…Кожний російський президент має підписати з Америкою договір про ядерне роззброєння. Так уже повелося в цих супердержавах. Черговий договір на цю тему, який планують підписати в Празі у квітні, президент США назвав «найбільш всеосяжною угодою з контролю над озброєннями за останні два десятиріччя». Та враження таке, що систему захотіли «перезавантажити», а вона раз — і зависла. Адже працювати без збоїв уся ця система може лише у двоїстому коді: «свій» — «чужий».

Ядерні хроніки

Стартовий Договір про обмеження стратегічних наступальних озброєнь (СНО-1) був підписаний Михайлом Горбачовим і Джорджем Бушем у Москві в 1991 році. СРСР і США мали за сім років скоротити свої ядерні потенціали до 6000 одиниць. Але вже в 2001 р. Росія заявила, що зобов’язання за Договором СНО-1 виконані. Це вдалося за рахунок повного ядерного роззброєння України, Казахстану та Білорусі, які стали правонаступниками СРСР зі СНО-1.

Наступний Договір СНО-2 з Д.Бушем підписав уже Б.Єльцин — у січні 1993 р. Конгрес США ратифікував СНО-2 у 1996 р., Держдума РФ — у 2000 р. Проте після виходу США з Договору по ПРО Росія відмовилася виконувати СНО-2. Замість нього у травні 2002 р. — уже В.Путіним був підписаний Договір про обмеження стратегічних наступальних потенціалів. Кількість ядерних бойових частин (БЧ) на розгорнутих стратегічних носіях США і РФ до 2012 р. не повинна була перевищувати 2200. Нині в США близько 2200 розгорнутих боєголовок, у Росії — близько 2600.

За новою угодою про Стратегічні наступальні озброєння, яку Барак Обама і Дмитро Медведєв збираються підписати в Празі, дві країни за сім років скоротять наступальні арсенали приблизно на третину. Точка відліку — ратифікація договору в сенаті США та російському парламенті. У результаті кожна сторона матиме не більш ніж 1550 стратегічних ядерних боєголовок і не більш ніж 800 носіїв для ядерної зброї. Це бомбардувальники, міжконтинентальні (МБР) і балістичні ракети підводних човнів (БРПЧ). З них тільки 700 можуть бути розгорнуті. «Розгорнуті озброєння» включають боєголовки на діючих МБР, БРПЧ і бомбардувальниках.

Пацифісти з умислом

Не спокушатимемося очікуваними дипломатичними тлумаченнями щодо проривного значення нових домовленостей і заглянемо за лаштунки. Отже, Росія, де є 608 стратегічних носіїв і 2683 ядерні боєзаряди. Цей потенціал був приречений на скорочення і без СНО-3. Ще в 2009 р. була опублікована доповідь, в якій російські експерти стверджували, що «стратегічні ядерні сили є для РФ єдиним чинником, що робить її впливовою державою, а не гігантською напівпорожньою територією з величезною кількістю природних ресурсів. При цьому без прийняття радикальних рішень зберегти СЯС на прийнятному рівні Росія не спроможна, поза залежністю від будь-яких договорів із США».

За останні 20 років арсенал засобів доставки ЯЗ в РФ практично не оновлювався. Більшість ракетних комплексів відслужили встановлені терміни, і в найближчі роки має відбутися їхнє масове зняття з чергування. Їх повинні замінити нові ракети, пройшовши цикл випробувань. Очікується, що до 2017 р. у РВСП РФ, крім найбільш сучасних моноблочних «Тополь-М», службу нестимуть ще й шестизарядні шахтні ракети типу РС-18. Що ж стосується поки що боєздатних РС-20, то Росія зацікавлена обмежити їхній арсенал у складі РВСП. Ці ракети виготовлялися в Україні й нині обслуговуються фахівцями КБ «Південне».

