АНАЛІТИКА

15.07.2005 | Єдиний економічний простір: геополітичний проект під економічними лаштунками
Василь Філіпчук, Олександр Сушко

Єдиний Економічний простір є російським геополітичним проектом, спрямованим на відновлення у тій чи іншій формі російської імперії, уникнення подальшого поширення європейської та євроатлантичної інтеграції на територію колишнього СРСР.

 

Участь України в ЄЕП суперечить її національним інтересам, курсу на європейську інтеграцію, становить значну загрозу економічній та політичній безпеці України. Участь України навіть у зоні вільної торгівлі у тому її визначенні, яке дається в Угоді про формування ЄЕП, обмежуватиме національний суверенітет, створюватиме серйозні перепони у стосунках з ЄС та іншими зовнішньоторговельними партнерами.

 

Подання Президента чи Кабінету Міністрів України до Конституційного суду на предмет відповідності Угоди про формування ЄЕП до Конституції України дозволить призупинити участь України у процесі створення ЄЕП чи обмежити його участю в зоні вільної торгівлі у її міжнародно визнаному розумінні цього терміну.

 

Прихід до влади В.Путіна і політиків його генерації ознаменував новий етап у історії не лише Росії, але й усього пострадянського простору. Нова російська геополітична парадигма, опрацьована цим політичним угрупованням, радикально переосмислена ними державна ідеологія остаточно були окреслені у щорічному Посланні президента РФ В.Путіна Федеральним зборам РФ, виголошеному 25 квітня 2005 р. Однак, вже декілька попередніх років правління В.Путіна весь російський політичний клас послідовно еволюціонував саме у напрямі, вербально оформленому у згаданому  зверненні до нації російського президента.

 

Суть цієї геополітичної парадигми полягає у визнанні головною проблемою сучасної Росії розпаду СРСР, який В.Путін назвав “величезною геополітичною катастрофою століття”, внаслідок якої десятки мільйонів “співгромадян і співвітчизників” опинилися за межами російської території, а “епідемія розпаду перекинулася на саму Росію”. Тобто, В.Путін офіційно асоціював себе з тим політичним світоглядом, відповідно до якого розпад тоталітарної імперії і проголошення незалежності пригніченими народами колишнього СРСР є негативними явищами, а існування російської/радянської тюрми народів - позитивним.

 

Відповідно, В.Путін проголосив головним завданням російської держави подолання наслідків цієї катастрофи шляхом продовження “цивілізаційної місії російської нації на євразійському континенті”. “Цивілізаційна місія” Росії покликана забезпечити перехід від «політики стабілізації», яка має зупинити згаданий процес розпаду Росії, до «політики, спрямованої в майбутнє». З огляду на те, що за такої парадигми є добрим, а що – поганим, легко визначити, про яке майбутнє іде мова.

 

У Посланні окреслені чіткі контури й ідеологічні засади даної політики. Наголошується на “виборі нового вектора в розвитку тисячолітньої історії» Росії[1], необхідності «зберегти власні цінності, не розгубити безумовних досягнень і підтвердити життєздатність російської демократії»; Росія є зв’язаною з колишніми республіками СРСР, а нині незалежними державами, „єдністю історичної долі, російською мовою і великою культурою”, має спільне з ними прагнення „відповідати гуманістичним цінностям, вистражданим стандартам цивілізації, які можуть забезпечити нам економічний, гуманітарний, правовий простір”.

 

По суті, за цією мовною еквілібристикою чітко проглядається прагнення до відновлення навколо Москви у тій чи іншій формі утворення, аналогічного до російської чи радянської імперій. Саме це усвідомлюється як головна історична місія, як мета нинішньої російської правлячої еліти, яка варта того, що для її зусилля спрямувати усі політичні та економічні ресурси, як засіб, що забезпечить вирішення усіх інших, очевидних на сьогодні системних, базових проблем російської державності. 

 

Аналіз політики Росії на пострадянському просторі протягом останніх років дозволяє без сумніву констатувати, що головним проектом для досягнення зазначеного завдання російське керівництво вважає створення Єдиного Економічного простору (ЄЕП).

 

Слід зазначити, що різноманітні організації регіональної інтеграції під проводом Москви уже створювалися протягом останнього десятиліття – Союз Росії та Білорусі, Митний союз, ЄврАзЕС, Договір про колективну безпеку СНД (Ташкентський пакт) тощо. Кожна з них містила в собі амбіції до відновлення колишньої світової надпотуги, однак, не спромоглася на жодні відчутні результати.

