Стисло про зміст. Резолюція авторства сенатора Джеймса Інхофа в співавторстві з представником більшості у верхній палаті законодавчого органу США Річардом Дурбіном (а також ще трьома сенаторами, що приєдналися до них) закликає адміністрацію В.Януковича негайно звільнити з тюремного ув’язнення Юлію Тимошенко та інших політичних в’язнів. «Сенат США засуджує дії адміністрації президента Віктора Януковича, спрямовані на політично мотивоване ув’язнення колишнього прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко». Сенат також звертається з проханням до держдепартаменту США і ОБСЄ «чинити об’єднаний багатосторонній дипломатичний тиск на президента В.Януковича, щоб звільнити Ю.Тимошенко». Крім того, сенат закликає держдепартамент встановити заборону на видачу віз тим, «хто відповідальний за ув’язнення Ю.Тимошенко і погане поводження з нею».
 
Українське МЗС, яке негайно відреагувало й заявило про недоцільність коментування резолюції, «беручи до уваги манеру її розгляду та декларативний, не обов’язковий характер документа», — при тому вибухнуло майже сторінкою мало дипломатичного тексту. Його мета — не так присоромити «розперезаних» сенаторів, як потішити слух головного адресата цієї заяви — господаря Банкової, який поважає й «полюбляє» такий стиль міждержавного спілкування (та й як не потішити господаря, коли під очільником МЗС Костянтином Грищенком знову ходуном ходить крісло, а чутки про прихід на Михайлівську Леоніда Кожари вже стають нав’язливими).
 
Тепер по суті претензій до процедури, які після заяви МЗС розійшлися широкими колами в коментарях «експертів», на провладних інтернетних і друкованих сторінках.
 
Резолюцію не «зляпали» нашвидкуруч: у сенаті її проект було представлено ще 17 травня, отож і посольство, і МЗС, і відповідні клерки в АП про її існування знали давно й чудово. 21 травня в документ було внесено технічні виправлення, 19 вересня резолюція пройшла розгляд у сенатському комітеті з міжнародних справ, і її поставили в законодавчий порядок денний сенату, а 22 вересня — затвердили одноголосно. Що стосується претензій МЗС України до прийняття документа «з голосу», то зазначена процедура доволі поширена в сенаті. Аби в цьому переконатися, досить переглянути хоча б список законодавчих актів, які проходили в сенаті того ж дня, що й «резолюція щодо Тимошенко», і спосіб їх затвердження. Чому розглядали вночі? Ну то наш парламент теж, буває, засідає ночами, коли приспічить. А сенатори в останній день роботи перед тривалими канікулами вирішили не залишати «хвостів». Тим більше що вийдуть на роботу вони вже після того, як вибори в Україні завершаться, а «попереджувальний постріл у повітря» треба було зробити, перш ніж відбудуться можливі порушення.
 
Когось збентежило й викликало сумніви в легітимності резолюції те, що в залі були присутні всього чотири сенатори? А те, що під час скасування поправки Джексона—Веніка стосовно нашої країни у 2005 році був присутній усього один (!) сенатор, нікого не бентежить? Чому ніхто не кричить про нелегітимність цього рішення й не вимагає повернути поправку разом із передбаченими нею торговельними обмеженнями?
Тепер із приводу «логічних запитань та протестів», які нібито були «як мінімум у кількох сенаторів». Насправді якби хтось виступав категорично проти, або навіть не категорично, а просто зазначив, що слід перенести розгляд цієї резолюції (причому для цього зовсім не обов’язково сидіти до переможного кінця в залі, можна внести своє зауваження заздалегідь), — це б зробили. Ба більше, американські законодавчі процедури передбачають можливість оскарження того чи іншого акта навіть після його прийняття. Отож якби якийсь сенатор, у котрого були зауваження до резолюції «щодо Тимошенко», прокинувшись вранці, раптом виявив, що прийнятий документ його не влаштовує, — він спокійно міг би його опротестувати. Але жоден із сенаторів цього не зробив.
 
Посол США Джон Теффт підтвердив журналістам радіо «Свобода»: «Рішення щодо резолюції було прийнято одноголосно. Ніхто не голосував проти. Це означає, що сенат повністю підтримав резолюцію».
 
