АНАЛІТИКА

14.07.2005 | Криза Європейського Союзу та її вплив на безпекову та оборонну політику трансатлантичного співтовариства
Олексій Коломієць - Президент Центру європейських та трансатлантичних студій

Поступова концентрація кризових передумов на території європейського континенту, починаючи з кінця 90-х років минулого сторіччя, схоже перейшла у свою відкриту фазу, зробивши свої принципові виклики. Ці виклики, як морально-психологічні, так і політичні, і соціально-економічні, вже мають і, можливо, будуть матимуть наслідки, що можуть бути класифіковані наступним чином.

  • Провал підтримки Конституційного Договору (КД) ЄС в двох країнах-засновницях та несхвалення фінансових перспектив на період 2007-2013 років відкрили шлях до, можна вести мову, системної кризи Європи, починаючи з часів закінчення Другої Світової Війни та перехід ЄС в стан своєрідного "політичного летаргічного сну";
  •  Заклики до продовження ратифікаційного процесу можуть призвести до виникнення ще більш небезпечних тенденцій, які можуть, навіть, з вищою інтенсивністю впливати на стійкість інституцій ЄС, а також внутрішню політичну ситуацію в країнах-членах. Особливо, враховуючи своєрідний політико-моральний стан суспільства в країнах, які на своїх референдумах однозначно відкинули проект КД. На цьому тлі проведення референдуму в Люксембурзі та коментарі, що сталися після цього заходу, можуть бути розцінені як такі, що суперечать нормальній політичній логіці, або базуються на своєрідному політичному цинізмі;
  • Негативні результати референдумів чітко продемонстрували величезний розрив між політичним істеблішментом та пересічними громадянами, які проживають на території ЄС, що засвідчило про недосягнення цілей, які були задекларовані в Лаекенській Декларації. Ці цілі не були досягнуті ані Конвентом Європи, ані Міжурядовою Конференцією ЄС, ані самим текстом Конституційного Договору;
  • КД передбачав закріпити владу необраних інститутів та персоналій, що були сформовані близько 50 років тому, що надає можливість вести мову про серйозні прорахунки побудови європейської конструкції з самого початку її утворення. Найбільш критичних напрямків ці тенденції могли б досягнути при закріпленні положень про  Європейський Суд, що ніким не обирається, та діяльність, фактично непідзвітної, Ради міністрів ЄС;
  • США, як співавтори цього проекту, повинні заявити про свої пріоритети по відношенню до майбутнього ЄС. Враховуючи кардинальну відмінність сучасної політичної ситуації в порівняння з ситуацією, що існувала в часи створення Європейського Економічного Співтовариства, як передумови ЄС, можна очікувати, що США будуть використовувати нинішню системну кризу для орієнтації політики глибинних змін, головним чином, економічних трансформацій, для заохочення союзницьких настроїв на європейському континенті;
  • На провальному Самміті, що відбувся 16-17 червня, багато в чому, відбулася неформальна інституціоналізація лідерства Великої Британії, яка під час свого надскладного президентства в ЄС спробує запропонувати та, за можливістю, розпочати реалізацію нової теорії та концепції розвитку ЄС.

Ключовою подією в цьому розвитку став виступ Тоні Блера в Європейському Парламенті 23 червня 2005 року, який, по суті, став стратегічним маніфестом. Маніфест, який, зокрема, закликає на необхідності концентрації щодо
- модернізації нині існуючої соціальної моделі;
-  докорінної трансформації бюджету ЄС, який би був спрямований на реалізації найбільш пріоритетних завдань. Британський Прем'єр лаконічно охарактеризував цю спрямованість наступним чином: "Гроші для робочих місць, а не для корів";


  • Найближчим часом, можливо, і особливо після люксембурзького референдуму, буде зроблена спроба створення структури "поглибленого співробітництва" на чолі із Францією та Німеччиною (так званою "віссю невдах", за висловом колишнього іспанського прем'єр-міністра Хосе Марія Азнара), що, фактично, сформує два принципових табори всередині ЄС;
  • Конституційна криза має вплив на Україну геополітичного характеру і практична відсутність реакції вищого політичного керівництва, викликала серйозну занепокоєність, особливо на тлі візитів до тиранічних та тоталітарних режимів Туркменії та Казахстану, а також політично нелогічних візитів до Франції, і свідчить про серйозні розбіжності та прорахунки в її лавах.

