За даними The New York Times, Росія домагається письмових гарантій того, що елементи системи протиракетної оборони розміщувані в Європі США і НАТО, в майбутньому не загрожуватимуть Росії. Сполучені Штати, НАТО і Росія щосили ведуть переговори з приводу розширення теми співпраці в галузі протиракетної оборони.
 
На перший погляд здається, що вимога Росії розумна і обгрунтована, тому що системи протиракетної оборони не є наступальними і по суті своїй не являють загрози якій-небудь території чи державі. Проте поверховий погляд оманливий - тому що російські заяви минулого року, особливо в контексті нового Договору про стратегічні наступальні озброєння (Новий договір СНВ), визначають системи протиракетної оборони як "загрозу" для Росії, якщо ці ракети зможуть протистояти російським наступальним ракетам. На цій підставі США і НАТО повинні відхилити вимогу Росії про письмові гарантії.
 
Є дві причини, чому США і НАТО повинні відхилити цю вимогу Росії. Перша має відношення до пошуку нових, часів вже після холодної війни, основ для стратегічної стабільності. Друга пов'язана з можливостями систем протиракетної оборони відбивати найрізноманітніші загрози.
 
1. Стабільність в період після холодної війни.
 
Під час холодної війни США і Радянський Союз (принаймні на словах) визначали, що підтримувати стратегічну стабільність між двома противниками найкраще можна, коли залишити обидві сторони уразливими для ядерних атак з боку іншої. Ця політика взаємної вразливості грунтувалася на двох основних характеристиках холодної війни. По-перше, США і Радянський Союз були ідеологічними і політичними супротивниками. По-друге, обидві країни були домінуючими силами біполярного світу. Нинішня вимога Росії, щоб можливості США і НАТО в плані протиракетної оборони (ПРО) не становили загрози для Росії, являє собою спробу продовжити цю концепцію холодної війни. Але це було б неправильно.
 
США, НАТО і Росія більше не є ідеологічними противниками, і немає жодних причин, щоб ці відносини грунтувалися на взаємних загрозах. Крім цього, світ вже не є біполярним. Порівняно проста і пряма концепція підтримки стабільності за допомогою вразливості розбивається об труднощі світу, що розростається. Те, що здавалося стабілізуючим чинником в часи холодної війни, стає навпаки, все більше дестабілізуючим у міру того, як ядерна зброя та засоби її доставки все більше поширюються світом. США, НАТО і Росія повинні встановити нову концепцію стабільності, засновану на захисті самих себе від засобів стратегічної атаки.
 
2. Захист від неросійських ракет.
 
Друга причина, за якою Сполучені Штати і НАТО повинні відхилити російську вимогу, включає в себе невід'ємну вимогу створення ефективної системи протиракетної оборони. Якщо ця оборона буде ефективна проти неросійської ракетної загрози, то вона буде принаймні мінімально ефективною і проти російських ракет.
 
США і Росія пішли цим шляхом у спробі відокремити протиракетну оборону для відбиття неросійських ракет від оборони від російських ракет у 1990-і роки. Ці угоди розглядалися як демаркаційні угоди, в яких щодо систем протиракетної оборони, які могли б бути ефективними проти російських ракет, вводилися граничні обмеження, а в плані систем, які могли справлятися з ракетами неросійського походження, жодних обмежень не вводилося. Ці демаркаційні угоди так ніколи і не вступили в силу, тому що американський конгрес з'ясував, що адміністрація Клінтона погоджувалася з обмеженнями, що накладаються на можливості протиракетних оборонних систем, призначених для боротьби з ракетами поза Росією, з тим, щоб переконатися, що у них не було зайвих можливостей в плані протидії російським ракетам. Залишити США і НАТО уразливими для російських ракет буде означати, що і для ракет з інших джерел вони теж залишаться вразливими.
 
З цих причин переговірники США і НАТО повинні направити Росію в бік іншої угоди щодо співпраці в галузі протиракетної оборони. Ця угода має підтвердити право всіх сторін на самозахист від стратегічних атак з використанням найкращих з їх можливостей, на основі принципу неагресивності. Ця угода дозволить США і НАТО погодитися із запевненнями, що протиракетні системи не будуть спрямовані проти або не являтимуть будь-якої загрози території будь-якої країни, включаючи Росію. Досягнення подібного роду угоди обов'язково вимагає відхилення нинішньої російської вимоги.

Переклад: Євроатлантика.info