 

У баченні російських політиків, недоліком зазначених формувань є не їх інституційна слабкість, системна нездатність до створення ефективно функціонуючого механізму інтеграції, а відсутність у них однієї з ключових складових політико-економічного комплексу колишнього СРСР – України. Якщо б для авторів цих формувань йшлося справді про економічну інтеграцію, то відсутність України не заважала б активізувати співпрацю і створити діючу авторитетну міжнародну структуру. Однак, коли йдеться про відновлення геополітичної потуги, російської чи радянської імперії – тоді, звичайно, без України такі утворення не мають особливого сенсу.

 

Протягом 1990х Україна послідовно уникала участі у подібних формуваннях. Однак, відсутність чітких перспектив у стосунках з ЄС, ряд гучних справ і скандалів, що супроводжували другий термін правління Л.Кучми, послаблення ним внутрішньо- і зовнішньополітичних позицій, часткова міжнародна ізоляція Л.Кучми, острах втратити контроль над країною на наступних президентських виборах та ін., природно штовхали його у протилежному від європейської демократії напрямі - у обійми авторитарних корумпованих режимів, що охопили переважну частину колишнього СРСР. Таким чином, на 2003 рік склалися достатні умови, які дозволяли нарешті втягнути Україну у контрольоване росіянами об’єднання.

 

Рішення про створення ЄЕП було прийнято 23 лютого 2003 року у Москві під час зустрічі Президентів Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Російської Федерації та України. Не приховуючи своїх справжніх прагнень,  у заяві про створення ЄЕП було зазначено, що ЄЕП має стати „організацією регіональної інтеграції”. Сторонами  було створено спільну Групу високого рівня (ГВР), яка підготувала до вересня 2003 року проекти Угоди і Концепції про формування Єдиного економічного простору.

 

Підготовка даних документів відбувалася у атмосфері повної закритості та непрозорості; з українського боку вся інформація сконцентрувалася у руках першого віце-прем’єр-міністра М.Азарова. Про зміст документів, які готувалися, не лише громадськість, але й експерти, спеціалісти відповідних міністерств та відомств України дізналися за місяць до їх підписання із шпальт газети „Дзеркало Тижня”, де були опубліковані відповідні проекти.

 

Їх текст викликав шквал критики та обурення з боку не лише експертів та  політиків, але й членів тогочасного уряду В.Януковича – В.Хорошковського, О.Лавриновича, О.Грищенка – які вказали, що документи про формування ЄЕП суперечать Конституції України, Угоді про партнерство та співробітництво між ЄС та Україною, Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу, іншим документам органів законодавчої та виконавчої влади, які визначають інтеграцію в Європейський союз основною зовнішньополітичною метою України та окреслюють набір заходів, необхідних для реалізації даної мети.

 

При розгляді проектів Угоди по формуванню ЄЕП та Концепції формування ЄЕП Верховна Рада України у Заяві від 17 вересня 2003 року відзначила, що формування ЄЕП має здійснюватись у формах і межах, які не повинні суперечити курсу України на європейську і євроатлантичну інтеграцію та мають сприяти її якнайшвидшому вступу до СОТ, а також при цьому наголосила, що головною метою формування ЄЕП, що відповідає національним інтересам України, має бути створення зони вільної торгівлі без вилучень та обмежень, а укладена Угода про формування ЄЕП повинна відповідати Конституції, законам і міжнародним зобов'язанням України.

 

19  вересня 2003 року у Ялті, під час проведення Саміту глав держав-учасниць СНД, Президентами Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Російської Федерації та України  було підписано Угоду про формування Єдиного економічного простору. З боку України, попри те, що вона брала участь у підготовці усіх документів та парафувала їх, Угоду про формування Єдиного економічного простору  було підписано із застереженням про те, що Україна братиме участь у формуванні та функціонуванні Єдиного економічного простору в межах, що відповідають Конституції України.

 

20 квітня 2004 року Верховна Рада України ратифікувала Угоду про формування Єдиного економічного простору підтримавши застереження про участь України у формуванні та функціонуванні Єдиного економічного простору в межах, що відповідають Конституції України (Закон України про  ратифікацію Угоди про формування Єдиного  економічного простору від 20.04.04. №1683-IV).