Але «Тополь-М» надходять на озброєння Росії набагато повільніше, ніж виводяться інші МБР. При цьому РС-18 має шість бойових частин, а РС-20 — десять. Це означає, що заміна «південмашівських» ракет на моноблочні «Тополі» лише з однією боєголовкою призводить до відчутного зменшення ядерних БЧ у Росії в цілому, а також позбавляє СЯС РФ так званого поворотного потенціалу. Інакше кажучи, на ту саму РС-20 «Сатану» за потреби можна встановити 10 ядерних БЧ замість однієї, а от на «Тополь-М», за всього бажання, лише одну. Отож цілком зрозуміла та радість, із якою в жовтні 2003 р. тодішній президент Путін заявив, що на складах «знайшлося» «кілька десятків» ракет типу РС-18 радянської розробки. Мовляв, вони багато років пролежали в НЗ, а тому можуть вважатися новими. Як потім з’ясувалося, ракет було 29, і лежали вони не в Росії, а в Україні. І Київ розплатився ними за частину російського газу.

Утім, навіть поява цих «умовно нових» ракет жодним чином ситуацію не змінює. Адже в РВСП РФ поки що надійшло 45 моноблочних МБР «Тополь-М», а списано вже 375 МБР із 1999 БЧ. В авіаційному крилі справи не кращі. Ту-95МС — їх понад шість десятків — виводитимуться зі складу ВВС через вироблення ресурсу. До них просто немає двигунів. Що ж до Ту-160, то до 2010 р. армія РФ отримала лише три такі літаки: один новий і два модернізовані. Можливість введення в дію нових ракетних підводних крейсерів із ракетою «Булава» видається дуже сумнівною через невдачі, які переслідують нову російську ракету. Із десятка випробувальних пусків успішним виявився тільки один.

Результат: через старіння підводних човнів, шахтних ракетних комплексів і стратегічних бомбардувальників російським ядерним силам ось-ось було б уже не до снаги «штовхнути» більш як 1 тис. бойових частин. Підписання Договору СНО-3 дозволить Москві зберегти обличчя і навіть говорити про велику мирну мету. Майже як пацифісти. Зате зрозуміло, чому на переговорах Москва хотіла умовити американців піти на значне скорочення саме носіїв — аж до 500. Але США, в яких носіїв справді відчутно більше, це не влаштувало. Вашингтон був готовий погодитися на вагоме зменшення ядерних боєголовок, як своїх, так і російських, але аж ніяк не носіїв...

В Америці пасьянс інший. Де-факто США вже мають істотну перевагу перед Росією у високоточній зброї. Йдеться, наприклад, про ті самі крилаті ракети «Томагавк», які забезпечують ефективність ураження цілей на віддаленні до 2500 км від місця пуску — як із повітряних, так і надводних і підводних носіїв. При високій точності влучення ядерна БЧ їм не потрібна. Просто потрібна масовість застосування в першому ударі. Тоді при протиповітряній обороні РФ, що слабшає, і при постійному збільшенні кількості високоточної зброї (ВТЗ) у складі ВПС і ВМС силовий розклад у варіанті «стінка на стінку» — на користь США. Стратегія застосування американцями ВТЗ стає дедалі досконалішою. При цьому на неядерні крилаті ракети обмежень немає — на відміну від ядерних боєприпасів і їхніх носіїв, «наростити» які після ратифікації СНО-3 Росія не матиме права. Навіть якщо на це з’являться гроші.

Вашингтон також проігнорував прагнення Москви пов’язати скорочення ядерних арсеналів з обмеженням протиракетних ініціатив США. Пентагон стверджує, що документ «не містить ніяких обмежень на випробування, розвиток чи розгортання нинішніх або планованих американських програм ПРО». Щоправда, МЗС Росії каже, що в договорі «у формі, що юридично зобов’язує, буде зафіксоване положення про взаємозв’язок стратегічних наступальних і стратегічних оборонних озброєнь». Але навряд чи це той випадок, коли істина десь посередині...

Протиракетна засідка

Наприкінці 2009 р. Білий дім оприлюднив нову програму розміщення об’єктів ПРО в Європі замість тієї, відмову від якої Москва подавала як свою перемогу. Але США зовсім не відмовилися від розміщення наземних елементів ПРО в цій зоні. Вони лише відтермінували початок їх розгортання до 2015 р. А повністю позиційний район ПРО, включаючи наземну структуру, буде створений до 2020 р.

