Джордж Буш, 43-й президент США, попрощався з Європою. Під час восьмиденного візиту він відвідав Словенію, Німеччину, Італію, Францію та Велику Британію. Окремим пунктом турне став Ватикан, де американський президент був удостоєний безпрецедентного прийому – аудієнції Папи Римського Бенедикта XIV у ватиканських садах.

Звичайно, що нічого особливо важливого, якихось звершень від візиту не варто було очікувати, оскільки під час прощання зазвичай посміхаються і говорять одне одному добрі слова. В принципі, так і сталося, навіть не зважаючи на те, що, згідно з оприлюдненою як раз на початку візиту доповіддю палати представників американського Конгресу, з 2002 по 2006 роки кількість країн, де більшість населення позитивно ставиться до США, скоротилася з 83 до 23 відсотків. Тільки в Європі на 26 відсотків зросла упевненість, що лідерство Сполучених Штатів у світовій політиці небажане. Падіння іміджу США закордоном пояснюється, зокрема, односторонніми кроками у зовнішній політиці та агресивною риторикою керівництва країни. Негативне ставлення проектується і уособлюється в главі Білого дому. Джордж Буш має не тільки найнижчу підтримку серед американців, але і європейці за часи його президентства стали значно менше підтримувати президента США.

До того ж абсолютно логічно, що європейців наразі більше цікавить майбутній президент США, ніж нинішній. Про це говорили навіть масштаби маршів протесту на маршруті турне американського президента. Вони були непомірно меншими за акції 2003 року.

За таких умов Джорджу Бушу з одного боку було набагато складніше відстоювати в Європі американські позиції, а з іншого – європейським країнам не було сенсу робити поступки адміністрації Білого дому, якій лишилося перебувати при владі лічені місяці.

А сильна позиція багато значить, особливо в обговоренні міжнародних проблем, які знайшли набагато більше відображення у заявах політиків, ніж відносини двосторонні. У центрі, безперечно, опинилися іранська проблематика. На початку візиту в інтерв’ю британській The Times Джордж Буш заявив, що хотів би залишити своєму наступнику такий спадок, щоб він міг вирішувати ситуацію навколо ядерної програми Ісламської Республіки за допомогою дипломатії. Водночас американський президент не став виключати силовий сценарій. Пізніше під час спільної прес-конференції з канцлером Німеччини Ангелою Меркель він повторив свою позицію, нагадавши про можливість нових санкцій проти Тегерана, якщо той не припинить збагачувати уран. В Італії глава Білого дому знову підкреслив, що ІРІ має відмовитися від „амбіцій по створенню ядерної зброї”.

На це офіційний представник міністерства закордонних справ Ірану Мохаммад Алі Хоссейні відповів, що подібний “безвідповідальний” підхід і заяви не змінять характер мирної ядерної діяльності Ісламської Республіки.

Змінять чи ні – подивимося. Американське керівництво наразі висуває на перший план дипломатичний шлях розвитку іранської ядерної проблематики. Однак є інша сторона не менше, а можливо навіть більш зацікавлена у якомога швидшому рішенні іранського досьє – ізраїльтяни. Ізраїль ніколи і не приховував, що пріоритетом його зовнішньої політики є Іран, бо він несе найбільшу загрозу його безпеці. Ізраїльські політики найбільш жорстко реагують на розвиток ситуації навколо Ісламської Республіки. Віце-прем’єр Ізраїлю Шауль Мофаз взагалі нещодавно заявив, що військове рішення іранського питання „неминуче”. І хоча заява носила політичний характер і була зроблена для внутрішнього використання, вона свідчить, що плани операції проти Ірану розглядаються серйозно і навіть відпрацьовуються на практиці. За даними The New York Times, на початку цього місяця понад 100 ізраїльських літаків провели навчання у східній частині Середземного моря. Вони відпрацьовували ракетно-бомбовий удар по ядерним об’єктам в Ірані. Офіційний Ізраїль не підтверджує цю інформацію, однак цього від нього і не варто очікувати. Ізраїльські літаки у вересні минулого року знищили об’єкт в Сирії, і керівництво Ізраїлю цей інцидент до сих пір не коментує. Тільки Сполучені Штати заявили, що був знищений ядерний реактор, що будувався за допомогою спеціалістів з КНДР. Сподівання покладаються наразі на інспекцію МАГАТЕ, яка цими вихідними почала роботу в Сирії. Малоймовірно, що ізраїльтяни рішаться самостійно атакувати Іран. Вони потребуватимуть американської допомоги. Нинішня адміністрація Білого дому її не надасть. На її долю випало і так достатньо воєн – Ірак, Афганістан. Часу починати новий конфлікт немає, а тому нова активна фаза іранського треку, ймовірно, розпочнеться вже за нового американського президента. І іранці намагатимуться максимально ефективно використати цей час, щоб продовжити розвиток ядерної програми. Вони погоджуватимуться на переговори заради переговорів, тягнутимуть час та намагатимуться уникнути санкцій.