 

     У статті 1 Угоди зазначається, що під Єдиним   економічним    простором    Сторони    розуміють „економічний  простір,  який  об'єднує  митні території Сторін,  на якому функціонують механізми регулювання економік, які ґрунтуються на єдиних принципах,  що забезпечують вільний рух товарів, послуг, капіталу    і    робочої    сили,    та     здійснюється     єдина зовнішньоторговельна та узгоджена податкова, грошово-кредитна та валютно-фінансова політика”.

 

Стаття 2 Угоди окреслює коло завдань, які мають вирішити на цьому шляху сторони, а саме: формування зони  вільної  торгівлі  без вилучень та обмежень;      уніфікація принципів розробки та застосування  технічних регламентів і стандартів, санітарних та фітосанітарних норм; гармонізація макроекономічної політики; створення умов для вільного руху товарів, послуг, капіталу та робочої сили; гармонізація законодавств, включаючи торговельну та конкурентну політику;  формування єдиних принципів регулювання діяльності природних монополій,  єдиної  конкурентної  політики  та  забезпечення недискримінаційного доступу та однакового рівня тарифів на послуги суб'єктів природних монополій.

 

Угода про формування ЄЕП та Концепція до неї, яка відповідно до статті 3 Угоди є невід’ємною її частиною, є документами, які визначають загальні засади співробітництва та окреслюють наміри держав-учасниць проекту формування ЄЕП щодо реформування економічних взаємовідносин. У розвиток підписаної Угоди  та  відповідно до Комплексу основних заходів щодо формування ЄЕП в подальшому було розпочато підготовку нормативно-правової бази  формування ЄЕП, яка буде регламентувати  взаємовідносини держав-учасниць ЄЕП в окремих галузях та сферах економічного співробітництва.

 

Слід зазначити, що у Угоді та Концепції про створення ЄЕП використовується термінологія у сфері економічної інтеграції, яка не зовсім відповідає термінології, усталеній у сфері економічної інтеграції чи, наприклад, визначеній у СОТ. Для того, щоб проаналізувати суть домовленостей у рамках ЄЕП, слід пригадати головні постулати теорії та практики економічної інтеграції.

 

Її найнижчим рівнем є зона вільної торгівлі (ЗВТ). ЗВТ - це торговий режим між двома чи більше країнами, за умовами якого скасовуються митні збори та тарифи при імпорті товарів походженням із цих країн. На останню складову необхідно особливо звернути увагу: у ЗВТ кожна з країн має власний зовнішній тариф і митну політику щодо третіх країн; режим імпорту без сплати митних зборів та тарифів не розповсюджується на товари походженням з третіх країн.

 

Тобто, кожна країна може мати безліч ЗВТ з різними партнерами, між якими необов’язково має існувати також режим вільної торгівлі. Наприклад, Україна може мати ЗВТ з країною А і країною Б навіть за умови, якщо між А і Б немає ЗВТ, а існують високі імпортні тарифи. Правила походження товарів забезпечують, що товари, ввезені в Україну з країни А за нульовими тарифними ставками, тобто у режимі вільної торгівлі, не потраплятимуть до країни Б за такими ж нульовими ставками, а обкладатимуться тією ставкою, яка існує у торгівлі між країнами А і Б.

 

Іншими словами, ЗВТ є торгівельним режимом, який не забирає у її країн – членів жодної частки їх національного суверенітету, незалежності їх зовнішньоторговельної політики. ЗВТ не започатковує незворотних інтеграційних процесів між країнами; суперечливим є навіть твердження про те, що ЗВТ впроваджує економічну інтеграцію взагалі – як і будь-який торговельний режим, ЗВТ може бути впроваджена і скасована простим адміністративним рішенням. Україна має подібні приклади у своїй історії, коли функціонуючі ЗВТ, наприклад, з прибалтійськими країнами були запроваджені, а пізніше, у зв’язку з вступом цих країн в ЄС – ліквідовані. Говорити тут про якусь незворотну чи взагалі інтеграцію на приходиться.

