Додати в вибране
Пошук
Підписка
Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України
Інститут євро-атлантичного співробітництва
Центр "Україна - Європейський вибір"
Defense Express
Центр європейських та трансатлантичних студій

Rambler's Top100 Rambler's Top100


Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Міжнародного Фонду "Відродження"
Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Центру інформації та документації НАТО в Україні
© 2004 - 9530. ЄВРОАТЛАНТИКА.UA
Всі права захищено.

Даний проект фінансується, зокрема, за підтримки Гранту Відділу зв'язків із громадськістю Посольства США в Україні. Точки зору, висновки або рекомендації відображають позиції авторів і не обов'язково збігаються із позицією Державного Департаменту США.
На головну Анонси подій Новини Аналітика Топ новини та коментарі Мережа експертів Про проект