АНАЛІТИКА

25.04.2012 | Про «розумну» оборону
Микола СІРУК - Газета "День"

2005 року, буквально за рік після вступу Словаччини до НАТО і ЄС, у Братиславі було засновано Глобальний зовнішньополітичний і безпековий форум GLOBSEC. І зроблено це було з метою закріпити Словаччину на трансатлантичній карті світу, відзначив під час завершення сьомого форуму минулої суботи генеральний секретар Словацької атлантичної комісії Роберт Васс. І за цей час GLOBSEC набув такої популярності, що Братиславський форум навіть порівнюють з престижними Брюссельською та Мюнхенською конференціями.



Інтерес до цьогорічного форуму, в якому взяло участь майже 500 провідних політиків, дипломатів, експертів з питань зовнішньої політики та безпеки із 40 країн, підігравав той факт, що це був останній важливий європейський зовнішньополітичний захід напередодні травневого саміту НАТО в Чикаго. А це означало, що GLOBSEC 2012 став останньою можливістю для політиків та експертів обговорити питання, які розглядатимуться на чиказькому саміті Альянсу.



Такою можливістю скористалися президенти Словаччини, Словенії та Хорватії, які представили своє бачення розвитку трансатлантичних відносин під час обговорення теми: «Майбутнє Європи і трансатлантична співпраця». У своєму виступі, який відкривав роботу конференції, прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо відзначив, що «словаки бачать у НАТО не лише парасольку, під якою можна сховатися, а й те, що треба самим робити внесок у цю військово-політичну організацію». За його словами, щоб зробити НАТО сильнішим, потрібно мати більше членів. «Наш досвід показує, що розширення НАТО — це складний процес, але він корисний», — наголосив словацький прем’єр.



На форумі було багато міністрів оборони і заступників міністрів закордонних справ країн Центральної та Східної Європи, які брали участь у різних дискусіях, як, приміром, на тему «Від Праги до Чикаго і далі». Досить цікавим був виступ державного секретаря міністерства закордонних справ Угорщини Жолта Немета, який вважає, що Західні Балкани є незавершеним бізнесом атлантичної спільноти. Він наголосив, що Македонія та Чорногорія повинні стати членами НАТО, і це фундаментально посилить Альянс. Крім того, пан Немет назвав незакінченим бізнесом євроспільности будівництво газопроводу «Набукко» чи іншого газопроводу в Південному коридорі, щоби зберегти Росію від енергетичної спокуси стати абсолютним монополістом за маршрутами постачання газу в Європу.



Дуже примітною на Братиславському форумі була відсутність представників української влади. І це при тому, що на Банковій намагаються позиціонувати Україну як сильну країну. Було дивно, що ніхто з уряду не захотів узяти участь у конференції, щоб, з одного боку, почути дискусії європейських політиків та експертів щодо дуже широкого спектра питань, починаючи від європейських проблем до посткризового глобального управління. А з іншого, висловити свої погляди з названих вище питань, і тоді, можливо, у європейців не виникатиме сумнівів щодо того, куди прагне рухатися Україна. Тому державний секретар міністерства закордонних справ Словаччини Петер Бур’ян не казав би: «Україні слід зробити вибір, де вона хоче бути і куди хоче інтегруватися. Україна повинна серйозно думати про правила в ЄС, і тоді ми будемо її вітати». Можливо, українській владі не дуже приємно це слухати, але в будь-якому разі завжди корисно з перших вуст почути, що думають про тебе сусіди, особливо в тому випадку, якщо вони з елітного клубу, в який прагне вступити Україна.



Організацію Північного атлантичного договору на цьому форумі, зокрема, представляли заступник генсека НАТО Александр Вершбоу, заступник начальника генерального штабу з питань розвитку можливостей віце-адмірал Керол М. Поттенгер. Вони брали участь у дискусії на тему: «Досить розумні? Відповідь НАТО на фінансову кризу» і наголошували на необхідності «робити більше за менше», зважаючи на скорочення видатків на оборону. Вершбоу наголосив на тому, що треба не проѓавити можливості використати кризу. «Європа не повинна використати кризу, щоб замкнутися всередині», сказав він. На його думку, потрібно зробити все, щоб заохотити Україну прямувати шляхом європейської інтеграції та прийняти її до складу, коли вона буде готовою. Всі учасники дискусій наголошували на необхідності об’єднання військових ресурсів у пул, спільного й розумного їх використання. До речі, міністр оборони Чеської Республіки Александр Вондра цікаво обіграв англійською слово pool, яке буквально означає басейн. «Для басейну потрібна вода і добрі плавці, які вміють плавати в ньому», — сказав він.



