Геополітичне розташування України (наявність загрози висунення територіальних претензій; сусідство з двома більш потужними у військовому сенсі країнами – Росією і Туреччиною (причому Росія є ядерною наддержавою); наявність поблизу кордонів України зон воєнних конфліктів та нестабільності (Північний і Південний Кавказ, Придністров‘я) зумовлюють брак реалістичної перспективи для України самостійно забезпечити свою безпеку.

Європейські країни традиційного нейтралітету не можуть розглядатися як зразок для оптимізації оборонних витрат України  через неучасть у військових блоках. Так, оборонні витрати в Австрії становлять лише 0,8% ВВП, а Швейцарії – 1% (в Україні – 1,4% ВВП). Однак специфікою цих країн є те, що вони територіально перебувають в оточенні демократичних країн, які належать до НАТО та ЄС. Загроза виникнення збройного конфлікту в їхньому регіоні є мінімальною.

Позаблокові країни Європи, які мають вихід кордонів поза межі НАТО та ЄС, витрачають на оборону суттєво більше.  У таких нейтральних країнах Європи оборонні витрати сягають вже 2% ВВП у Фінляндії (кордон з Росією та вихід до Балтійського моря) та 2,1% у Швеції (вихід до Балтійського моря та наявність слабкого бар’єру між Росією у вигляді Фінляндії). Фактично, рівень оборонних витрат у цих державах є аналогічними витратам країн, що є членами НАТО.

Однак Україна є стратегічно важливою державою в геополітичному сенсі, на відміну від Фінляндії та Швеції. Геостратегічні переваги, які дає контроль над Україною, для потенційного агресора можуть переважити ризик, який супроводжуватиме силовий тиск чи агресія проти України. Крім того, і Фінляндія і Швеція є членами ЄС, який, хоч і не надає безпосередніх воєнних гарантій безпеки своїм членам, проте є впливовою організацією, конфлікт з якою є небажаним для будь-якого агресора, зокрема й через економічні причини. Сумнівним є нейтралітет Швеції, після того, як у 1990-х рр. був оприлюднений текст секретної угоди, укладеної Швецією зі США, відповідно до якої ще 1949 р. була укладена секретна угода про співробітництво у військовій сфері між Швецією і США .

 Для України показовим є приклад оборонних витрат у деяких країнах Азії.
Самостійно, без союзів гарантують свою безпеку наступні країни, і при цьому мають потужних сусідів: Сирія – сусіди Туреччина і Ізраїль (оборонний бюджет становив у 2000 році 5,9% ВВП);  Малайзія – сусіди Китай та Індонезія (оборонний бюджет в 2000 році становив 2,03% ВВП); В’єтнам – сусід Китай (оборонний бюджет в 1998 р. – 2,5% ВВП); Іран – сусіди Росія і Ірак, - з 2003 р. – війська США в Іраку, а також Пакистан (оборонний бюджет в 2000 р. – 3,1% ВВП);  Пакистан – сусіди Індія і Іран (оборонний бюджет в 2002 р. – 4,6% ВВП); Індія – сусіди Пакистан і Китай (оборонний бюджет у 2000 р. – 2,3% ВВП); Лівія – сусіди війська США і Єгипет (оборонний бюджет у 1999 р. – 3,9%) .

НАТО має до України вимоги в економічній сфері, тотожні тим, що висуваються до інших держав, які бажають інтегруватися до Альянсу. Згідно з Планом дій Україна-НАТО Україна взяла на себе зобов‘язання досягти: сталого економічного зростання, включаючи структурну перебудову економіки для підтримання стабільного зростання річного ВВП, низьких темпів інфляції, збільшити реальні доходи населення та обмежити бюджетний дефіцит тощо .

Ці вимоги в цілому відповідають національним інтересам України в галузі економіки.

Відповідно до рейтингу економічної свободи, наданого американським інститутом КАТО (САТО) разом з канадським інститутом Фрейзера, Україна в 2003 році посідала 117 місце з 123 країн, тобто сьоме місце з кінця за рівнем економічної свободи .

