АНАЛІТИКА

22.07.2005 | Європа vs США: у боротьбі за паритет у європейців успіхи відсутні
Олександр Палій - Спеціально для "Євроатлантичної України"

Останні дві події за участі США і провідних держав та інституцій Євросоюзу – самміт США-ЄС 19-20 червня та самміт "Великої вісімки" 6-9 липня  поставили велику кому на спробах Євросоюзу грати рівну роль чи й конкурувати у відносинах зі США.


Питання налагодження чи відновлення союзницької взаємодії між США і державами Європи було основним на цих подіях.


Самміт США-ЄС за участю президента Сполучених Штатів Джорджа Буша, Голови Європейської Комісії Хосе Мануеля Баррозо,  Голови Європейської Ради, прем‘єр-міністра Люксембургу Жан-Клода Юнкера, високого представника ЄС з питань зовнішньої політики та політики безпеки Хав‘єра Солани тощо відбувся за умов, коли в ЄС розгорнулася серйозна інституційна криза внаслідок провалу референдумів з ратифікації конституції ЄС у Франції і Нідерландах.  Завдяки цьому ЄС перетворився на інституцію, майбутнє якої в тумані. Хоча деякі держави-члени ЄС продовжують процес ратифікації конституції Європейського союзу на референдумі, деякі інші призупинили процес ратифікації взагалі, чекаючи від наступних саммітів ЄС прояснення долі конституційного процесу і не бажаючи витрачати кошти на непевний референдум.


З іншого боку, на червневому самміті ЄС виникли додаткові труднощі з бюджетним процесом у Євросоюзі. Країнам-членам ЄС так і не вдалося дійти згоди щодо перерозподілу бюджету Євросоюзу на 2007-2011 роки. Основною перешкодою в даному разі стала Велика Британія, яка наполягала на збереженні існуючих субсидій для свого сільського господарства. Таким чином, за умов, коли в результаті минулорічного розширення ЄС на 10 нових членів в ЄС суттєво зросла кількість „ротів”, які в силу свого відставання можуть претендувати на субсидії з боку ЄС, кількість держав, готових оплачувати ці субсидії, не зросла ніскільки. Ціна питання, піднятого Британією, становить близько 3 мільярдів євро.


Ще одним неприємним моментом для ЄС стала очевидна відсутність видимих позитивних результатів від функціонування євро. Економіки більшості країн Євросоюзу перебувають не в найкращому стані внаслідок великих соціальних витрат і зниження таким чином конкурентноздатності цих економік. За таких умов партнери по ЄС схильні показово нехтувати правилом обов‘язкового обмеження бюджетного дефіциту для держав-членів ЄС не більше 3%. У суспільствах членів ЄС виникає враження, що в економічному застої винні інші. Міністри уряду Італії вже заявили про можливість відмови Італії від євро і повернення ліри.


Природно, що таке тло не підсилювало позиції Європи у відносинах з їхнім трансатлантичним партнером. Сполучені Штати в цілому позитивно ставляться до такого розвитку подій у Європейському союзі, оскільки відкладає у дуже довгу скриню можливість перетворення ЄС на глобального конкурента США.  Розширений Європейський союз на країни Східно-Центральної Європи виявляється неготовим серйозно опонувати США на міжнародній арені з огляду на те, що країни Східної Європи, на відміну від західноєвропейських держав, усе ще не втратили відчуття загрози, і єдиним реальним захистом від неї бачать США і трансатлантичний зв‘язок у вигляді НАТО.


З іншого боку, попри невдалу антиповстанську кампанію США в Іраку, для країн ЄС очевидно, що США самостійно тягнутимуть цей вантаж і мають достатньо сили і політичної волі, щоб не залишити його напівдорозі. Європа вже звикла до іракської кампанії, а європейські уряди за таких умов вважають протести проти іракської політики США недоцільними.


Тож, головним питанням самміту США-ЄС стало відновлення позитивного діалогу між США і ЄС та його основними членами, подолання розбіжностей у політичних питаннях, зміцнення безпеки, поширення демократії у світі, розгляд плану врегулювання між євреями і палестинцями, боротьба з поширенням зброї масового знищення.


По всіх цих питаннях було досягнуто порозуміння, яке матеріалізувалося в спільних документах.