 

Саме у цьому і полягає різниця між ЗВТ та наступним рівнем економічної інтеграції – митним союзом (МС), який є першою стадією еволюційного інтеграційного процесу між державами, що його створюють. МС – це митні території його країн – членів, де режим вільної торгівлі розповсюджується не лише на товари походженням з країн, що його складають, а на всі товари, що знаходяться на території будь-якої країни – члена незалежно від їх походження. За умов МС країни – члени відмовляються від власної митної політики та зовнішнього тарифу: встановлюється єдиний митний тариф у торгівлі країн МС з третіми країнами. Товари з третіх країн мають вільний обіг на усій території МС, якщо стосовно них виконані митні формальності та сплачені митні збори і тарифи при перетині єдиного митного кордону МС. Запроваджується поняття внутрішніх кордонів МС – кордонів між країнами – членами, де товари походженням з третіх країн не проходять жодних митних формальностей, не сплачують ніяких митних  зборів чи тарифів.

 

Країни – члени МС вже не виступають у міжнародних торговельних відносинах як самостійні суб’єкти, вони втрачають частку свого національного суверенітету. Для того, щоб управляти єдиним зовнішнім митним тарифом, країни – члени МС змушені впровадити спільну зовнішньоторговельну політику. Більше того – МС має значний вплив на формування бюджету країн – членів, розподіл митних надходжень тощо. Для їх адміністрування найчастіше (але не завжди) запроваджується спільний наднаціональний орган, якому надаються повноваження щодо розподілу чи використання митних надходжень відповідно до рішень країн-членів.

 

Митний союз започатковує незворотні інтеграційні процеси, які впливають не лише на різні сфери економіки, але й на політичні відносини, соціальну сферу, регіональний розвиток, функціонування державних інституцій тощо. Логічним продовженням МС і наступним рівнем інтеграції є Спільним ринок (СР), у рамках якого запроваджується вільне пересування як товарів і послуг, так і головних факторів виробництва – капіталу та робочої сили. Причому, свобода пересування робочої сили – це далеко не запровадження безвізового режиму перетину кордону, а впровадження умов, за яких кожен з громадян країн – членів СР має рівні умови щодо найму на роботу у будь-якій країні, постійного побуту, соціального захисту тощо. Ці так звані чотири фундаментальних свободи (часто їх ще називають чотири свободи ЄС, оскільки на практиці вони запроваджені лише у Євросоюзі) передбачають відмову країн СР від ще більшої частки власного суверенітету та  запровадження цілого ряду спільних політик (не лише митної чи комерційної, але й конкурентної, антимонопольної, сільськогосподарської, соціальної, захисту навколишнього середовища тощо). Фактично, країни СР створюють конфедеративне утворення, яке разом з економічним розвитком еволюціонує до передачі більших повноважень наддержавного органу і ще більшого обмеження національного суверенітету.

 

Від СР вже залишається один крок до запровадження спільної валюти і утворення найвищого рівня економічної інтеграції – Економічного та монетарного союзу (ЕМС), за умов якого країни відмовляються від однієї із найсуттєвіших ознак суверенітету – власної грошової одиниці, запроваджують єдину монетарну політику, приймають зобов’язання у сфері бюджетної політики тощо. А від ЕМС вже недалеко до створення об’єднання країн, яке вже більше нагадує федеративну державу, аніж міжнародну організацію.

 

А тепер перейдемо до ЄЕП. Зміст вищенаведеного (стаття 1 Угоди про ЄЕП) офіційного визначення ЄЕП свідчить, що це, як мінімум, Спільний ринок, який, відповідно, вже включає Митний союз та передбачає перспективу ЕМС.

 

Ст. 5 Угоди про ЄЕП говорить про можливість різнорівневої інтеграції, включаючи зону вільної торгівлі. Що ж таке ЗВТ у розумінні творців ЄЕП? Ст. 2 Угоди визначає ЗВТ без вилучень та обмежень не як запровадження нульової тарифної ставки у взаємній торгівлі, а як ”незастосування у взаємній торгівлі антидемпінгових, компенсаційних   та   спеціальних   захисних   заходів  на  основі проведення  єдиної  політики  у  сфері  тарифного  та  нетарифного регулювання,  єдиних правил конкуренції,  застосування субсидій та інших форм державної підтримки; створення умов для вільного руху товарів, послуг, капіталу та робочої сили; формування єдиних  принципів регулювання діяльності природних монополій, ... єдиної  конкурентної  політики  та   забезпечення недискримінаційного доступу та однакового рівня тарифів на послуги суб'єктів природних монополій”.