Згідно з дослідженням організації "Транспаренсі Інтернешнл" від 2003 року серед 20 найменш корумпованих держав світу 10 є державами-членами НАТО. Росія в цьому списку на 87 місці, Україна – на 111 .

 Одним з доказів того, що непевне геополітичне становище України, яке характеризується її перебуванням поза зоною надійних гарантій безпеки у так званій "сірій зоні", прямо шкодить економіці України, є поведінка великих інвесторів. В економіку України з 1992 по на 2002 рік надійшло лише трохи більше 6 мільярдів доларів США, що є незначною сумою, у порівнянні з іншими державами Центрально-Східної Європи, економіки яких відчували різке збільшення інвестицій  після оголошення про їхнє запрошення до НАТО.

Слід також наголосити, що інвестиції з країн НАТО і ЄС до України, на відміну від інвестицій Росії, є легальними. На країни ЄС в 2002 році припадало 34% прямих іноземних інвестицій (1,8 мільярди доларів США). На відміну від цих показників, офіційні російські інвестиції складали в 2002 році 6,5-7% від усього обсягу прямих іноземних інвестицій (330 мільйони доларів США) .Однак насправді економічна присутність Росії в Україні була значно більшою.

Як відзначає дослідження, проведене Союзом підприємців Болгарії перед приєднанням цієї країни до НАТО, його результатами для економіки країни мали стати: «покращення динаміки в промисловості, зв’язаній з обороною, та іншими витратами на інфраструктуру, оскільки національна система безпеки міцно зв’язана з цивільною інфраструктурою країни, такою як дороги, залізниці, комунікація, енергетика» . Це дослідження спрогнозувало, що вплив інвестицій в інфрастуктуру країни, пов’язаних з членством в НАТО, збільшить ВВП країни на 0,3 – 0,4 %. Вступ  до НАТО також мав позитивно вплинути на такі галузі болгарської економіки, як телекомунікація (у зв’язку з інвестиціями у зв’язок), туризм (у зв’язку з покращенням рівня безпеки країни та покращенням доріг і зв’язку), освіту тощо . 

Крім того, між розширенням НАТО на країни Центрально-Східної Європи та вступом цих країн до ЄС існує прямий зв‘язок .

Однією з проблем співпраці в галузі вiйськових дослiджень i технологiї є те, що США досить обережно ставляться до співпраці в цій сфері з іншими державами, і, насамперед з не-членами НАТО. У бюджеті США на 2004 рік лише 0,5% від коштів, виділених на дослідження і розвиток та 0,4% оборонного бюджету йшло на оборонні дослідження, у яких передбачалася міжнародна кооперація . Водночас, країни Західної Європи дедалі більше усвідомлюють недоцільність орієнтації на національне виробництво повного переліку основних озброєнь, і змушені створювати загальноєвропейські структури ВПК .

Перевагами України є високотехнологічний оборонно-промисловий комплекс України, здатний розробляти сучасні зразки озброєнь, а також здатність України до створення в замкнутих циклах деяких конкурентноздатних на світовому ринку зразків озброєння .

Така розвинена країна як Німеччина, а також Польща й Іспанія, здійснювали перевезення своїх військових контингентів до Афганістану та Косова з використанням українських літаків АН-124-100. У 2003 році НАТО ухвалив рішення взяти щонайменше на 7 років, до створення європейського військово-транспортного літака А-400М, в оренду 6 українських військово-транспортних літаків . У 2003 р. у Великої Британії було лише 4 військово-транспортних літаків далекого радіусу дії, у решти європейських членів НАТО – 9, у США – 250 .

З часу розпаду СРСР Росія поступово обмежує зв‘язки з Україною в галузі оборонної промисловості лише тими сферами, де для неї збитково працювати без залучення українських виробництв. Росія поступово налагоджує "замкнені цикли" з виробництва озброєнь . Число українських підприємств, які здійснюють експортно-імпортні операції з підприємствами російського ВПК скорочується .

Росія в 2003 році загальмувала виробництво спільного з Україною літака АН-70. За деякими даними, Росія через приватні фірми підключилася до робіт зі створення європейського літака А-400, який є конкурентом АН-70 .