DT.UA звернулося ще й в офіс другої за рангом людини сенатської більшості  Річарда Дурбіна із запитанням, чи були якісь порушення або сумнівні обставини під час прийняття резолюції. Ось яку відповідь нам надіслав прес-секретар сенатора Макс Глейшман: «Якщо тут і є якісь „сумнівні“ обставини, то вони стосуються саме причин ув’язнення Юлії Тимошенко, де вона перебуває вже протягом багатьох місяців. Цю резолюцію прийнято одноголосно під час відкритого голосування в сенаті. Це стандартна процедура, яка застосовується при розгляді питань, щодо яких існує погоджена, однозначна точка зору більшості. Усіх правил і процедур у цьому випадку було дотримано, ніхто їх для цього не змінював. Звісно ж, прийняття такої резолюції не зовсім влаштовує українську владу, але вона свідчить про те, що члени сенату одностайно засуджують політичне ув’язнення Юлії Тимошенко. Крім того, ця резолюція готувалася впродовж кількох місяців. Усі відомства (сенаторські офіси) було оповіщено про те, що сенат має намір розглянути це питання, аби вони могли представити свої зауваження та заперечення. Резолюція попередньо обговорювалася на відкритому засіданні сенатського комітету з міжнародних справ і була ним підтримана. Твердження про те, що тут нібито були якісь порушення процедури, не мають під собою жодних підстав».
 
До речі, всупереч розхожій думці, ніякого подальшого проходження по американських законодавчих коридорах цей документ не потребує, він уже є самодостатнім і повноцінним. Резолюція, на відміну від законопроекту, не повинна в обов’язковому порядку ухвалюватися обома палатами конгресу. (До речі, в палаті представників конгресу також зареєстрована й чекає свого часу резолюція стосовно України, що передбачає персональні санкції проти порушників прав людини.)
 
Які ж наслідки сенатської резолюції для України, її керівництва та Ю.Тимошенко? Формально — жодних. І в цьому українські противники резолюції мають рацію: це рекомендаційний документ, який нікого до жодних дій не зобов’язує. Чому ж тоді офіційний Київ так нервово реагує на «декларативний», «не обов’язковий» документ? Тому що це, насправді, один з останніх попереджувальних дзвінків із Вашингтона. Резолюція продемонструвала єдність думок з «українського питання» республіканців і демократів і, по суті, дала політичне благословення Білому дому й держдепу на більш жорсткі заходи, в разі потреби, щодо тих, хто порушує в нашій країні демократичні принципи.
Хоча, звичайно, слід визнати, що в 2004 році американські законодавці були налаштовані все-таки рішучіше, ніж сьогодні. Чомусь у ці дні ніхто не згадує так званого Акта про українську демократію та чесні вибори 2004 р., автором якого був конгресмен Дана Рорабахер. Цей законопроект (а не рекомендаційна резолюція), який мав, за твердженням людей утаємничених, усі шанси стати повноцінним чинним законом, якби не Помаранчева революція, передбачав набагато жорсткіші заходи, ніж нинішня сенатська резолюція. Ось що розповів вісім років тому в інтерв’ю «Дзеркалу тижня» сам Д.Рорабахер (перепрошую за довгу, але, як на мене, досить повчальну цитату:
 
«Відповідно до цього закону, до України та її посадових осіб мають бути застосовані серйозні санкції (у тому числі відмова у видачі віз, конфіскація майна, придбаного незаконним шляхом, блокування банківських кредитів чи фінансової допомоги від США або міжнародних урядових організацій) доти, доки президент США у своїй доповіді перед комітетами конгресу не доведе, що вибори в Україні були чесними та вільними в повній відповідності до стандартів ОБСЄ, що покладено край усім формам обмеження та утисків ЗМІ, політичної опозиції та неурядових організацій, що припинено всі політично мотивовані переслідування та обвинувачення проти опозиційних політиків і незалежних журналістів.
 
Якщо цього не станеться, то, згідно із законом, президент США зобов’язаний дати вказівку главі міграційної служби, відповідальному за прикордонний контроль, заборонити в’їзд на територію США всім вищим посадовим особам нинішнього керівництва України, у тому числі їхньому подружжю та малолітнім дітям.
 
