Щось пішло жахливо неправильно у відносинах пострадянської Росії зі Сполученими Штатами, а відтак – із Заходом взагалі. У результаті взаємини із відродженою  Росією, яка розвивається у напрямі до автократії, будуть ключовим викликом для адміністрації Обами, яка вступає у владні повноваження.

Падіння з оптимістичних висот 1990-х є приголомшливим. Крах Радянського Союзу наприкінці 1991 року не тільки покінчив із Холодною війною та загрозами потенційної ядерної катастрофи, які виходили з неї. Він позначив найважливішу  за багато десятиліть стратегічну зміну у міжнародному пейзажі. Розвал СРСР породив нову демократичну Росію, вочевидь, готову відкласти убік минулі антагонізми і продовжити справу саморозвитку у модерне суспільство.

 

Але серед усіх великих держав, що вже існують або з`являються у світі, Росія виділяється тим ступенем, до якого її відносини зі Сполученими Штатами погіршилися протягом першого десятиліття нового сторіччя. Російська схильність до правління у стилі сильної руки знову проявилася при тодішньому президенті, а нині прем`єр-міністрові Володимиру Путіну. Влада була знову централізована у високих стінах Кремля. З появою путінської „Єдиної Росії” Держдума дружно закрокувала в ногу, у той час як і ЗМІ, і місцеві органи влади були позбавлені великої частини їхньої автономії та впливу.

Тверда американська політика стосовно розширення НАТО, контролю над озброєннями та інших проблем нарощувала народне обурення в Росії – і допомагала Путіну плекати новий російський націоналізм. Підживлювана доходами від експорту нафти і природного газу, Росія почала самостверджуватися за кордоном, особливо в регіонах, які колись перебували під домінуванням Москви. Російське вторгнення і часткова окупація Грузії у серпні цього року слугує найпершим прикладом готовності пограти м’язами, які було атрофувалися. Росія визнала незалежність сепаратистських республік Південної Осетії та Абхазії, що викликало осуд на Заході. В інших місцях Росія використовує заглушку на трубі з енергоносіями, щоб тиснути  на Україну, а також уперше з радянських часів послала військово-морські сили у латиноамериканські води.

У своїй сукупності такий перебіг подій може являти собою найбільш руйнівний стратегічний поворот за той період, котрий, через відсутність кращого терміну, відомий як „постхолодновоєнна ера”. "Ми втратили Росію, - повідомляє Волтер Расселл Мед, історик дипломатії в Раді з іноземних відносин. Роуз Готтемьоллер, фахівець з Росії і колишній американський службовець з питань національної безпеки у Фонді міжнародного миру Карнегі наголошує: "Криза у Грузії ставить нас віч-на-віч з реальністю, яка полягає в тому, що Сполучені Штати і Росія втратили можливість будувати відносини, які працюють на користь обох сторін".

 
З погляду Москви, США, особливо при президенті Буші, але починаючи ще з президента Клінтона, придушували російські інтереси протягом  періоду російської слабкості. "Росія думає, що ми блокуємо їх", - каже французький міністр закордонних справ Бернар Кушнер.

У Вашингтоні приватні настрої деяких представників адміністрації Буша стосовно Кремля зводяться до презирства. Російські чиновники тим часом стверджують, що Вашингтон діє одностороннім чином. Список того, що вони вважають порушеннями, є довгим: бомбардування Штатами їхнього союзника Сербії за часів Клінтона; скасування з боку США угоди проти балістичних ракет; розширення НАТО до „порогів” Росії; воєнні дії США в Середній Азії; спроби пустити трубопровідні маршрути повз Росію; підтримка українського та грузинського політичних рухів, які Росія вважає антиросійськими; військова допомога Грузії; підтримка незалежності Косова від Сербії, незважаючи на заперечення Росії.

 
Усього лишень через день після того, як Обама виграв вибори, російський президент Дмитро Медведєв прожогом пронісся повз звичайні привітання і поклявся встановити ракети в російському анклаві Калінінграда, якщо США – читай майбутня адміністрація Обами – наполягатиме на розміщенні протиракетного щита у Польщі та Чеській республіці. Це – різновид менталітету „зуб за зуб”, характерного для Холодної війни. "Я гадаю, що немає ніякої віри у російсько-американські відносини" - сказав Медведєв пізніше в листопаді - "З багатьох позицій ми не можемо знайти точки дотику".

Обама зазначив, що він підтримує ракетний захист у принципі, якщо можна буде продемонструвати, що система працює правильно. Але він також підкреслив, що звертається до Росії щодо співробітництва при відверненні витоку ядерних матеріалів, поглибленні контролю над озброєннями і боротьбі з Аль-Каїдою та іншими терористами.

Глобальна фінансова й економічна криза, разом з поточним зниженням цін на нафту, завдали удару по фондовому ринку Росії і прискорили втечу капіталу. Але в подальшій перспективі, як пише Стівен Сестанович, посол з особливих доручень адміністрації Клінтона у країнах колишнього Радянського Союзу, в журналі “Foreign Affairs”, "потужність Росії може продовжувати зростати і разом з цим підносити амбіції країни".

 
Обама міг би використати допомогу Росії у вирішенні безлічі інших проблем, від переконання Ірану та Північної Кореї залишити свої ядерні програми до підтримки енергетичної безпеки у протистоянні глобальному потеплінню. Але це вимагатиме змін від Вашингтона. "Ми ще не розглянули їх дуже добре", - каже Брент Скоукрофт, колишній радник з національної безпеки - "Ми повинні продемонструвати певну делікатність і повагу, а не просто просуватися уперед".