В основі майбутньої протиракетної парасольки, яку США хочуть розкрити над Європою, — зовсім не десять дорогих і недопрацьованих ракет GBI ціною 70 млн. дол. кожна. Тепер ставку зроблено на серійні системи протиракетної оборони на основі ПРО морського базування Aegis із перехоплювачами SM-3 (Блок-IA). Перехоплювачів буде багато. За словами міністра оборони США Роберта Гейтса, «кожна фаза цього плану включить десятки ракет SM-3 як альтернативу дивному плану з розміщення лише 10 протиракет наземного базування».

Ракети, як і раніше, передбачається розмістити на території Польщі, а також у Південній Європі. Зокрема Румунія першою до 2015 р. розмістить у себе батарею ракет-перехоплювачів середньої дальності SM-3. У Вашингтоні підтверджують, що SM-3 в Європі зовсім не є загрозою для СЯС РФ, оскільки вони не призначені для перехоплення МБР, а будуть спрямовані проти ракетної загрози з боку Ірану та Північної Кореї.

Перехоплювати навздогін російські МБР, які летять у США через Північний полюс, ракета в модифікації SM-3 Blok IA (дальність перехоплення — 500 км, досяжність за висотою 250 км, ціна однієї ракети —
9,5 млн. дол.) справді не спроможна. Але перехоплювач має потенціал для якісного поліпшення. Проведено вісім вдалих випробувань SM-3. Цією протиракетою також був збитий супутник (читай — боєголовка). Що є підтвердженням — модернізована SМ-3 матиме можливості ПРО проти балістичних ракет, включаючи МБР.

Сьогодні системою Aegis із ракетами SМ-3 оснащені 18 крейсерів і есмінців США. До 2013 р. таких кораблів має бути 28, а до 2015 р. — уже 32. Кількість розгорнутих на кораблях ракет «стандарт» SМ-3 становитиме близько 1 тис. «Плаваюча» ПРО — і гнучка, і мобільна. Наприклад, у зв’язку з початком танення арктичної криги група з кількох крейсерів і есмінців серед іншого цілком зможе облюбувати собі район базування у високих широтах, тобто на траєкторіях польоту МБР і БРПЧ із РФ до США.

Військові кораблі США із системою Aegis і тими самими «стандартними» ракетами-перехоплювачами також «заточуються» на патрулювання вздовж берегів Європи — до появи там перших наземних об’єктів із SM-3. В американській спеціалізованій пресі вже з’явилися схеми із зазначенням зон відповідальності кораблів ПРО Aegis на європейському ТВД. Одному з п’яти «європейських» кораблів ПРО Aegis відведене місце в Чорному морі. Зона його відповідальності збігається з зоною покриття перспективної бази ПРО в Румунії. Готовність заходу крейсерів із системою Aegis у Чорне море вже викликала стурбованість РФ. Колишній командуючий РВСП Росії генерал Віктор Єсін заявив: «Ми маємо бути впевнені, що плани США зі зміцнення потенціалу ПРО не створять такої ситуації, коли кораблі з такими самими системами будуть перебазовані з Північного і Середземного морів у Чорне море, тому що це буде являти загрозу для СЯС РФ».

Українське відлуння

Новий Договір про скорочення стратегічних озброєнь має бути підписаний у Києві. Такими були пропозиції від нового керівництва України. Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров теж сказав: «Нам було б комфортно підписати договір СНО у столиці України». Звичайно, внесок України (яка володіла третім у світі запасом ядерних озброєнь і від цього «добра» відмовилася на користь без’ядерного статусу) у загальний процес роззброєння неоцінимий. Але неоцінений. Без’ядерна Україна не стала прикладом для наслідування, а прагнення до володіння ядерною зброєю у світі не меншає.