На самміті США-ЄС було підписано наступні документи: Декларація щодо спільної діяльності із забезпечення миру, стабільності та процвітання і хорошого управління в Африці, Декларація щодо демократії, свободи та прав людини, Ініціатива щодо заохочення трансатлантичної економічної інтеграції і зростання, Енергетична безпека, енергетична ефективність, та економічний розвиток, Дорожня карта на 2005 рік для регуляторної співпраці ЄС та США, Декларація щодо спільної боротьби США та ЄС проти глобального піратства та підробок, Декларація щодо спільної  діяльності із забезпечення миру, процвітання і прогресу на Близькому Сході, Декларація щодо заохочення співпраці у сфері нерозповсюдження і боротьби з тероризмом, Спільна програма з нерозповсюдження зброї масового знищення, Декларація Об‘єднані Нації: 60-та річниця з часу підписання угоди в Сан-Франциско.


Ключовими і найбільш дискусійними документами стала, зокрема, Дорожня карта на 2005 рік для регуляторної співпраці ЄС та США. У документі пропонується спільна діяльність в реалізації „горизонтальних ініціатив” організаційного характеру між офіційними структурами США і ЄС, та „секторальну діяльність” у конкретних галузях. Даний документ запровадив низку конкретних заходів з регуляторної діяльності в конкретних сферах, починаючи від питання безпеки автомобілів до випробувань у косметичній галузях – загалом США і ЄС цим документом заохочують співпрацю в 19 конкретних галузях.


Декларація щодо спільної боротьби США та ЄС проти глобального піратства та підробок є реакцією на 1000% зростання з 1998 по 2004 р. експорту піратських товарів та підробок до США та ЄС. Загалом же, за даними Світової митної організації, ринок таких товарів становить від 7  до 9 відсотків світової торгівлі. Отже, співпраця в такій галузі держав, які є основними розпорядниками прав інтелектуальної власності у світі, є цілком природнім.


Ініціатива щодо заохочення трансатлантичної економічної інтеграції і зростання та додаток до неї вказує спільні цілі і заходи з їхнього досягнення у сферах забезпечення політики у сфері регуляторної і стандартизаційної співпраці,  стимуляції відкритого і конкурентного ринку капіталу, заохочення іновацій і розвитку технологій, заохочення торгівлі, мандрівок і безпеки, забезпечення ефективного використання енергії, захист прав інтелектуальної власності, інвестицій, конкурентної політики, транспортування, сервісів.


У Декларації щодо демократії, свободи та прав людини ЄС заявив разом із США про намір просувати демократію в Україні, Грузії, Киргизстані та інших країнах світу: "Ми обіцяємо нашу солідарність і підтримку тим, хто просуває демократію по всьому світові, чи то в Україні, в Грузії, Киргиз стані, Лівані, Іракові, Афганістані та інших країнах". Також ЄС продовжуватиме координувати зі США „зусилля в просуванні демократії, верховенства закону і поваги прав людини в Білорусі". Особливий наголос у даній Декларації робиться на підтримці і заохоченні вільних виборів та спільне спостереження за ними в різних регіонах світу.


Фактично, я заява підтвердила відсутність у ЄС зовнішньополітичних альтернативних позицій, які могли б увійти в конфлікт з позицією США. Таким чином, з одного боку, ЄС довів, що не має вагомих пріоритетів, які б виходили за межі пріоритетів держав євроатлантичного простору. З іншого боку, той факт, що у виробленні політики в більшості цих точок ЄС йде у фарватері США, свідчить про слабкість та не сформованість зовнішньополітичної складової політики ЄС. Меншою мірою це стосується України, де під час помаранчевої революції ЄС проявив себе як самостійний гравець, що сталося насамперед через дії верховного представника ЄС з питань зовнішньої політики Хав‘єра Солани.

Головними питаннями самміту "великої вісімки" до терористичних атак у Лондоні були допомога найбіднішим країнам світу, зростання цін на нафту і їхній вплив на стан світової економіки, питання кліматичних змін у світі. Також у фокусі самміту були питання торговельних відносин США і Європи з Китаєм. Останнім часом почастішали випадки антидемпінгових розслідувань проти Китаю як у США, так і в Євросоюзі. Лише за останні два місяці таких розслідувань у ЄС було три – щодо китайських текстилю, взуття та полуниць.


Ключовим питанням самміту планувалося ухвалення рішення щодо боротьби з глобальним потеплінням. Головним опонентом такого рішення стали Сполучені Штати, які найбільше викидають у повітря викидів, що спричиняють цей результат. Позиція США полягає в тому, що розвиток економіки дозволяє спрямовувати ресурси на інші, більш ефективні методи захисту від результатів науково-технічного прогресу. Американці ставлять під сумнів ще й сам факт наукової обґрунтованості впливу промислових викидів на глобальну зміну клімату, і вважають, що в даному питанні поки немає єдиної позиції науковців.


