НАТО, на п’ятий місяць після ухвалення нової Стратегічної Концепції, зіткнулося з, вже навіть важко правильно визначити в який раз, інституційною кризою. Дуже хочеться вірити та визнати, що лише з інституційною. Хоча чесні аналітичні погляди змушують визнавати інший союзницький ландшафт. Якими стратегічними та тактичними фарбами цей ландшафт розфарбований вже може бути нецікавим буквально через декілька днів.

Попередження, що голосно лунали ще з часів початку іракської кампанії, про параліч, з яким може знову й знову зіштовхнуться Альянс, діючи на основі консенсусного правила, стали реальністю.

Зараз, на початку третьої декади березня 2011-го? Свята наївність. На початку серпня 2008-го, коли російські агресори вторгнулися у Грузію? В той час правило консенсусу не вийшло на стратегічний рівень. Стратегічність паралічу Альянсу виникла перед операцією «Іракська свобода», коли Сполучені Штати утворили могутню «коаліцію за бажанням», що на початковій стадії налічувала більше шестидесяти країн. Та іракська коаліція стала свого роду примусовою відповіддю на не дію НАТО. Лівія знову жорстоко тестує НАТО. НАТО не працює, але воно повинно. Нова Стратегічна Концепція у своїх положеннях 20-22 примушує Альянс діяти.

Що знову та знову зупиняє Альянс? Трактування Статті 5? У війні проти режиму Каддафі Статтю 5 дуже важко застосувати для включення механізмів негайної спільної союзницької  дії. Але розвиток подій до початку операції в Лівії прогнозовано вів до включення Статті 5 в дію в найближчому майбутньому.

Стратегічні розрахунки союзників? Напевно. Але ключові «блокувальники» Німеччина та Туреччина своєю позицією зараз не вторгалися в саму стратегічну єдність Альянсу. Німеччина, як виявляється, це точно не бажала робити. Та чому тоді так незграбно? Туреччина, що набагато вірогідніше, діє на основі стратегічних розрахунків. Але Анкара не виграє із своїм політичним плануванням. Скоріше, навпаки - попереду рішення щодо ПРО Альянсу.

Перед Північно-Атлантичною Радою НАТО було два вибори. Перший, приєднатися до коаліції як повноправний учасник із перспективою лідерства на наступних стадіях операції. Другий, обмежитися логістичною, розвідувальною та іншими видами підтримки діям коаліції. Туреччина заблокувала перший сценарій для НАТО. Цього виявилися достатньо, навіть без прямого втручання Німеччини, щоб світ дуже серйозно рушив до стадії «пост-НАТО» розвитку.     

Вранці 19 березня жінки у Бенгазі кричали: «Де Франція? Де НАТО?». І у відчаї кричали собі та іншим у відповідь: «Вже пізно». На щастя коаліція встигла в останні години, можливо, хвилини. Через декілька тижнів, коли все буде закінчено, коли Каддафі буде вбитий, або захоплений, вічне питання НАТО про солідарність в пост-модерновому світі знову постане на повний зріст. Знову будуть проводити паралелі з минулим та дивитися в повністю невизначене майбутнє. Хоча чому у повністю невизначене? Після розгрому Каддафі та його режиму у світі стане на одного дикого диктатора менше. Невже це не стане останнім уроком для Альянсу щодо єдності, єдності в рамках блискучої нової Стратегічної Концепції. На жаль, єдності назовні під час шикарних конференції та форумів, та нескінчених прес-конференцій з такими ж теоретичними умовами та передумовами, як це відбулося зараз. Не хочеться вірити, що Роберт Гейтс був правий з його мрачними передчуттями щодо нової Стратегічної Концепції. Але Лівія й також стала фантастичною відповіддю на всі його такі, як відверто відчайдушні, так і дуже тихі, застереження щодо майбутнього Альянсу, євроатлантичної єдності та стратегічної могутності його рідної країни.

І після Лівії, вільний світ та Альянс повинні зрозуміти, й вони зрозуміють, що це реальний шанс для початку демократичного «повернення історії». Це тільки початок. Попереду й дуже скоро нові «Одісеї» - Мінськ, Аман, Дамаск, Каракас…?