За сприяння організаторів GLOBSEC 2012 «Дню» вдалося поспілкуватися з представниками Північноатлантичного альянсу — заступником начальника генерального штабу НАТО з питань розвитку можливостей, віце-адміралом Керол М. ПОТТЕНГЕР, першою в історії США жінкою, яка стала командиром військового корабля, і заступником генерального секретаря НАТО Александром ВЕРШБОУ.




Керол М. ПОТТЕНГЕР: Є багато спроможностей, які Україна може привнести в НАТО



— Яких спроможностей не вистачає, на вашу думку, НАТО, щоб справитися із сьогоднішніми та майбутніми викликами?



— Про це ми трохи говорили на панелі: чи достатньо «розумною» є оборона? У своїй роботі під час процесу планування НАТО ми визначили сфери, які ми вважаємо пріоритетними й конкретно визначеними. Я можу лише сказати, що в першу чергу мова йде про спроможності гарантувати кібернетичну безпеку, систему протиракетної оборони й, звісно, про спеціальні види військ. Це чотири-п’ять прикладів, де чи бракує спроможностей, або ж вони недостатньо розвинуті — чи то стаття 5, чи можливі невеликі операції, чи навіть контртероризм. Усі ці пов’язані можливості нам будуть потрібні в майбутньому.



— Що треба зробити, щоб заохотити країни більше вкладали в розвиток спроможностей, яких бракує?



— Це не моя роль говорити країнам, щоб вони виділяли більше коштів. Я можу лише вказати на дефіцит країн і запропонувати, що можна зробити, які є варіанти чи то на національному рівні, чи то багатонаціональному, чи то спільне фінансування через кошти НАТО. І тоді країни можуть це обговорити на багатосторонньому рівні чи двосторонньому рівні. Ми сподіваємось, очевидно, ви про це чули під час дискусій, що розумна оборона не завжди означає заперечення можливості скорочення оборонних видатків. Ми допомагаємо країнам використовувати їхні оборонні бюджети більш ефективно й дієво. Що якраз вказує на «розумну» оборону.



— Які ваші очікування від саміту НАТО як людини, що відповідає за розвиток спроможностей?



— У цьому контексті ми вважаємо, що «розумна» оборона буде однією з головних тем, які обговорюватимуться на саміті в Чикаго. Очевидно, ситуація зміниться, бо в нас є ще декілька тижнів до саміту. Але ми вважаємо, що це, мабуть, буде зроблено або станеться завдяки домовленостям глав держав та урядів щодо імплементації «розумної» оборони. Ми будемо рухатися як в сенсі реалізації практичних проектів, так і концептуального розвитку, намагаючись змінити налаштованість чи умонастрої НАТО до того, як НАТО і країни Альянсу підходять до розвитку спроможностей і розглядають багатонаціональні можливості. Це буде найкращим шляхом наближення до кращого чи принаймні останнього варіанту, як підштовхнути чи дати стимул цим зусиллям.



— Ви, мабуть, знаєте, що останніми роками в ЄС з’явилася тенденція розвивати власні оборонні спроможності, є своя політика у сфері оборони. Чи допомагає це збільшенню спроможностям трансатлантичної спільноти зустрічати сьогоднішні та нові виклики?



— Ми часто говоримо — наш бізнес — повний набір збройних сил. Країни мають лише один набір збройних сил. Тому, чи виконують вони місії НАТО, чи ЄС, ми хочемо, щоб ці сили були якомога спроможнішими. І якщо ЄС працює над ініціативами та проектами, робить сили більш спроможними, то це чудово. Ми маємо переконатися, що такі зусилля не дублювалися. Ми працюємо дуже важко над тим, щоб проекти «розумної» оборони не дублювалися, а радше доповнювали один одного. Це — мова, яку ми хочемо використовувати. Тому на рівні персоналу ми працюємо між нашою командою і командами Європейської оборонної ініціативи та ЄС, щоб переконатися в тому, що вони доповнюють одна одну і приносять більше спроможностей усім силам.



