Таку інформацію, з посиланням на неназваних американських посадовців, оприлюднила британська газета The Sunday Times. Чутки про ядерну угоду між саудитами і пакистанцями виникли ще в 1990-тих. А після того, як у 2003 р. американці розпочали військову кампанію в Іраку й іранське ядерне досьє набуло міжнародного резонансу, ситуація в регіоні стала критично змінюватися, і у ЗМІ "просочився" саудівський план відповіді на ці геополітичні зміни з трьома можливими опціями: заволодіти власною ядерною зброєю, укласти угоду з іншою ядерною державою для захисту королівства — або покладатися на оголошення Близького Сходу без'ядерним регіоном.

Згодом аналогічні інформаційні "вкидання" траплялися регулярно, аж до останньої згаданої публікації лондонського видання. Мета їх — тиск на Саудівську Аравію. Причина — суперечності між Ер-Ріядом та Вашингтоном, зокрема щодо Ірану.

Тим часом за останні роки докорінних змін зазнав регіон Близького Сходу. Арабський світ намагається перетворитися з поля битви світових держав на гравця, залишивши непрестижну роль звичайного спостерігача у минулому. Процес цей очолила Саудівська Аравія, що стала фактичним лідером арабських держав. Звісно, в таких обставинах "ядерні новини" про Ер-Ріяд набувають нового, значно актуальнішого змісту.

Першими це відзначили у Сполучених Штатах. Державний департамент США нагадав, що Саудівська Аравія підписала Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) і зобов'язалася ніколи не мати ядерну зброю, виконуючи у повному обсязі міжнародні стандарти мирної ядерної програми. "Ми надаємо великого значення подальшому виконанню цих зобов'язань із боку Саудівської Аравії", — наголосив Держдеп.

Джон Керрі та його відомство чудово розуміють рівень роздратованості саудівських шейхів намірами Білого дому досягти консенсусу з Іраном стосовно ядерної програми. Аравійці вперто не пристають на вмовляння американців і вважають, що іранці врешті-решт створять ядерну зброю. Саміт, який відбувся 13—14 травня в Кемп-Девіді з участю керівництва США та країн Ради співробітництва арабських держав Перської затоки (Бахрейн, Катар, Кувейт, Саудівська Аравія, ОАЕ, Оман — РСАДПЗ), врятував відносини стратегічних союзників від повного краху, однак між партнерами залишаються дуже великі суперечності, про що й свідчать "злив" інформації американським посадовцем у The Sunday Times та подальша реакція Держдепу.

Президент США Барак Обама організував згаданий саміт, щоб отримати згоду РСАДПЗ на угоду з Іраном. Він її отримав. Аравійські монархії принципово погодилися прийняти очікувану угоду стосовно ядерної програми Ірану. В обмін вони отримали визнання Сполученими Штатами дестабілізуючої діяльності Ірану в регіоні, що потребує посилення здатності країн Ради співробітництва арабських держав Перської затоки до самозахисту проти зовнішньої агресії. В цьому контексті зрозуміло: йдеться насамперед про Ісламську республіку Іран.

Крім політичних аспектів, було домовлено про необхідність практичних кроків із розбудови систем захисту від нападу балістичних ракет, проведення низки військових навчань. У заключному документі аравійці змогли зафіксувати пункт про створення спеціального центру продажу американського озброєння для країн-членів РСАДПЗ, аби мати можливість домовлятися про швидкі поставки зброї для своїх потреб.

Чого не зміг зробити американський президент — то це головного: відновити мінімальний рівень довіри країн РСАДПЗ до зовнішньої політики своєї країни. Результати переговорів "шістки" з Іраном, розширення "Ісламської держави", критичні сценарії розвитку ситуацій в Сирії, Ємені, Лівії, Іраку безпосередньо пов'язані з безпекою аравійських монархій, тому їхня незгода з діями адміністрації Білого дому на цих треках має конкретне підґрунтя.

Так, за результатами саміту в Кемп-Девіді, можна сказати, сформувався військово-політичний союз між США і РСАДПЗ. Проблема тільки в тому, що аравійські шейхи ставили за мету офіційно оформити цю домовленість. Їм був потрібен папір із підписом та печаткою — юридично зобов'язуючий документ. Такого "дикого звіра", як Іран, не можна випускати з клітки санкцій без відповідних гарантій безпеки. У цьому контексті міркували офіційні посадовці РСАДПЗ, політологи й регіональна преса останні півроку. Їм добре відомий досвід України, яка відмовилася від свого ядерного потенціалу, натомість не отримавши надійних зобов'язань із боку країн-гарантів. Український досвід добре усвідомили й у Вашингтоні. Що б тепер робили американці, якби Будапештський меморандум був повноцінною угодою? Якщо повноцінний військовий конфлікт стався в самому центрі Європи, то що вже тоді казати про Близький Схід, де бойові дії ніколи не припиняються. Тому й не вдалося аравійським шейхам умовити Барака Обаму підписати папірець із гарантіями.

Розуміючи неможливість отримати максимум, країни РСАДПЗ погодилися на консенсус, оскільки інакше їм довелося б розривати стратегічні відносини зі Сполученими Штатами, а це на користь Тегерану. Головне — що й розрив відносин міг не зупинити переговорів з Іраном, тому підігрувати іранцям шейхи не стали. Усвідомлюючи, що краще скористатися співпрацею зі США, аби посилити якість своїх озброєнь, а боротьбу з іранською ядерною угодою — лишити Ізраїлю, в якого більше шансів щось змінити. Проте й на Вашингтон як на основного гаранта безпеки держави РСАДПЗ вже не покладатимуться, адже ніхто не може бути впевненим, що наступна адміністрація Білого дому дотримуватиметься не скріплених печаткою зобов'язань.