Говорячи про іранське досьє, не можна не загадати переговори щодо американської ПРО в Європі. Питання розміщення елементів американської протиракетної оборони під час прощального турне Джорджа Буша на порядку денному навіть не стояло, що само по собі є серйозним знаковим моментом. Адміністрація Білого дому в останні роки приділяла велику увагу розгортанню третього позиційного району у Чехії та Польщі. Чому ж тоді не була використана нагода для подальшого обговорення в тандемі з іранським питанням? Джордж Буш прекрасно знає складну ситуацію, яка склалася на цьому напрямку і, ймовірно, не хотів у черговий раз її загострювати.

По-перше, більшість населення Чехії виступають проти розгортання системи протиракетної оборони на території своєї країни. По-друге, на цьому фоні чеський уряд на чолі з прем’єр-міністром Міреком Тополанеком фактично втратив підтримку у парламенті, що може, у свою чергу, спричинити урядову кризу в країні.

Не набагато краще справи у Польщі. Варшава веде гостру дискусію з Вашингтоном, намагаючись вибити для себе максимальні привілеї. І справа того варта, адже Росія недвозначно заявила, що перенацілить ракети на нові позиції американської ПРО, і, крім того, розташує у Калінінградській області оперативно-тактичні комплекси „Іскандер – М”. За таку потенційну загрозу від російських ракет Польща вимагає від США 20 млрд доларів. Кошти в основному планується витратити на реформування збройних сил та підвищення їхньої боєготовності.

Про виділення такої величезної суми наразі говорити немає сенсу, адже палата представників американського Конгресу і так урізала фінансування у 2008-2009 роках проекту будівництва ПРО в Європі на 720 млн доларів. Обмеження діятиме доти, доки не буде підписана остаточна угода про розміщення радару у Чехії та протиракет у Польщі. А про це з огляду на стан переговорів говорити зарано.

Таким чином, Джордж Буш, ймовірно, усвідомлюючи, що розпочати реалізацію проекту ПРО в Європі його адміністрації вже не вдасться, вирішив у черговий раз не піднімати цю тему на-гора. Протиракетною обороною займатиметься вже його наступник, переможець президентських виборів. Малоймовірно, що Вашингтон відмовиться від цього проекту. Єдине тільки, що можливо буде різнитися інтенсивність кроків на цьому напрямку в залежності від того, хто все ж таки переможе: демократ чи республіканець.

Турне американського президента по Європі носило характер церемонії. Так, під час нього піднімався цілий ряд важливих міжнародних питань, але їх складність потребує значного часу і не передбачає швидкого рішення, тим більше у світлі прощального візиту. Наприклад, тема допомоги владі Іраку та Афганістану, ситуація в Лівані, Косово буде ще не один рік обговорюватися американськими та європейськими лідерами. Теж можна сказати і про боротьбу з глобальними змінами клімату і продовольчою кризою, які з огляду на розвиток людства будуть тільки загострюватися. Тільки найзапекліші оптимісти продовжують сподіватися, що палестино-ізраїльський конфлікт вдасться врегулювати до кінця цього року, як планувалося під час ініційованої у листопаді минулого року Джорджем Бушем конференції в Аннаполісі. Глава Білого дому невдовзі покине свою посаду. На його місце прийде інший лідер і вже від нього багато що залежатиме у розвитку наведеної вище проблематики.

Потрібно визнати, що після 43-го президента США залишилося багато невирішених питань, позиції Сполучених Штатів перебувають не на найвищому рівні. Але Джорджу Бушу потрібно віддати належне, скоріше, його наполегливості. Такої риси часто не вистачає керівникам вищого рівня, особливо у сфері впровадження непопулярних питань. Згадати хоча б, як „забувають” українські політики про тему НАТО напередодні виборів, боячись втратити електорат. Джордж Буш не звертав уваги на те, коли його рейтинг знижувався і продовжував обраний курс. Чи був він правий? На це питання відповість час.