Співпраця з Росією на ринках третіх країн є мало перспективною, оскільки може бути масштабною лише  щодо ринку модернізації бронетехніки радянського виробництва для країн "третього світу". Цей ринок характерний тим, що постійно зменшується внаслідок природного виходу з ладу такого роду продукції .

Таким чином, внаслідок об‘єктивних обставин, серед яких насамперед прагнення Росії як великої держави одержати "замкнені цикли" виробництва озброєнь на своїй території, відбувається втрата вигідних для України кооперативних зв‘язків з Росією. Ці зв‘язки можуть бути певною мірою компенсовані поступовим налагодженням співпраці з країнами НАТО. За словами Володимира Горбуліна, “можливості України з точки зору створення протиракетної оборони дуже великі і передусім Україна сьогодні одна із двох держав, яка може сконструювати модель роботи протиракетної оборони в умовах протистояння. Можливо, що таку модель може створити ще тільки Росія” .

При цьому слід наголосити, що пряма вартість вступу України до НАТО залежить насамперед від політичних чинників. Якщо у підходах до євроатлантичної інтеграції України буде застосовано модель, коли НАТО вимагатиме від України попереднього виходу на стандарти НАТО за рівнем озброєння, підготовки військ тощо, то тоді вартість вступу України до НАТО може бути досить значною, і вимірюватися десятками мільярдів доларів США. У справі України є більш імовірним, що НАТО не вимагатиме значних витрат на переозброєння та підготовку української армії.

Слід наголосити, що проблема українських озброєнь радянського виробництва не є значною в процесі інтеграції України до НАТО. Не лише нові члени НАТО, але й така розвинена країна, як Німеччина, продовжує використовувати колишні радянські озброєння. Німеччина ефективно інкорпорувала до своїх збройних сил зразки найбільш якісного радянського озброєння, зокрема літаки МіГ-29 .

Вартість членського внеску України до бюджету НАТО, за попередньою оцінкою міністра закордонних справ України Б. Тарасюка, перебуватиме в межах внеску Польщі, або буде на 10 мільйонів доларів США більше; членський внесок Польщі становить 40-50 мільйонів доларів США на рік .

Досвід інтеграції до НАТО країн-сусідів України свідчить про можливість мінімізації витрат на розширення НАТО. Польща скоротила фінансування програми модернізації збройних сил на 2003-2008 рр. щонайменше на 3,5 мільярди доларів. Таким чином, заплановано, що дві третини збройних сил Польщі будуть відповідати вимогам НАТО лише в 2008 році, а не в 2006, як це планувалося раніше . Крім того, ключові поставки військової техніки до  Польщі з інших членів НАТО здійснюються за пільговими цінами, а частину озброєнь країна отримує задарма. Так, у квітні 2003 року Польща і США підписали контракт на закупівлю 48 військових літаків F-16 на суму в 3,5 мільярди доларів США. За умовами угоди США інвестують в оборонну промисловість Польщі 12 мільярдів доларів США . Це найкрупніший військовий контракт, укладений країною колишнього Варшавського договору від закінчення “холодної війни" і до 2003 року.  

Витрати на вступ до НАТО можуть бути суттєво мінімізованими, за рахунок уникнення необхідності масштабного переозброєння та залучення національних виробництв до модернізації зразків озброєнь. Певні втрати від членства в НАТО можуть стосуватися продовження згортання Росією процесу військово-технічної кооперації з Україною. Водночас, слід наголосити, що процес такого згортання відбувається й без залучення України до НАТО і обумовлюється логікою розвитку замкнених циклів виробництва озброєнь на внутрішньому ринку Росії. З іншого боку, членство України в НАТО може нести конкретну економічну вигоду, пов’язану з початком участі України в розподілі праці та кооперативних зв’язках в межах ринку озброєнь НАТО, та ширше – ринку високих технологій, з покращенням  клімату для здійснення підприємницької діяльності в Україні, зокрема й з покращенням міжнародного інвестиційного іміджу України. Україна може очікувати після вступу до НАТО різкого зростання іноземних інвестицій у свою економіку. Таким чином, позитивний ефект має бути спів мірним або й переважити негативні наслідки вступу до НАТО для економіки України.