Термін «вища посадова особа» включає президента України, прем’єр-міністра, усіх міністрів, у т.ч. внутрішніх справ і оборони, співробітників адміністрації президента, народних депутатів, главу СБУ, керівників митної служби, податкової адміністрації, державних комітетів, а також усіх членів центральних, територіальних і дільничних виборчих комісій. Цей термін також охоплює будь-яку посадову особу, яка особисто причетна до порушення проведення чесних і відкритих виборів в Україні, хай це буде суддя, працівник правоохоронних органів або прокуратури, голова обладміністрації, мер міста чи голова районної адміністрації, а також будь-яка інша особа, на думку нашого міністра внутрішньої безпеки (держдепартаменту), особисто причетна до ухвалення рішень або їх виконання всупереч міжнародним стандартам прав людини, чесних і відкритих виборів.
 
Хто конкретно був чи не був прямо чи опосередковано причетний до порушень, визначатиметься відповідно до чинних адміністративних процедур співробітниками державного департаменту, які матимуть доступ до всіх джерел інформації в Україні, включаючи політичні партії, пресу, неурядові організації, правоохоронні органи, посольства західних держав і міжнародні моніторингові структури».
Чи можлива поява в конгресі США документа, подібного «Акту про українську демократію» в разі грубих порушень на наступних парламентських виборах? В офісі співавтора резолюції щодо Тимошенко сенатора Дурбіна нам відповіли: «Між двома дружніми демократичними державами завжди існують якісь протиріччя. Ця резолюція відображає точку зору сенату стосовно того, що Юлія Тимошенко є політв’язнем, а також його бажання бачити в Україні майбутні парламентські вибори чесними й відкритими. Раніше сенат уже ухвалював документи обов’язкового (а не рекомендаційного) характеру. Нині ще зарано говорити про те, якими можуть бути подальші дії уряду США, але поки що він уважно відслідковує ситуацію в Україні і сподівається, що питання про політичне ув’язнення Тимошенко буде справедливо вирішене вже в найближчому майбутньому».
 
Однак слід зауважити, що перспективи ухвалення навіть настільки серйозного й жорсткого документа, як «Акт про українську демократію», не зупинили тодішню українську владу від кричущих порушень під час президентських виборів 2004 р. Запитаєте, що ж тоді здатне застерегти владу сьогоднішню? Це, звичайно, запитання. Але, може, наочні приклади?
 
«Акт про українську демократію» так і не був ухвалений, оскільки український народ вісім років тому сам захистив демократію у своїй країні. А от «Акт про демократію в Білорусі» американці таки ухвалили — того ж таки 2004 р. (обидві палати конгресу проголосували за нього одноголосно, після чого закон став обов’язковим для виконання). Сьогоднішні американські санкції проти режиму Лукашенка — значною мірою результат його дії. «Актом…» передбачено заборону на в’їзд у США вищим посадовим особам Білорусі, заборонено стратегічний експорт у цю країну та державні інвестиції, а також вжито заходів щодо скорочення фінансової допомоги країні з боку міжнародних фінансових інститутів. «Акт...» передбачає оприлюднення даних про експорт Білоруссю зброї в країни, які підтримують тероризм, і публікацію даних про доходи президента країни та інших вищих посадових осіб.
 
Як нагадав DT.UA Макс Глейшман, «на цей час законодавчо затверджені санкції та обмеження діють стосовно Сирії, Ірану і деяких інших держав. Конгрес у минулому вже ухвалював обмеження також іншого роду, як це було у випадку із сусідньою Білоруссю».
 
Але й ухвалення спеціального закону для того, щоб швидко покарати порушників прав людини та обмежувачів демократичних свобод, не знадобиться, якщо Білий дім і держдеп ухвалять відповідне рішення. Ще один наочний приклад для української влади — «список Магнітського». Хоча в американському законодавчому органі досі ще розглядаються два проекти «закону Магнітського» (цього літа цей процес прискорився), ось уже більше ніж рік близько 60 російських посадових осіб, причетних до арешту і смерті консультанта інвестиційного фонду Hermitage Capital Management Сергія Магнітського, не мають можливості потрапити на територію США. Держдеп має право відмовляти у видачі віз особам, які причетні до порушень прав людини (не розкриваючи їхніх імен), на підставі закону про імміграцію та громадянство. Якщо ж, зрештою, конгрес ухвалить ще й «закон Магнітського», то людей з відповідного списку очікує «бонус» у вигляді заморожування їхніх фінансових активів у США. Як свідчать деякі експерти, один з двох законопроектів (у разі затвердження), у принципі, можна буде застосовувати не тільки до громадян Росії, а й порушників прав людини в інших державах…
 
Тож виховний арсенал Вашингтона досить гнучкий і широкий, було б бажання його застосувати.
Чому воно не виникло у Вашингтона дотепер? Причин кілька. Починаючи від власних президентських виборів і низького розташування України в списку американських пріоритетів до серйозних та обґрунтованих побоювань, що наша країна таки може звернути із західного шляху на північно-східний, якщо Захід поведеться надто різко щодо українських правителів.
 