 

Таким чином, визначена в Угоді ЗВТ містить такі основоположні риси Митного союзу як єдина політика у сфері  тарифного та  нетарифного регулювання, і наавіть, основний принцип Спільного ринку - вільного руху товарів, послуг, капіталу та робочої сили.

 

Більше того – ст. 4 Угоди говорить, що „координація процесів   формування   та   функціонування   ЄЕП здійснюється відповідними органами,  структура яких  формується  з урахуванням рівня інтеграції.” А частина 5 Концепції про створення ЄЕП, яка є невід’ємною частиною Угоди,  говорить, що наддержавний орган ЄЕП – Комісія – „розпочинає  своє функціонування  з  моменту введення спільного митного тарифу або єдиних правил конкуренції залежно від того, що вводиться  раніше.” Запровадження ж єдиних правил конкуренції визначено у ст.2 як умова створення зони вільної торгівлі у рамках ЄЕП.

 

Таким чином, ЗВТ ЄЕП буде справді унікальним у світовій практиці утворенням – це буде єдина зона вільної торгівлі, яка передбачатиме наддержавний регулюючий орган. Хоча зони вільної торгівлі у тому, що пропонується, залишиться лише назва. А насправді ми отримаємо зародок нового жорсткого інтеграційного утворення - такий собі геополітичний антиЄС – мрію найбільш консервативних російських стратегів.

 

Саме цим і можна пояснити форсовані з російського боку темпи підготовки документів у рамках формування ЄЕП. У короткі терміни Група високого рівня підготувала Комплекс основних заходів щодо формування ЄЕП; були створені робочі групи з представників органів державного управління держав-учасниць для проведення переговорів і підготовки проектів міжнародних договорів та інших документів ЄЕП. Під час засідання Групи високого рівня по формуванню Єдиного економічного простору 24 червня 2004 року у м. Москва були затверджені документи, які регулюють організаційно-фінансові і правові питання з підготовки міжнародно-правових та інших документів, що формують Єдиний економічний простір; уточнено перелік проектів міжнародно-правових документів по формуванню ЄЕП, а також затверджений склад виконавців, відповідальних за їх розробку; розглянуто перелік угод, що підлягають підписанню Сторонами в першочерговому порядку.

 

Відповідно до затвердженого Переліку міжнародно-правових документів, кількість проектів документів, що підлягають розробці Оргрупою ЄЕП (незалежними експертами) складає 60, а кількість документів, що підлягають розробці Робочими групами ЄЕП (службовцями центральних органів виконавчої влади Сторін) складає 25. Під час засідання Групи високого рівня 14 вересня 2004 року у м. Астана було схвалено Перелік угод, які підлягають підписанню в першочерговому порядку і завершують формування зони вільної торгівлі (29 угод). А наступного дня, на черговому Саміті Глав держав-учасниць Єдиного економічного простору - перелік з 29-ти міжнародних документів, які підлягають підписанню в першочерговому порядку та завершують формування зони вільної торгівлі, було погоджено, а їх підписання було заплановано на липень 2005 року.

 

Після Помаранчевої революції відбулася пауза у процесі формування ЄЕП. Як російські, так і західні експерти очікували, що нова українська влада, яка на власному досвіді пересвідчилася у ціні та цілях дружби пострадянських автократів, припинить свою участь у формуванні ЄЕП. Однак, так не сталося.

 

Україна дещо (однак – не кардинально) переглянула бачення своєї участі в ЄЕП і продовжила роботу в ГВР. Можна знайти декілька пояснень цьому. З одного боку, у новому керівництві присутні сили, зацікавлені у отриманні політичних та економічних балів з боку Москви, навіть за рахунок участі у такій авантюрі, як ЄЕП; бажання зайняти місця тих українських політиків та урядовців, які постійно їздили до Москви і презентували себе як адвокати українсько-російського зближення і співробітництва, залишається сильним серед слабких (і не тільки) і популістських  політиків у владній команді.

 

З іншого боку, участь в ЄЕП розглядалася як аргумент проти міфу про нібито „антиросійськість” нового керівництва України. Не слід виключати і просто недостатню кваліфікованість тих, хто приймав відповідні рішення і до цього часу не у стані побачити всю суть домовленостей, зафіксованих у документах про формування ЄЕП. Нерозуміння суті різниці між ЗВТ та МС іноді можна прослідкувати на досить високому рівні. Та й такі кроки, як „бензинова криза”, змусили декого в уряді думати, що поступки типу участі в ЄЕП дозволять уникнути використання з боку Москви енергетичного батога щодо свого найближчого сусіди.