З такою передісторією приїзд до Києва двох президентів — США і Росії — став би явищем надто демонстративним. А тому — неможливим. До того ж це було би приводом укотре згадати, що підписаний ядерними супердержавами Будапештський меморандум, який нібито надає гарантії безпеки України в обмін на її роззброєння, де-юре фількіна грамота. Немає ні механізму застосування таких гарантій, ні бажання з боку інших держав переглянути статус-кво на користь Києва. Хоча спроби з боку України — щоправда, боязкі та безсистемні, — були. Зокрема Києву хотілося:

а) домогтися підписання двосторонніх міжнародних договорів із тими з країн-гарантів, які готові узяти такі зобов’язання;

б) включити в новий двосторонній Договір США—РФ про скорочення ядерних озброєнь розділ про гарантії безпеки країнам — правонаступникам СРСР (Україна, Білорусь і Казахстан), які відмовилися від ядерної зброї та зробили значний внесок у справу ядерного роззброєння. Але слова «хотіти» і «домогтися» — як символи двох протилежних полюсів. Особливо, коли потяги з боєголовками давно пішли. Що ж тоді мало продемонструвати підписання СНО-3 у Києві?

А тому документ підпишуть у Празі. Як пояснила держсекретар США Гілларі Клінтон, це має стати сигналом європейським партнерам: новий договір сприятливий не тільки для Вашингтона та Москви, а й для безпеки Європи. При цьому й у Вашингтоні, і в НАТО демонстративно заговорили про те, що Росія має бути залучена в процес створення ПРО для Європи. Генсек НАТО Андерс Фог Расмуссен 27 березня заявив: «Нам потрібна система ПРО, яка включає не тільки всі країни НАТО, а й Росію. Один купол безпеки, який ми разом підтримуємо і яким ми разом управляємо. Один купол, який нас усіх захищає». А начальник Європейського командування ВС США адмірал Джеймс Ставрідіс у тому ж березні знову заговорив про можливість спільного використання російських радарів попередження про ракетний напад. Мовляв, це стало б «мірою зміцнення довіри», створило б «зону співробітництва» між Росією та США. Здавалося б, тут саме час схаменутися і Києву — мовляв, такі радари є і в нас. Навіть два. І стоять вони без діла. Але не засмучуйтеся — і російські СПРН у контур чужої системи ПРО включені не будуть. Хоч би що там казали в НАТО і Вашингтоні. Бодай тому, що підписання договору СНО-3 зовсім не є ознакою потепління. Швидше, навпаки.

Чого ще чекати? У Росії, ледь спадуть іміджеві охання з приводу безпрецедентної угоди про ядерне роззброєння, знову заговорять про загрозу від нових протиракет у Румунії та Польщі. Якщо в американців усе буде йти за планом, а така риса їм властива, то на розгортання систем ПРО з SM-3 у Європі Москва муситиме шукати відповідь. Або реальну, або демонстративну. Як свого часу з заявами про розміщення ОТРК «Искандер» у Калінінграді у відповідь на базу ПРО в Польщі.

Поки зондуванням займаються відставні російські адмірали та генерали. Віктор Кравченко, колишній командувач ЧФ і начальник Головного штабу ВМФ, заявив агентству «Інтерфакс» про те, що російському керівництву «у ситуації, коли американські ракети-перехоплювачі SM-3 стануть на бойове чергування в Румунії, слід не тільки зупинити скорочення військової інфраструктури Чорноморського флоту, а й переглянути його завдання, зміцнити бойовий потенціал, підсилити корабельний склад». Та й без цього очікується, що Москва схилятиме Київ до того, щоб той не комизився щодо появи у складі ЧФ більш сучасних засобів ураження. Одне тут лихо в РФ: навіть коли Київ раптом і стане податливим, підсилити ЧФ, власне, поки що нічим. Фрегати всі будуються, а підводні човни ще потрібно купити в Німеччині.

Зате ось у сусідній Румунії рішення про розміщення елементів ПРО США на своїй території міністр оборони цієї країни назвав «історичним моментом». «Румунія стає важливим кордоном ЄС і НАТО, — сказав він, — забезпечуючи безпеку не тільки власного народу, а й усієї Південно-Східної Європи». Звучить майже як заклинання Хоми в гоголівському «Вії», який намагався відгородитися від літаючої нечесті молитвами та крейдовим колом. Тепер питання в тому, що сама Україна зуміє протипоставити новому розкресленню Європи.