Міністри закордонних справ країн-членів НАТО провели в четвер (14 квітня) зустріч у Берліні, щоб погодити цілі операції альянсу в Лівії. Підсумок зустрічі дуже невтішний. Її учасники, по суті справи, ще раз підтвердили, що лояльні лівійському лідерові Муаммару Каддафі війська повинні припинити всі атаки проти мирного населення, забезпечити безперешкодну доставку гуманітарних вантажів у країну та вийти з міст, які вони «силою зайняли, окупували і взяли в облогу на всій території Лівії».
 
Демонстрація єдності на цій зустрічі 28 країн НАТО дає неправильне уявлення про реальні події двох останніх тижнів. Військове втручання в Лівії не знайшло підтримки в Німеччині і в нових країнах-членах Північноатлантичного альянсу зі Східної та Центральної Європи. А Франція і Британія в останні дні виступають з критикою на адресу альянсу через те, що він недостатньо активно діє в Лівії. Більше того, якщо на зустрічі у четвер нічого не говорилося про зміну режиму, то в п'ятницю лідери Франції, Британії та США написали ряд статей, у яких стверджується, що мета інтервенції це якраз і є зміна режиму. Тут немає ніякої ясності щодо того, є у рядах НАТО єдність з даного питання чи немає.
 
Тема натівської зустрічі у Лівії була головною в новинах в четвер, проте ми вважаємо, що набагато важливішими є коментарі постійного представника Росії при альянсі Дмітрія Рогозіна. У цілому Рогозін піддав критиці "інтервенцію НАТО в Лівії", проте нашу увагу привернуло не це, а його зауваження з приводу запропонованої європейської системи ПРО. Рогозін запропонував дві речі. По-перше, як він сказав напередодні зустрічі, Росія чекає від НАТО «реальних гарантій» того, що система ПРО ніколи не буде націлена проти Росії. По-друге, що європейцям слід створити групу «мудреців», щоб надати «підтримку офіційним переговорам, спочатку між США і Росією, а потім між Росією і НАТО» з питань протиракетної оборони.
 
Перше зауваження, що стосується гарантій, має відношення до пропозиції Москви про те, що проект європейської ПРО має бути єдиною системою з повномасштабною взаємодією і взаємозамінністю. Більшість членів НАТО твердо дотримується пропозиції США, яка передбачає наявність двох незалежних систем ПРО, що обмінюються інформацією. Вони проти інтеграції російської системи з європейською. Голосніше за всіх проти пропозиції про єдину систему виступають центрально- та східноєвропейські члени НАТО, які раніше входили в радянський блок, такі як країни Балтії та Польща. Говорячи про систему ПРО, вони більшою мірою думають про реальне відчуття альянсу з США, а НЕ про запобігання ракетним ударам по Таллінну та Варшаві з боку Тегерана. Росія, зі свого боку, розуміє це, і намагається не допустити перетворення цієї системи в привід для появи американських солдатів у своїй колишній сфері впливу. Тому їй потрібна єдина система, яку можна буде створювати і розвивати поступово.
 
Друге зауваження, яке стосується створення групи європейських «мудреців» для суддівства на російсько-американських переговорах про два варіанти ПРО, пов'язане з тим, що в НАТО зараз немає єдності, як не було її ніколи.
 
Росія робить ставку на те, що не всі європейці настільки твердо прихильні проекту з двома окремими системами ПРО, як про це говорять представники НАТО та офіційні особи. Москва сподівається посіяти насіння розбрату, домігшись того, щоб дипломати із Західної Європи (звичайно ж, мудреці з країн Балтії Рогозіну не потрібні) сприйняли вимоги центральних та східних європейців про виключення Росії нерозумними і надмірними.
 
Росія перевіряє НАТО на міцність в момент, коли в лавах альянсу з'явилися розбіжності з приводу Лівії. Німеччина, Франція і Британія також розійшлися в поглядах. Берлін вважає, що Лондон і Париж відправилися в колоніальну експедицію зразка 19-го століття. У Німеччині дуже мало інтересів у Середземномор'ї, і вона дуже голосно заявляла про це в минулому. А Франція намагається довести, що вона як і раніше лідер у Європі, і що якщо вона не може бути політичним та економічним лідером, як Німеччина, то бути лідером військовим їй цілком до снаги. У той же час, Італія стоїть на роздоріжжі, розлютована тим, що Франція і Британія поставили під загрозу її національну безпеку (тому що для Риму більше за всіх у даному випадку поставлено на карту), порушивши цілком сприятливу і вигідну схему взаємин між Римом і Каддафі.
 
Напевно, ніколи раніше грунт НАТО не був настільки родючим для посіяних у ньому зерен розбрату. Центральних та східних європейців дуже дратує чергова експедиційна операція за межами натівського театру військових дій. На їхній погляд, зоною відповідальності і опіки НАТО повинна бути Європа, і головну увагу при цьому необхідно приділяти тим загрозам безпеки, які створює посилення Росії. Бачачи, як Франція і Британія втягують головного натівського гаранта безпеки США вже в третю військову операцію на Близькому Сході, ці країни почуваються спантеличеними.
 
Але Лівія це не іскра, що розпалює розлад у НАТО, і не промінь світла, що дозволяє поглянути на майбутні розбіжності. Це симптом прогресуючої хвороби, яка заподіює альянсу болю та стражданнь вже кілька років. Суть в тому, що інтереси 28 країн-членів блоку вже не збігаються. Після закінчення холодної війни і розпаду Радянського Союзу у альянсу немає спільного ворога. Але через 20 років після закінчення холодної війни відмінність полягає в тому, що потужна і впливова Німеччина думає про себе, і що одним з головних ознак її нової самостійності і незалежності є політика щодо Росії, яка в корені несумісна зі страхами з приводу власної безпеки членів НАТО, що живуть в тіні російської сфери впливу.
 
Кремль відчуває цей розлад і має намір його використовувати. І щоб зрозуміти це, йому не потрібна була Лівія.