 

Так чи інакше, але 8 квітня 2005 року під час засідання Групи високого рівня українська сторона окреслила своє бачення шляхів продовження роботи по формуванню ЄЕП, а саме, запропонувала замість раніше прийнятого та погодженого переліку з 29-ти документів (було вилучено угоди, які є елементами Митного союзу) формат "16+1". Українська сторона поінформувала про готовність розпочати переговорний процес на експертному рівні по цих угодах.

 

Після додаткового опрацювання 16 проектів Україна визнала недоцільним включення Угоди  про єдині умови транзиту через території держав-учасниць ЄЕП  та Угоди про єдину товарну номенклатуру зовнішньоекономічної діяльності ЄЕП до переліку проектів документів, які підлягають підписанню у першочерговому порядку. Таким чином, з’явився формат "14+1".

 

Змінилася також і політика публічного висвітлення  участі України у формуванні ЄЕП - Міністерство економіки України продемонструвало небачену для процесу створення ЄЕП відкритість, розмістивши списки і тексти угод на своїй веб-сторінці[2].

 

Їх аналіз свідчить про наступне. Станом на травень 2005 р. підготовлено 93 проекти, що мають скласти основу правової бази ЄЕП.  У тому числі - пакет 29 проектів, які підлягають узгодженню та підписанню державами-учасницями ЄЕП у першочерговому порядку до 1 липня 2005 р. Новий український уряд обмежив свою участь  пакетом „14+1”; аналіз цих угод дозволяє зробити висновок, що вони переважно не виходять за рамки поняття вільної торгівлі. Але, існує низка сумнівних аспектів навіть цих угод.

 

Наприклад, Угода про спрощення порядку митного оформлення та митного контролю на внутрішніх кордонах держав-учасниць ЄЕП: вводиться поняття „внутрішні кордони”, яке торкається лише митного союзу. У рамках ЗВТ внутрішніх чи зовнішніх кордонів немає. Внутрішні кордони запроваджуються для того, щоб зняти на них митний, а потім і прикордонний контроль і забезпечити функціонування Митного союзу. Як, власне, і вказується у Пояснюючій записці до Угоди: її реалізація „дозволить перейти до завершального етапу - скасуванню митних процедур на внутрішніх кордонах держав - учасників ЄЕП” – тобто, остаточному створенню Митного союзу ЄЕП.

 

Не менш проблемним є також намір сторін у цій та у багатьох інших угодах здійснити „уніфікацію” правил митного оформлення товарів, взаємного визнання документів, правил походження товарів, контролю тощо. Відповідно до ст.51 та інших статей Угоди про партнерство та співробітництво з ЄС, положень внутрішніх документів у сфері євроінтеграції, Плану дій Україна – ЄС тощо, Україна взяла на себе зобов’язання привести у відповідність свої технічні стандарти, систему сертифікації, правила митного оформлення тощо до стандартів ЄС. Чи відповідатимуть уніфіковані правила, норми, стандарти та процедури в ЄЕП нормам ЄС? Є великі сумніви. Як відомо, Росія не хоче відмовлятися від радянського ГОСТу – вона згідна його гармонізувати з стандартами ЄС, але це не те саме, що прийняти стандарти ЄС, чого прагне Україна.

 

Запроваджуються вже зараз, у форматі 14+1, також єдині підходи у застосуванні інформаційних технологій при митному контролі за переміщенням товарів і транспортних засобів через кордони держав-учасниць ЄЕП, єдині принципи надання промислових субсидій на основі положень Угоди СОТ по субсидіях та компенсаційних заходах, єдині принципи регулювання діяльності природних монополій, включаючи питання тарифної політики, єдині принципи стягнення непрямих податків у взаємній торгівлі держав-учасниць ЄЕП і т.д.

 

Викликає підозри і проект угоди про інвестиційну діяльність та вільний рух капіталу, що також входить до пакету 14+1. Тут ціла низка заходів стосовно уніфікації правил функціонування фінансових ринків, гармонізації інвестиційного законодавства тощо. Наш аналіз змушує засумніватися, що ця уніфікація-гармонізація відбуватиметься за європейськими стандартами, прийняття яких є необхідною умовою економічної інтеграції з ЄС.