— А що ви думаєте про українські спроможності: чи можуть вони доповнити спроможності НАТО?



— Безсумнівно, Україна має спроможності. Мені здається, що вона має сили в Афганістані; якщо не помиляюсь, українські війська служили в Іраку. Я абсолютно переконана, що є багато можливостей, які Україна може привнести чи то в статусі партнера, чи іншому, хоч яким би було майбутнє.



— Чи буде щось у цьому плані обговорюватися на саміті в Чикаго?



— Конкретно — ні, але справді в документі дуже високого рівня, який побачать глави держав, говоритиметься про проекти країн. Але це буде представлено в Чикаго, й тому персонал продовжує роботу над цими питаннями. Було б чудово, якби в майбутньому Україна брала участь у деяких з цих проектів. Але саме союзники мають вирішити, чи можуть держави запросити до них партнерів.



— Чи легко вам як жінці працювати в оточенні чоловіків, які вважають, що ця військова справа не для слабкої статті?



— Так, легко, бо я маю таких чудових керівників, які часом відчиняють мені двері, дають мені можливість здійснювати дещо іншу роботу, якою ми зайняті щодня. Ми хочемо виконувати її добре і допомагати тим, хто працює на нас, також досягати успіху. Звісно, деякі ями трапляються на дорозі, але 99,9 відсотків вона є такою, що по ній добре їздити.



— Чи допомагає те, що ви — жінка, вирішувати вам якісь проблеми на роботі чи ухвалювати рішення?



— На мою думку, кожен стає лідером завдяки досвіду. Так, я жінка, тому це впливає на мій підхід до ухвалення рішень і планування місій. Але в цьому немає відмінності від того, як би це робили ви чи представник іншої країни, іншої раси чи з іншим бекграундом. Я привношу всі думки і перспективи — разом ви отримуєте сильний результат. І в цьому я дуже талановита, вмію робити так, щоб кожен якнайкраще робив свою справу і докладав свої зусилля.



— Чому ви вирішили обрати кар’єру у військовому флоті?



— Я не знаю, чи надрукуєте ви це. У мене був третій кузен, який вступив у Військово-морську академію. А тоді мені було 16 — 17 років, і коли я його побачила, то сказала собі, що це — найкласніше, що я коли-небудь бачила. І я подумала: чому б мені не піти на службу у Військово-морський флот? Ось чому я вирішила від самого початку стати моряком (сміється). Те, що трапилося після цього, вже мене не випускало.



— Тобто ви задоволені своєю роботою?



— Я була надзвичайно щасливою і дуже задоволена своєю роботою на будь-яких посадах: чи то коли я командувала кораблем у морі, чи бойовою групою, чи експедиційними силами, і тепер, коли працюю в НАТО. Це дуже приємно й, разом з тим, є викликом, який допомагає мені рости кожного дня, бути кращою людиною и кращим лідером.



— Дякую за інтерв’ю і бажаю вам успіхів у роботі.



— Дуже дякую вам і бажаю успіху вашій газеті.




Александр ВЕРШБОУ: Співпраця у сфері оборонної реформи може дістати новий імпульс



— Пане Вершбоу, нещодавно я побував у новому будинку посольства США в Україні й побачив вашу фотографію в галереї видатних американців, які мають українське коріння. Чи не могли б ви детальніше розповісти про своє українське походження?



— Мої дідусі й бабусі походять із різних частин Східної та Центральної Європи: Бердичева, Вільно та Східної Польщі. І всі вони зустрілися в США, емігрувавши 105 років тому.



— Чи не хотіли б ви відвідати ці місця, зокрема Бердичів?



— Мені було б цікаво, якби трапилася така нагода. Можливо, після того як я піду у відставку.



— Ви маєте великий досвід дипломатичної роботи, були послом у НАТО, Росії. Як вам, мабуть, відомо, наступного року нинішній посол Джон Теффт завершує місію в Україні. Чи не хотіли б ви його замінити?



— (Сміється.) Мені треба про це подумати. Я вже тричі був послом. І зараз я думаю про мою нову роботу. Я лише два місяці на цій посаді. І ця робота є для мене великим викликом. Напевно, треба почекати наступного посла, перш ніж давати відповідь на це запитання.



