АНАЛІТИКА

26.12.2011 | Глобальна епоха та кінець зовнішньої політики
Філіп Зелікоу - Декан і професор історії в Університеті Вірджинії

У минулому зовнішня політика переважно полягала у пристосуванні відносин між державами - того, що вони робитимуть одна з одною. Тепер зовнішня політика переважною полягає у пристосуванні внутрішньої політики різних держав - того, що вони робитимуть з власним народом.
 
Це простий аргумент, але якщо його повністю зрозуміти, то наслідки є доволі значними. Можна прочитати вже банальну річ, що Америка переживає період згортання присутності за кордоном та зосереджується на внутрішній політиці. Але те саме можна сказати і про інші великі держави, зокрема Китай, Індію, Японію і всю Європу. Проте нині зовнішня політика не повинна згортатися. Натомість, зовнішня політика повинна зосередитися на тому, як гармонізувати «внутрішню» політику різних держав.
 
Стан внутрішніх справ, звичайно, часто є просто національною особливістю по суті глобальної системи. Заходи з порятунку глобального капіталізму, наприклад, стосуються номінально внутрішніх справ, таких як достатність банківського капіталу або фіскальна політика. Але копнімо глибше: найбільш актуальними проблемами глобальних компаній, поза правилами торгівлі, є такі питання, як державні закупівлі, конкурентна політика, правила щодо якості та безпеки товарів і право інтелектуальної власності.
 
Розглянемо справу допомоги задля розвитку. Великомасштабні трансферти, у вигляді іноземної міжурядової допомоги насправді є історичною аномалією. Під час 200 років, за які було створено більшу частину інфраструктури та капітальних активів у світі, потоки приватного капіталу - а часто і міжнародні потоки капіталу - зазвичай, фінансували їх створення. Лондон був традиційним кліринговим домом. Після Великої депресії, потоки приватного капіталу послабилися, і державний капітал став відігравати більшу роль, зокрема у вигляді перерозподілу доходів між країнами. Змінилися інституції та звичаї мислення, натомість, контроль за рухом капіталу і суперництво часів Холодної війни посилили залежність від іноземної допомоги. Але за останні 20 років традиційні потоки капіталу повернулися у набагато більших масштабах.
 
Згідно з недавнім звітом McKinsey Global Institute, з 1990 року глобальні іноземні інвестиційні активи збільшилися майже на тисячу відсотків, до $96000 млрд. Але наші інституції і звичаї мислення не адаптувалися до цього. Щоб досягти цього, знову ж таки необхідно, щоб політичний порядок денний видавався «внутрішнім» і передбачав розробку нових способів управління ризиками для інвесторів і кредиторів, задовольняючи водночас внутрішні політичні інтереси.
 
Скромні, такі, що не потребують додаткових видатків, зміни до правил кредитування таких установ, як Корпорація приватних закордонних інвестицій США, або, можливо, Світового банку, можуть оптимізувати рух величезних сум. В цьому криється велика частина майбутнього порядку денного розвитку - програми, яка знайде відгук в азіатів, а також американців та європейців, які співчувають бідним країнам.
 
Згадаймо також про питання безпеки. Захист кіберпростору у США видається внутрішньою справою, хоча урядовці знають, що вона є транснаціональною. Кібер-експлуатація - та крадіжки - урядових агентств США і американських компаній китайськими злочинцями є серйозною проблемою, але громадськість бачить лише верхівку цього айсберга. Однак рішення цієї проблеми передбачає відповіді на питання, які видаються внутрішніми: здійснення моніторингу мереж, проведення розслідувань кримінальних справ або встановлення нових стандартів для архітектури інтернету та інтернет-провайдерів в обох країнах.
 
Крім того, боротьба з тероризмом переважно полягає в аналізі ефективності локальних правоохоронних систем та систем судочинства, чи-то в Пакистані, чи-то в передмістях Лондона. Боротьба з незаконним обігом наркотиків та зброї у США, яку американці вважають внутрішньою справою, є головним елементом найнебезпечнішої зовнішньополітичної проблеми у Північній Америці, в той час, коли тисячі людей вбивають у Мексиці. Є ще великі проблеми енергетики та навколишнього середовища, або охорони здоров’я населення і зростання можливостей для маніпуляції генами людей і тварин. Знову ж таки, у традиційному розумінні зовнішньополітичні переговори виходять з неможливості примирити внутрішню політику різних країн. Провал саміту ООН з питань зміни клімату у Копенгагені у 2009 році є сумним прикладом такого мислення.
 
Дипломати на лінії фронту, що працюють над цими проблемами, рідко є тими посадовцями, які в себе у країні мають повноваження або ж досвід, щоб виконувати зобов’язання чи прийняті рішення. Знання та відповідальність щодо цих проблем переважно зосереджені у приватному секторі або в державних інституцій, які вважають суто внутрішніми. Уряди проводять купи самітів з надією, що глави держав можуть вирішити все, але для досягнення реального прогресу міністерствам закордонних справ часто доводиться відігравати другорядну роль.
 
Важкі часи для державних бюджетів не повинні перешкоджати тим, хто зацікавлений у решті світу. США, натомість, повинні думати про ті внутрішні проблеми, що властиві багатьом важливим країнам. Це означає створення моделі розподіленого прийняття зовнішньополітичних рішень, у якій багато міністерств і неурядових організацій вийдуть на дипломатичну арену.
 
За необхідністю часто це вже й відбувається, наприклад, коли міністерство національної безпеки США веде переговори з міністерством внутрішніх справ Великобританії про захист особистих даних. Але замість того, щоб боротися з цією тенденцією, міністерства закордонних справ повинні привітати її, підготувати фахівців з різними навичками, і зосередитися на визначенні порядку денного, проведенні зустрічей, і заповненні пробілів у потенціалах інших учасників - бо поки що ці обов’язки занадто часто лежать на перевантажених канцеляріях президентів.
 
Замість того, щоб координуватися центральним органом влади, зовнішня політика буде переважно узгоджуватися у гнучких, спільних структурах, які іноді рахуватимуться з думкою "яструбів суверенітету". Цих птахів, принаймні, є так само багато у Китаї та Індії, як і в США. І традиційна політика, що спирається на силу, нікуди не подінеться. Але наш світ змінюється у радикальний спосіб. Як знають багато компаній, кризи можуть бути нагодою для зміни старого способу ведення справ. Дихотомія внутрішньо- чи зовнішньополітична проблема є анахронізмом. Нагальні проблеми внутрішнього оновлення на всіх континентах, як виявляється, складаються у спільний порядок денний глобального оновлення.



USERS COMMENTS

Ваше ім'я
Ваша поштова скринька
Заголовок
Ваш відгук
Залишилось сомволів
| | | Додати в вибране
Пошук
Підписка
Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України
Інститут євро-атлантичного співробітництва
Центр "Україна - Європейський вибір"
Defense Express
Центр європейських та трансатлантичних студій

Rambler's Top100 Rambler's Top100


Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Міжнародного Фонду "Відродження"
Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Центру інформації та документації НАТО в Україні
© 2004 - 2024. ЄВРОАТЛАНТИКА.UA
Всі права захищено.

Даний проект фінансується, зокрема, за підтримки Гранту Відділу зв'язків із громадськістю Посольства США в Україні. Точки зору, висновки або рекомендації відображають позиції авторів і не обов'язково збігаються із позицією Державного Департаменту США.
На головну Анонси подій Новини Аналітика Топ новини та коментарі Мережа експертів Про проект