 

Дані проекти тим більше викликають стурбованість, що у ході свого нещодавнього візиту до Казахстану президент України Віктор Ющенко заявив в, що в майбутньому країни, які формують ЄЕП, передадуть частину своїх функцій наднаціональним інститутам: "Усі розуміють, що рано або пізно, коли ми побачимо ефективно працюючий механізм економічних відносин у межах ЄЕП, для того щоб ці відносини і далі розвивалися, до порядку денного постане питання про делегування частини функцій наднаціональним інститутам".

 

Слова Президента стали апогеєм декількох заяв, зроблених іншими керівниками Уряду – Ю.Тимошенко, А.Кінахом, С.Тєрьохіним. Вони зводилися до того, що ЄЕП, як його задумували творці, зовсім не залишився у минулому разом з режимом Кучми... І навіть навпаки: зона вільної торгівлі – це лише перший етап, „тест на щирість намірів”, після якого підуть „вищі форми інтеграції”. І взагалі – немає чого „руйнувати партнерство” заради перевірки ЄЕП на конституційну відповідність.

 

Все це викликає особливу стурбованість, якщо поглянути на вже підготовлені документи по продовженню інтеграції в рамках ЄЕП на наступному етапі, якщо будуть прийняті нинішні. Серед них - Договір про створення Комісії, яка протягом  визначеного періоду та в рамках визначених повноважень буде регулюючим органом ЄЕП, і передачі їй частини повноважень держав-учасниць ЄЕП. Основні  функції Комісії передбачають здійснення діяльності, пов'язаної з формуванням єдиного митного  тарифу ЄЕП, з виконанням функцій по регулюванню багатостороннього режиму вільної торгівлі ЄЕП. А ще - Угода про  уніфікацію торгових режимів держав ЄЕП у відношенні третіх країн, яка передбачає застосування кожною державою - учасницею ЄЕП єдиного торгового режиму по відношенню до  третіх країн, єдині правила ліцензування імпорту і експорту , Угода про застосування експортних, імпортних і тарифних квот  у торгівлі з третіми країнами, єдину товарну номенклатуру, єдину митно-тарифну політику тощо.

 

Або така угода, як Угода про скасування спеціальних захисних, антидемпінгових та компенсаційних заходів у взаємній торгівлі, яка є наступним етапом після Угоди про застосування спеціальних, захисних, антидемпінгових та компенсаційних заходів у взаємній торгівлі, що вже нині входить до пакету 14+1. Угода передбачає відмову від практики застосування спеціальних захисних, антидемпінгових і компенсаційних заходів за умови формування єдиних правил конкурентної, цінової та податкової політики. З цією метою в проект Угоди включений перелік угод про єдині правила конкурентної, цінової та податкової політики, єдиний митний тариф, єдину митно-тарифну політику та багато іншого.

 

Висновок - очевидний: ЄЕП – це спроба створити альтернативне Євросоюзу об’єднання за принципами, ззовні подібними до ЄС, окрім основного – без демократії та верховенства права у фундаменті співпраці. Вимальовується справжній новий Євразійський союз Росії, України, Білорусі та Казахстану. Що, як зазначалося на початку даного матеріалу, очевидно і є головною метою авторів ЄЕП.

 

Який вихід для України з даної ситуації? Існують декілька варіантів.

 

1.      Саботаж. На пострадянському просторі є „чудова” традиція укладати сотні договорів і забувати про їх існування у наступну хвилину. Саме на невиконанні угоди про ЄЕП раніше базували свою позицію ті українські посадовці, які усвідомлювали шкідливість ЄЕП, однак, під політичним тиском були змушені погоджуватися на підписання відповідних документів. Саме так майбутнє ЄЕП і охарактеризував один з впливових міністрів уряду Януковича, який мав безпосереднє відношення до формування політики з даного питання. На закид, що продовжуючи загравання з росіянами щодо ЄЕП створюється серйозна загроза не лише євроінтеграції, але й незалежності, він запевнив: у СНД підписувалися сотні документи, які ніхто ніколи не виконував, така сама і доля документів про ЄЕП; ЄЕП – це лише до президентських виборів 2004; хто б їх не виграв – Ющенко чи Янукович, жоден з них не зробить і кроку для того, щоб реалізувати цей проект. На нашу думку, такий підхід є досить небезпечним – він нагадує психологію порушника дорожнього руху, який, переходячи в чергове дорогу на червоне світло, сподівається, що і на цей раз нічого не трапиться. Однак, час від часу такі порушники все ж попадають під колеса автомобіля... Тим більше, що росіяни зараз зовсім інші, аніж ті, з якими укладалися домовленості в рамках СНД. Ще суттєвішим є і те, що навіть не виконуючи угоди про ЄЕП, а лише беручи участь у цьому форматі Україна дискредитує свій європейський курс і довіру до себе як до серйозного партнера. Не виключається, що саме це і є однією з цілей авторів концепції ЄЕП.