США єдина з держав „великої вісімки” відмовляються ратифікувати підписаний ще президентом Білом Клінтоном  Кіотський протокол від 1998 р., відповідно до якого держави-учасниці зобов‘язуються дол. 2012 року зменшити викиди газів, що викликають ефект потепління, в середньому на 5,2%. У 2001 році президент Джордж Буш офіційно відмовився від даного протоколу. США запропонували не виконувати обов‘язкові орієнтири протоколу, а запровадити добровільні обмеження на викиди газів і створювати стимули для запровадження альтернативних джерел енергії.


У результаті країни прийшли до спільного знаменника, однак на вимогу США виключили з тексту документу за результатами самміту згадку про обов‘язкове скорочення викидів шкідливих речовин в атмосферу.


Інше питання –  списання боргів найбіднішим країнам. Попередньо міністри іноземних справ „вісімки” погодилися списати борг 18 найбідніших країн світу Міжнародному валютному фонду, Світовому Банку і Банкові розвитку Африки в розмірі 25 мільярдів доларів США. Ще 30 мільярдів доларів надійде цихм країнам в інших видах допомоги, тобто загалом витрати найбагатших країн становитимуть дуже велику суму в 55 мільярдів доларів. Німеччина, Франція і Японія вважали, що доцільніше не списувати борги найбідніших країн, а перекласти їхнє врегулювання на плечі економічно розвинутих, однак ця позиція не знайшла підтримки в інших членів „великої вісімки”.


Після терористичних атак у Лондоні теми було переорієнтовано на боротьбу за безпеку і проти тероризму, що й лягло в основу спеціальної заяви учасників самміту. Терористичні акції у столиці Британії, вочевидь, збільшили прірву між континентальною Європою і Великою Британією, оскільки остання ще більше потрапляє в табір Сполучених Штатів і почувається на передовій боротьби з тероризмом, на відміну від інших держав Європи.


Ще одне питання, яке піднімалося на самміті "вісімки", а також пресою і політиками навколо нього – участь Росії у засіданнях "великої вісімки", та лідерство цієї країни в організації протягом наступного 2006 року. Досі, з середини 1990-их рр.., Росія активно залучалася до обговорення політичних питань, і значно менш активно – до дискусій з економічних проблем. Сьогодні на Заході, у США і в інших державах Євросоюзу голосно лунають заклики якимось чином усунути Росію від лідерства у "вісімці", оскільки, мовляв, таке лідерство ставить під сумнів легітимність цієї організації. Мотивується це невідповідністю Росії критеріям великих держав – економічним та політичним, зокрема відсутністю в Росії розвиненої демократії та браком руху до неї.


Росія була не надто задоволена списанням боргу країнам Африки, попри те, що з коштів, які розвинені країни списують цим державам, росіяни втратять лише трохи більше 2 мільярдів безнадійного боргу.


Проте, Москву можна зрозуміти. Списання боргів означає, як правило, втрату ринків для Росії в цих країнах Африки.


Ще одна причина роздратування Москви – постійні звинувачення у відсутності свободи слова та демократії в Росії. Президент Росії Путін під час самміту "вісімки" заявив, що питання демократії застосовується Заходом в якості засобу втручання у внутрішні справи Росії.


Враховуючи, що більшість членів „великої вісімки” є державами-членами ЄС, можна стверджувати, що на даному самміті, як і на самміті США-ЄС, продовжився процес нормалізації відносин США з європейськими країнами, які по більшості питань підтримали Сполучені Штати.


Геополітичну міць ЄС підважують як суб‘єктивні, так і об‘єктивні обставини. До суб‘єктивних належить той факт, що більшість лідерів держав-членів ЄС, які досі виявляли здатність опонувати США, незабаром позбавляться своїх посад.. Християнські демократи зможуть виправити відносини зі США. Щоправда, хоча у нинішнього керівництва Німеччини вагомі суперечності із США у питаннях співпраці з Іраном у сфері мирного атому, християнські демократи виступили досить різко проти вступу до ЄС Туреччини, який наполегливо лобіюють Сполучені Штати, та проти чого не виступав Шредер.


Інший опонент Буша – президент Франції Жак Ширак – закінчить свої повноваження навесні 2007 року.


За таких умов прем‘єр Великої Британії Тоні Блер, найбільший союзник США в Європі, виглядає і як найсильніший європейський лідер.


Крім того, слабкість позицій ЄС зумовлена провалом конституційного процесу в Євросоюзі, провалом домовленостей з питань бюджету ЄС на 2007-2013 роки. За таких умов претензії ЄС мати цілісну самостійну зовнішню політику та  творити альтернативу НАТО в питаннях безпеки виглядають як цілковито необґрунтовані.


Однією з причин нерівності ЄС і США у зовнішній політиці є брак військового паритету, зокрема у ядерних силах. Держави ЄС просто не готові позбутися "ядерної парасольки" НАТО.


