Оборонна політика Януковича буксує за всіми напрямками. Тепер чарівним словом «реформи» вирішили прикрити скорочення паливних резервів країни і намір відмовитися від модернізації крилатих ракет. 
 
Напередодні дня народження Президента Україна Віктора Януковича підлеглий йому Національний інститут стратегічних досліджень (НІСД) презентував пресі напрацювання ключових документів з питань управління державою, які його глава обіцяв прийняти відразу після обрання на посаду в 2010 році, - нову Стратегію національної безпеки і нову редакцію Воєнної доктрини України. Економічна складова цих документів полягає в обгрунтуванні головних напрямків переозброєння армії і флоту, що визначає перспективи держзамовлення для оборонної промисловості. Крім економічного аспекту зазначені документи формулюють державну політику з підготовки країни до надзвичайного стану і наповнення мобілізаційних запасів, у тому числі резерву нафтопродуктів. 
 
Презентував нову доктринальну політику Президента директор НІСД Андрій Єрмолаєв. Він назвав політику держави щодо формування резерву для використання в особливий період одним із пріоритетів запланованої на 2011-2012 роки військової реформи. За його словами, найближчим часом має відбутися рішучий перегляд основ мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, який буде проведено з урахуванням особливостей сучасних військових конфліктів, оборонної політики Києва і досвіду європейських країн. «Це дасть можливість скоротити обсяги мобілізаційних резервів і завдань для підприємств. Завдяки цьому значну частину бюджетних коштів, що виділяються зараз на мобілізаційну підготовку, можна буде направити на фінансування заходів з реформування армії», - заявив глава НІСД. 
 
Але європейський досвід у цій сфері, на який послався глава НІСД, полягає в стрімкому нарощуванні, а не скороченні мобілізаційних резервів.
 
Після початку Росією «технічної» нафтової блокади Литви, викликаної нібито зношеністю нафтопроводу, що йде в цю країну, ЄС прийняв директиви по нарощуванню резерву нафти і нафтопродуктів. І в більшості європейських країн після литовського кризи був прийнятий маловитратний механізм формування запасів, у зв'язку з яким влада європейських країн почала приймати від компаній-нафтотрейдерів від 10 до 15% усього їхнього обороту у формі товару, зданого в обов'язковому порядку на тимчасове зберігання. Ці та інші хитрощі дозволили Брюсселю обійти тиск нафтового лобі й у короткі строки наростити резерви тільки однієї Східної Європи на мільйони тон нафтопродуктів.В інших країнах НАТО крім тимчасових запасів у резерв стали закладатися повністю облаштовані для розробки нафтові родовища.
 
Після газової блокади Україні в 2009 році ЄС поширив подібну практику формування резервів і на запаси природного газу. Виходячи з нинішньої офіційної анотації нової української оборонної доктрини, Київ не бачить усіх цих змін на захід від своїх кордонів. 
 
Судячи із заяв Єрмолаєва, перспективи, не зовсім адекватні сформованим навколо Україна реаліям, чекають і політику держави в галузі ремонту та модернізації зброї старих зразків. Виявляється, утримання військових частин, оснащених такою зброєю, коштує величезних грошей країні, яка натомість не отримує майже ніяких гарантій виконання бойових завдань. Розкриваючи список подібних частин, директор НІСД назвав бригаду тактичних ракет, полк ракетних систем залпового вогню, зенітні ракетні дивізіони, оснащені комплексами середньої та дальньої дії, а також дивізіони протикорабельних ракет. 
 
Теоретично заяву НІСД про перспективи ліквідації цих підрозділів не є сенсацією - різноманітна, але стара техніка більшості з них (за винятком протикорабельних дивізіонів) може бути замінена на багатофункціональний ракетний комплекс «Сапсан». Україна раніше планувала почати виробляти його з 2009 року, зараз же перспективи йдуть в 2020 рік. Це виробництво поки в проекті, а бюджетна політика нинішньої української влади взагалі показує, що для неї виробництво «Сапсана» стоїть на останньому місці. Якщо Київ і вирішиться дати обороні проектні інвестиції, то це буде або проект «Корвет», який виконає завод російського інвестора Вадима Новинського, або ж проект літака Ан-70, який вважається українсько-російським. 
 
Навіть якщо припустити, що переозброєння ракетних частин на нові комплекси не за горами, сенсаційною стає заява НІСД про недоцільність ремонту і подальшої модернізації техніки дивізіонів протикорабельних ракет. Вони оснащені наземними пусковими установками крилатих ракет П-15 «Терміт». У 2007 році термін експлуатації ракет, що знаходяться на озброєнні 25-го Феодосійського берегового дивізіону ВМСУ, був продовжений до 2028 року. Продовження ресурсу та ремонт відбулися завдяки роботі КБ «Луч» і НВО «Південмаш». Але всупереч цим фактам з нинішньої заяви виходить, що офіційний Київ уже в 2010 році перестав вважати зазначені ракети такими, що підлягають ремонту, відмовившись від робіт зі створення на їхній базі виробів нового класу. 
 
Завдяки цим та іншим нинішнім заявам загальний тон нової української Воєнної доктрини та оборонної політики Києва почав разюче нагадувати багатовекторні борсання Україні в період 1999-2003 років. Так, наприклад, у заяві глави НІСД буквально зазначено, що в планах Президента до 2020 року відновити боєздатність Збройних сил. Але якщо зараз цієї боєздатності немає, то хто планував, що буде з військовим і кризовим зовнішнім тиском на Україну в «відновлювальні» 2011-2020 роки?
 
Якщо відповіді на це питання немає, може, набагато легше, виявивши небоєготовність армії, відмовитися від удавано-безблокової політики. І повернути в плани країни орієнтир на офіційний захист одного з військових блоків. Адже, як показав приклад Лівії, Сирії та Єгипту, іноді безблокова уповільненість призводить до катастрофічних наслідків. Тому що допомога прихованих військових партнерів, як правило, дуже рідко буває своєчасною.