Приголомшуюча сукупність факторів першорядної ваги, що, без перебільшення, вплине на розвиток поки що стратегічних трансатлантичних стосунків, мала вже свою доволі нерадісну передісторію такого впливу.

"Шоколадний самміт" четвірки - Німеччини, Франції, Бельгії та Люксембургу - 29 квітня 2003 року попросту "підірвав" і без того вкрай вибухонебезпечну ситуацію у відносинах поміж країнами євроатлантичної зони, що були втягнуті в глибинні протиріччя навколо іракської проблематики. Детонатором прислужилося передмістя бельгійської столиці - Тервюрен. А точніше, пропозиція Бельгії відносно розміщення в Тервюрені штабу оперативного планування ЄС. Зрозуміло, що одразу кинулося в очі те співпадіння, що країни-ініціатори такого рішення були й найбільш рішучими супротивниками проведення військової операції з метою ліквідації саддамівського режиму.

Чарльз Грант, директор одного із найбільш впливових британських мозкових центрів - Центру європейських реформ - в ті дні писав, що "Тервюрен - це ніж в рані між старою та новою Європою". Більше того, у Вашингтоні вищі представники американського офіціозу та пентагонівських "яструбів" розглядали пропозицію щодо Тервюрену, як спробу створення альтернативи НАТО та відповідного послаблення Альянсу.

Наступною спробою, що мала свої витоки із схожих геополітичних ідей, що виникають в вищих кабінетах деяких європейських столиць став по-своєму знаменитий виступ німецького канцлера Шрьодера на щорічній Мюнхенській конференції з питань безпеки, яка відбувалася 15 лютого цього року. Замість хворого німецького лідера промову було зачитано міністром оборони паном Штруком, але ефект від змісту викладеного не став меншим.

 "Промова Шрьодера" на Мюнхенській конференції викликала стан, близький до осуду та цілковитого несприйняття, особливо серед американських представників. Головна теза німецького канцлера про те, що "НАТО не є більше основним трансатлантичним форумом прийняття стратегічних рішень" була сприйнята як відвертий сигнал для створення нових альтернативних структур. Швидкоруч влаштовані роз'яснення німецького офіціозу щодо неправильної інтерпретації основних положень виступу, навряд чи, змогли внести елементи заспокоєння.

А інноваційні пропозиції Франції щодо створення нового утворення Європейського Союзу безпеки та оборони (European Defence and Security Union) та теоретичні розмови навколо європейської оборонної ідентичності офіціозом НАТО взагалі не коментуються.

На жаль, Президент України нещодавно також озвучив тезу про якусь міфічну європейську армію.

Багатостраждальний текст Конституційного Договору ЄС, який народжувався в таких муках і був приречений тихо спочити на сторінках історії, також відверто загрожував трансатлантичній солідарності, особливо в своєму після-конвентному вигляді. Коли в тексті документу були зафіксовані положення про так зване "структурне співробітництво" в сфері безпеки та оборони, що, фактично, формалізувало результати квітневого 2003 року засідання "шоколадної четвірки" в Брюсселі.

Та більше того, й найголовніше, текст Конвенту містив пункт про "взаємну військову допомогу", який повністю дублював статтю 5 Договору про створення Північно-Атлантичного Альянсу та закладав основи  для демонтажу НАТО, та створення альтернативних структур. Й лише передбачаючи подальшу конфронтацію та розуміючи всю серйозність положення, головні гравці європейської сцени були вимушені під величезним тиском обставин скорегувати підготовлений текст.

Концептуальна відмінність сприйняття сучасних та майбутніх загроз, розходження в двох стратегічних концепціях зачіпають основи функціонування Північно-Атлантичного Альянсу та об'єктивно ведуть до його послаблення. Ірак був надзвичайно серйозним уроком, не хотілося казати про прелюдію, для розвитку несприятливих тенденцій в євро-атлантичному середовищі. Коли Франція надсилає лише одного (!) офіцера для підготовки іракських військовослужбовців, це не є сприятливим сигналом для розмов про, хоча б, уявну єдність. Ще більш вражає, що й донині підготовка та тренування іракських військовослужбовців відбувається силами приватної південно-африканської структури.