Вашингтон, який перебуває у фарватері визначення Збігнєва Бжезинського — «без України Росія неможлива як імперія», — не квапиться щосили тиснути на гальмо, але резолюцією сенату нагадує Януковичу, що воно в них є. У принципі, Віктор Янукович, який відвідав США, це розуміє. Так само як і те, що від нього залежить, чи смикнуть американці за «ручник». Але ж він не втрачає надії розв’язати в США низку питань, здатних урятувати його від капітуляції перед Путіним і входження в Митний союз. Обговорити ці питання під час короткої протокольної зустрічі з президентом США Бараком Обамою президент України не встиг. А під час фотосесії було незручно. Але напередодні візиту Януковича в ООН Штати відвідала представницька делегація, до якої ввійшли майже всі керівники економічного владного блоку, за винятком міністра економіки Петра Порошенка: очільники — Нацбанку Сергій Арзбузов, Мінфіну Юрій Колобов, АПК Микола Присяжнюк, податкової Олександр Клименко, Мінекології і ресурсів Едуард Ставицький та глава митниці Ігор Калєтнік, який за посадою примкнув до довірених осіб — ставлеників Сім’ї. Короткий перелік порушуваних ними питань приблизно такий. Чи не зацікавить США, чиї компанії починають займатися розробкою сланцевого та шельфового газу в Україні; участь у консорціумі з управління українською ГТС? Чи не посприяють справі зупинення будівництва «Південного потоку»? Чи завершать так перспективно розпочатий процес установки Lng-термінала і впевненого забезпечення руху танкерів через Босфор? Чи допоможуть розжитися більш відчутною, ніж 800 млн. дол., підтримкою у Світовому банку? Чи підставлять плече в переговорах з МВФ, який не бажає пом’якшувати висунуті раніше умови? Самі члени делегації демонстрували максимальну відкритість, відповідаючи на безліч запитань бізнесменів і чиновників, що стосуються ПДВ, Митного кодексу, інвестиційного клімату, намірів стосовно податкових підходів, правил гри на аграрних «полях» тощо. Але на запитання про те, що буде з виборами і Тимошенко, переконливої відповіді дати не могли.
 
У якому випадку більш-менш суворі умовляння Вашингтона зміняться жорстким покаранням? У випадку свавілля. Що таке «свавілля» у сьогоднішньому розумінні Вашингтона — теж питання. Проте Віктор Янукович не повинен тішити себе ілюзіями. Розповідають, що він був досить здивований, довідавшись у Ялті від європейців — Ш.Фюле, К.Білдта і Е.Брока, — що «з виборами вже не все гаразд». На Заході чудово розуміють, що основні порушення — це не згодовування крокодилам опозиційного електорату на дільницях у день виборів. Основні порушення відбуваються вже сьогодні — маніпуляції зі складом комісій, обмеження свободи слова, підкуп виборців і т.д. і т.п. Але ж Янукович був упевнений, що ще ніхто нічого не помітив.
 
У Нью-Йорку цього тижня Хілларі Клінтон разом з Кетрін Ештон укотре висловила сподівання, що Україна проведе справедливі вибори і покладе край вибірковому правосуддю. Вони також чітко дали зрозуміти: США і Євросоюз проводять однакову політику, яка полягає в тому, що їхні відносини з Україною зможуть просуватися вперед лише тоді, коли буде покладено край вибірковому застосуванню правосуддя і проведено вільні й справедливі вибори.
 
А тим часом наші джерела знову підтверджують: відповідні міжнародні структури продовжують збирати інформацію про закордонні активи Сім’ї Януковича…

Джерело - http://dt.ua/POLITICS/ne_budit_zvira__v_slonah_i_oslah-109547.html