— На конференції ви говорили про очікування від саміту в Чикаго, а що очікує НАТО від участі України як партнера Альянсу в цьому саміті, в якому нашу країну представлятиме Президент Янукович?



— НАТО дуже цінує внесок, який робить Україна впродовж багатьох років в операції Альянсу. Мені здається, що Україна бере участь в усіх операціях від початку заснування партнерства в середині 1990-х років. У деяких випадках внесок малий, але все одно він дуже важливий і в політичному, і в військовому плані. Нещодавно відбулося обговорення можливості внеску України в контрпіратську місію біля узбережжя Сомалі з одним військовим кораблем. Я вважаю, що це цікава тема для обговорення.



Я вважаю, що участь є дуже важливою та демонструє відданість України підтримці миру і безпеки у світі, її бажання нести тягар безпеки. На мою думку, це — важливий внесок у створення широкої євроатлантичної спільноти. НАТО також має зацікавленість у продовженні роботи з Україною в оборонній реформі, де, на мою думку, ще потрібно зробити багато роботи. Особливо зараз при новому міністрі оборони є сподівання, що співпраця у сфері оборонної реформи може набути нового імпульсу.



Зараз тривають дискусії про візит Атлантичної ради в Україну. Це буде можливістю надати нового імпульсу партнерству. На мою думку, також важливо сказати, що навіть при тому, що український уряд вирішив не прагнути членства в НАТО, він продовжує розвивати міцне партнерство. Це не менш важливо, бо буде вигідним і НАТО, й Україні, а також сусідам України — великим і малим.



— Тут уже згадувалось про те, що важливий Бухарестський саміт НАТО не виправдав сподівань. Як відомо, тоді НАТО не дало Україні ПДЧ. Чи не вважте ви, що це було великою помилкою з боку Альянсу?



— Глави держав та урядів завжди ухвалюють правильні рішення (сміється). Я вважаю, що на Бухарестському саміті було чітке визнання про підтримку прагнень на той час щодо членства в НАТО. Відповідно, й щодо Грузії. Гадаю, це відкриває шлях до поглиблення партнерства, яке також є важливим сьогодні навіть без членства як мети, що було під час Бухарестського саміту.



— До речі, чи може на саміті йтися про участь України у створенні європейської ПРО?



— Справді, було багато спекуляцій щодо цього питання, але на даний момент НАТО зосереджено на тому, щоб працювати над цим самостійно в рамках внутрішньої політики, структур управління та контролю системи ПРО. Ми розробили політику партнерства з іншими країнами. Єдиним винятком поки що є Росія, з якою ми намагаємося розвивати кооперативні відносини. Це — те, про що ми говоритимемо в майбутньому. А на даний момент активно не розглядається залучення України до проектів створення протиракетної оборони.



— Через те, що Україна не може нічого запропонувати, чи по іншій причині ?



— Гадаю, це спільний інтерес з боку всіх країн у Європі в протистоянні загрозам поширення балістичних ракет. Тому, звісно, ми чекаємо на конструктивні ідеї з боку України. Але, як я вже сказав, зараз НАТО зосереджує увагу головним чином на внутрішньому формуванні політики самостійної розробки протиракетної оборони та її структур, і лише третьою країною, яку ми хочемо залучити, є Росія.



USERS COMMENTS

Ваше ім'я
Ваша поштова скринька
Заголовок
Ваш відгук
Залишилось сомволів
| | | Додати в вибране
Пошук
Підписка
Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України
Інститут євро-атлантичного співробітництва
Центр "Україна - Європейський вибір"
Defense Express
Центр європейських та трансатлантичних студій

Rambler's Top100 Rambler's Top100


Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Міжнародного Фонду "Відродження"
Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Центру інформації та документації НАТО в Україні
© 2004 - 2024. ЄВРОАТЛАНТИКА.UA
Всі права захищено.

Даний проект фінансується, зокрема, за підтримки Гранту Відділу зв'язків із громадськістю Посольства США в Україні. Точки зору, висновки або рекомендації відображають позиції авторів і не обов'язково збігаються із позицією Державного Департаменту США.
На головну Анонси подій Новини Аналітика Топ новини та коментарі Мережа експертів Про проект