 

2.      Денонсація угоди про ЄЕП є достатньо складним питанням: у самій угоді відсутні положення про її денонсацію. Відповідно до міжнародного права, країни можуть денонсувати такі угоди у ряді випадків, наприклад, коли існує загроза її територіальній цілісності, суверенітету тощо. Разом з тим, такий шлях викличе безумовно ускладнення у двосторонніх стосунках з РФ.

 

3.      Конституційне подання. Як зазначалося вище, Україна підписала і ратифікувала угоду про ЄЕП із застереженням щодо своєї участі в ЄЕП лише у відповідності до своєї Конституції. Відповідно до ст.151 Конституції України, Президент та Кабінет міністрів України  можуть звернутися до Конституційного суду із поданням щодо визначення відповідності підписаних міжнародних договорів Конституції. У випадку, якщо КС оцінить угоду про ЄЕП такою, що не відповідає цілком чи частково Конституції, це дозволить Україні призупинити чи денонсувати угоду. Разом з тим, існує ряд складних і двозначних юридичних і політичних моментів у цьому питанні. Зокрема, існують різні думки щодо того, чи може КС визначати угоду неконституційною частково, чи ж лише повністю, наскільки  визнання неконституційності дозволяє денонсувати угоду чи ж навпаки – змушує змінити існуючу внутрішню правову базу, у тому числі – і Конституцію, задля забезпечення відповідності. Як прецедент, можна згадати рішення КС щодо необхідності внесення змін у Конституцію України у результаті ратифікації Римського статуту Міжнародного кримінального суду.

 

Тобто, попри наявність очевидних суперечностей Угоди про ЄЕП Конституції України (ст.. 19, 75, 76, 92, 106, 113, 116 та ін.), рішення про те, що ж слід робити – змінювати Конституцію чи денонсувати Угоду, має бути політичним, а не правовим.

 

Слід зазначити, що вияснення статусу і змісту застереження України, зробленого при підписанні та ратифікації Угоди про формування ЄЕП цікавить і інших країн ЄЕП. Тому внесення відповідного подання до Конституційного Суду України буде цілком логічним кроком, дозволить до винесення висновку КС України утриматися від оформлення будь-яких зобов’язань за новими угодами, що готуються в розвиток Угоди та Концепції про ЄЕП, а тим часом опрацювати шляхи виходу України із угоди про формування ЄЕП.

 

Необхідність подачі Угоди про формування ЄЕП до Конституційного Суду України була головною думкою під час слухань з даного питання 22 червня у Верховній Раді України. Більшість виступаючих дали однозначно критичну оцінку як ЄЕП, так і залучення України до цього формування. Це символізувало зростаюче роздратування непослідовністю певних урядових кіл з даного питання.

 

Засідання ГВР 2


USERS COMMENTS

Ваше ім'я
Ваша поштова скринька
Заголовок
Ваш відгук
Залишилось сомволів
| | | Додати в вибране
Пошук
Підписка
Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України
Інститут євро-атлантичного співробітництва
Центр "Україна - Європейський вибір"
Defense Express
Центр європейських та трансатлантичних студій

Rambler's Top100 Rambler's Top100


Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Міжнародного Фонду "Відродження"
Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Центру інформації та документації НАТО в Україні
© 2004 - 8263. ЄВРОАТЛАНТИКА.UA
Всі права захищено.

Даний проект фінансується, зокрема, за підтримки Гранту Відділу зв'язків із громадськістю Посольства США в Україні. Точки зору, висновки або рекомендації відображають позиції авторів і не обов'язково збігаються із позицією Державного Департаменту США.
На головну Анонси подій Новини Аналітика Топ новини та коментарі Мережа експертів Про проект