Відтепер Ер-Ріяд більше покладатиметься на власні сили і розвиватиме оборонну співпрацю з іншими державами-партнерами. У цьому контексті не варто забувати основоположного постулату політики Саудівської Аравії: віра (релігія іслам) та безпека королівства дискусії не підлягають. Офіційні лідери країни неодноразово його повторювали, зокрема коли їх просили прокоментувати "чутки" про намір придбати ядерну зброю. Королівство вже звикло до регулярних появ у ЗМІ схожих обвинувачень і постійно відкидає такі закиди. Однак Ер-Ріяд дає чітко зрозуміти, що у разі появи ядерної зброї в Ірану країна також буде змушена шукати спосіб отримати цей вид зброї. Іранська загроза для саудитів і для інших країн РСАДПЗ надзвичайно серйозна. Виклики з боку Ірану стоять на першому місці, і тут недоречний блеф.

Звісно, найбільш природним союзником Саудівської Аравії в ядерному питанні є Пакистан, чиї збройні сили — найсильніші серед країн мусульманського світу. Країна постійно розробляє різні системи доставки ядерної зброї та збільшує потужності виробництва високозбагаченого урану і плутонію. Пакистанці регулярно випробовують балістичні ракети, здатні нести ядерні боєголовки, кількість яких оцінюється у 140—160 одиниць.

І тут важливим моментом є досить поширене твердження, що королівство з самого початку фінансувало розвиток пакистанської ядерної програми. Чи була це благодійна допомога? Ймовірно, у таких справах говорити про благодійність недоречно, тому не можна виключати, що Пакистан має-таки певну кількість ядерних боєголовок, готових до передачі Саудівській Аравії у разі необхідності. У відповідь королівство щедро платить.

Ер-Ріяд та Ісламабад пов'язують особливо тісні відносини. Мільярди доларів пакистанці отримали через спеціально субсидовані ціни на саудівську нафту. Тільки в лютому 2014 р. королівство надало урядові Пакистану чергові 1,5 млрд дол., що істотно підтримало пакистанську економіку. Цей пакистанський уряд очолює прем'єр-міністр Наваз Шаріф, у якого склалися надзвичайно близькі відносини з саудівською королівською родиною, що надала йому притулок після військового перевороту 1999 р.

Водночас, навіть якщо відповідна домовленість є, це не означає, що Пакистан безпосередньо передасть королівству ядерну зброю. Такий крок був би занадто провокаційним і створив би багато проблем Ісламабаду й самій Саудівській Аравії. Якби, скажімо, Заходу припекло, то він, імовірно, на додачу до Індії з Пакистаном, міг би проковтнути ще одну "ядерну парочку" — Іран та Саудівську Аравію. Звісно, в обмін на стабільні поставки енергоносіїв. Проте США і ЄС чудово усвідомлюють, що тоді може початися ефект доміно, і в чергу по атомну бомбу стануть інші країни регіону, зокрема Туреччина та Єгипет.

З огляду на це, непередбачувано жорстка реакція Заходу гарантована. Тим часом важливим аспектом купівлі атомної бомби є швидкість отримання товару. Саудівській Аравії не доведеться витрачати роки на її створення. Тому така опція дає можливість саудитам спостерігати за розвитком іранської ядерної програми до останнього. Не входити у конфлікт із міжнародною спільнотою через порушення ДНЯЗ і, лише отримавши 100-відсоткові докази створення Іраном атомної бомби, почати діяти.

Тут слід розуміти складність, специфіку обслуговування і використання носіїв ядерних боєголовок, що, знову ж таки, свідчить: ядерна зброя навряд чи одразу передаватиметься безпосередньо саудівській стороні. Однак направлення в Саудівську Аравію пакистанських військ, озброєних ядерною зброєю, скажімо, для захисту "святинь ісламського світу" — цілком імовірний варіант. Відповідний текст уже навіть був підготовлений і затверджений парламентом Пакистану.

Ер-Ріяд пропонував Ісламабаду приєднатися до очолюваної Саудівською Аравією коаліції, яка проводить військову операцію в Ємені. Парламент Пакистану проголосував проти, але при цьому висловив "повну підтримку" Королівству Саудівська Аравія і підтвердив, що "у разі порушення територіальної цілісності чи наявності загрози двом святиням (маються на увазі священні для мусульман міста Мекка і Медіна ) Пакистан підтримає Саудівську Аравію та її народ".

Зважаючи на причини і мету "вкидання" інформації про саудівську атомну бомбу, такі інформаційні спекуляції триватимуть доти, доки існуватиме занепокоєння з приводу мирного характеру іранської ядерної програми або доки Саудівська Аравія не отримає гарантій, які її задовольнять. Втім, "шістка" й Іран продовжуватимуть роботу над ядерною угодою до кінця червня. Остаточний документ ще не погоджений, і на нього можна впливати, що й роблять усі зацікавлені сторони, використовуючи всім зрозумілу ядерну риторику.

Джерело - http://gazeta.dt.ua/international/bomba-dlya-korolya-_.html