Іран, особливо, після перемоги ультра-консерватора Махмуда Ахмадінджада, може стати вирішальним іспитом для трансатлантичних відносин. За оцінками ведучих світових аналітиків, європейські країни, що сформовані в так звану групу ЄС-3, для ведення переговорів з режимом мулл, мають в своєму розпорядженні лише приблизно місяць. В цьому сенсі, знову з прикрою несподіванкою планують і здійснюють візити до Тегерану українські вищі чинники, практично не рахуючи наслідків таких бліцкригів, навіть якщо вони зігріти лише перспективною газовою обіцянкою. 

Серед інших викликів, що постають перед трансатлантичною спільнотою, треба виокремити Північну Корею та Тайвань, суданську провінцію Дарфур, ізраїльсько-палестинський конфлікт, проблеми Північної Африки.

Всі ці виклики безпосередньо спрямовані на майбутнє НАТО. Основні, принципові питання знаходяться відтепер в фокусі майбутнього Північно-Атлантичного Альянсу, як єдиної інституції, що зв'язує обидва боки Атлантики, а саме:
- яким чином, коли і де повинні використовуватися трансформовані засоби Альянсу, якщо така трансформація досягне успіху?;
- країни НАТО повинні досягнути згоди відносно того, яким викликам повинен протидіяти Альянс і які виклики повинні бути сферами діяльності інших структур.

При цьому, розрив між політичним істеблішментом та громадянами ЄС, який відверто був зафіксований в результаті провалів КД в двох країнах-засновниках, може, а, можливо вже існує по відношенню до стану розвитку НАТО.

В свою чергу, детермінація таких викликів може залишитися відвертою балаканиною на тлі подальшого скорочення військових бюджетів, що викликало вкрай серйозну та, фактично, відкриту критику з боку вже колишнього Головнокомандувача Об'єднаних Сил НАТО в Європі генерала Джонса на засіданні Північно-Атлантичної Ради НАТО 9-10 червня, що пов'язане з негативними економічними тенденціями, особливо, в таких країнах, як Франція, Нідерланди, Німеччина.

Загальний військовий бюджет країн ЄС після свого розширення складає близько 180 млрд. доларів, що відповідає близько 61 відсотку військових витрат США по відношенню до ВНП. Загальний оборонний бюджет США на 2005 рік складає 417 млрд. доларів.

В реальних цілях європейці витрачають на оборону близько 41 % від загальних американських мілітаристських витрат. В розрахунку на одного мешканця таке співвідношення ще більш пригнічує - європейська частка досягає лише 25% витрат на одного американця.

 Таким чином, фактично незворотньо, Альянс наближується до необхідності принципової корекції одних із найбільш стратегічних положень:

а) потребують імплементації нові підходи до фінансування операцій НАТО, які б мали серйозну заохочувальну складову;
 б) можливої зміни процедури прийняття рішень та відміни одноголосного голосування; в) введення процедур так званого "багатошвидкісного" НАТО, або створення "коаліцій намірів" на ad hoc основі.

Не треба бути надзвичайним пророком для того, щоб стверджувати, що реалізація цих над завдань у дуже великій залежності від майбутнього стану розвитку Європи. Доленосним, фактично, з більшості цих корінних питань, може стати екстра-Самміт ЄС, який запланований для скликання в жовтні, для вироблення порядку денного для європейського континенту.


USERS COMMENTS

Ваше ім'я
Ваша поштова скринька
Заголовок
Ваш відгук
Залишилось сомволів
| | | Додати в вибране
Пошук
Підписка
Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України
Інститут євро-атлантичного співробітництва
Центр "Україна - Європейський вибір"
Defense Express
Центр європейських та трансатлантичних студій

Rambler's Top100 Rambler's Top100


Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Міжнародного Фонду "Відродження"
Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Центру інформації та документації НАТО в Україні
© 2004 - 2020. ЄВРОАТЛАНТИКА.UA
Всі права захищено.

Даний проект фінансується, зокрема, за підтримки Гранту Відділу зв'язків із громадськістю Посольства США в Україні. Точки зору, висновки або рекомендації відображають позиції авторів і не обов'язково збігаються із позицією Державного Департаменту США.
На головну Анонси подій Новини Аналітика Топ новини та коментарі Мережа експертів Про проект