За даними Центру військової інформації США, станом на 2001 рік стратегічні ядерні збройні сили США оцінювалися американськими експертами у 7519 стратегічних ядерних боєголовок і 1074 засобів їх доставки; Франції – у 384 стратегічні ядерні боєголовки і 64 засоби їх доставки; у Великої Британії – 185 стратегічні ядерні боєголовки і 48 засоби їх доставки.  Для порівняння, експерти США нарахували у Росії 6860 стратегічні ядерні боєзаряди і 1174 засоби їх доставки.


Останні технічні та політичні зміни у світі, пов’язані із ліквідацією масштабної воєнної загрози  для держав Заходу, серйозно зменшили значення ядерної зброї у військовій політиці цих держав, однак ядерна зброя не втратила свого значення повністю.


Усі перелічені мотиви визначають незмінність підстав для продовження залежності ЄС від США і НАТО.


Слід наголосити й на самостійній цінності трансатлантичних зв’язків у галузі економіки. США і Західна Європа  є двома з трьох головних полюсів економічної могутності у світі (третім є Східна Азія). Тісна  взаємодія між європейською та американською економіками ще більше підвищує конкурентноздатність їхніх економік, впливаючи на їхню ефективність через оптимальний розподіл праці та переміщення капіталів і ресурсів. За офіційними даними Євросоюзу, торгівля товарами між США і ЄС характеризувалися наступними показниками: в 2004 році 160 млрд. євро експорт зі США до ЄС, імпорт до США з ЄС - 235 млрд. дол.. в 2000 році експорт із США до ЄС становив 196 мільярди євро (динаміка зростання в 1995 році + 3,6%, 1996 + 8,9%, 1997 + 21,6%, 1998 + 10,3%, 1999 + 5,6%, 2000 + 22,1%); експорт із ЄС до США – 232 мільярди євро (динаміка зростання в 1995 році – - 0,4%, 1996 + 10,7%, 1997 + 23,5%, 1998 + 14%, 1999 +13,6%, 2000 +26,5%). 


Найбільш важливим показником взаємодії економік є рівень прямих іноземних інвестицій. Прямі зовнішні інвестиції США до країн ЄС становлять понад 45% від усього обсягу американських прямих зовнішніх інвестицій у світі та 56% від усіх прямих зовнішніх інвестицій в економіку країн ЄС; прямі зовнішні інвестиції країн ЄС до США становили 60,5% всіх прямих  зовнішніх інвестицій в економіку США та 53,5% від усього обсягу прямих зовнішніх інвестицій, зроблених країнами ЄС.
Імпорт США з ЄС становив у 2004 році 15% їхнього загального імпорту, а експорт США до ЄС – 24% від загального експорту.


Рівень економічного співробітництва США і ЄС є безпрецедентним, у порівнянні з рівнем співпраці з будь-яким іншим регіоном чи країною світу. Так, зокрема, протягом 1994-2002 років американські інвестиції в економіку самих лише Нідерландів удвічі перевищували інвестиції США в економіку Мексики, та вдесятеро – інвестиції США в економіку Китаю. Інвестиції країн ЄС до одного лише штату Техас перевищують усі інвестиції США до економіки Японії. Дванадцять з половиною мільйонів американців і громадян країн ЄС працюють у сферах, прямо пов’язаних в трансатлантичних економічних зв’язках, через які щороку проходить 2,5 трильйони доларів США. 


За таких умов поліцентричний Європейський Союз явно не дотягує до того, щоб стати реальним конкурентом США у сфері зовнішньої політики та безпеки. Саме тому й відбувається повзуче примирення основних держав Європи (Франції і Німеччини) із Сполученими Штатами, після бурхливих минуло- і позаминулорічних суперечок навколо Іраку.

 

 


USERS COMMENTS

Ваше ім'я
Ваша поштова скринька
Заголовок
Ваш відгук
Залишилось сомволів
| | | Додати в вибране
Пошук
Підписка
Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України
Інститут євро-атлантичного співробітництва
Центр "Україна - Європейський вибір"
Defense Express
Центр європейських та трансатлантичних студій

Rambler's Top100 Rambler's Top100


Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Міжнародного Фонду "Відродження"
Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Центру інформації та документації НАТО в Україні
© 2004 - 2020. ЄВРОАТЛАНТИКА.UA
Всі права захищено.

Даний проект фінансується, зокрема, за підтримки Гранту Відділу зв'язків із громадськістю Посольства США в Україні. Точки зору, висновки або рекомендації відображають позиції авторів і не обов'язково збігаються із позицією Державного Департаменту США.
На головну Анонси подій Новини Аналітика Топ новини та коментарі Мережа експертів Про проект