АНАЛІТИКА

15.05.2008 | Лісабонський договір ЄС та НАТО: «холодна війна» на знищення?
Олексій Коломієць - Президент Центру європейських та трансатлантичних студій

Виступаючи 30 січня цього року на представницькому міжнародному форумі з питань трансформації сучасних засобів ведення війни, міністр оборони тіньового кабінету Великої Британії Лайам Фокс заявив: «Конституція ЄС (читай – Лісабонський договір) таємним чином спрямовує наш Оборонний Альянс в напрямку від НАТО до ЄС».

Навіть не очікуючи формального закінчення процедури ратифікації Лісабонського договору, в січні 2007 року ЄС утворює військовий Оперативний Центр у Брюсселі – проект, натхненниками якого були Франція та Німеччина – що поступово стає прямим конкурентом існуючим командним та планувальним структурам НАТО. Міністр в справах Європи Франції Жан-П’єрр Жує відверто мовив про наступне: «Ми пропонуємо, щоб Європа володіла оперативними засобами для інтервенцій із планувальним центром у Брюсселі». В свою чергу, колишній член Політичного відділу на Даунінг-стріт Робін Харріс писав: «Не існує такої речі («стратегічне партнерство» між НАТО та ЄС), а лише стратегічна конкуренція, що зароджується поміж Америкою та Європою».

Такий розвиток подій може цілком розглядатися як виклик тексту Декларації, яка є доданою частиною до Лісабонського договору і яка прямо вказує на те, що нові положення, які стосуються Європейської політики безпеки та оборони (ESDP) не несуть шкоди спеціфічному характеру безпеки та оборонній політиці країн-членів Євросоюзу. Але що відбувається в реальності?

Ще під час роботи Конвенту, який готував текст «померлого» Договору, що встановлював Конституцію Європи, точилася наджорстка боротьба навколо положень, які встановлювали підвалини так званої «європейської оборонної ідентичності». Спостерігаючи такий розвиток подій, який співпав із із глибоким розколом навколо іракського питанння тоді Генеральний Секретар НАТО Джордж Робертсон  публічно застерігав, хоча й мовою, яка рідко практикується чиниками такого надзвичайно високого рівня: « Smart-ass glibness з деяких європейських лідерів не можуть захистити своїх громадян та свої країни від будь-яких спалахів у Іраку. Вони знають про це краще, ніж визнають публічно».

Але ці застереження, хоча й були частково враховані в тексті конституційного договору, надалі були викинуті із тексту договору Лісабонського, а в деких позиціях знайшли лише своє посилення.

Три ключові статті Лісабонського договору, що надають юридичне підгрунтя для ESDP, одночасно несучи пряму загрозу євроатлантичним відносинам, є наступними:

- стаття про «постійну структурну співпрацю», яка надає змогу окремим групам країн на базі відповідних критеріїв утворювати військові формування для виконання завдань різної межі інтенсивності.


Але хто з країн-членів ЄС володіє такими військовими засобами, що відповідають найвищим сучасним критеріям та хто з країн-членів виконав свої союзницькі зобов’язання у повному обсязі під час виконання різноманітних операцій та місій, в першу чергу, в Афганістані? Та хто подолав проблеми з такими званими «національними обмеженнями» на ведення бойових дій із усього спектру інтенсивності в різноманітних кліматичних та природних умовах?


- стаття про «солідарність», яка стосуєься дій ЄС у відповідь на терористичну атаку або природні та такі, що виникли в результаті людської діяльності, катастрофи;


- стаття 1, підрозділ 49 (с) про «взаємну допомогу», яка є зобов’язуючою для країн-членів ЄС та може розглядатися в якості прямої загрози статті 5 Вашингтонського Договору й тому вимагає повного наведення:

«Якщо країна-член стала жертвою збройної агресії на свою територію, інші країни-члени будуть мати зобов’язання допомагати всіма засобами своєї влади, у відповідності із статею 51 Статуту ООН. Це не завдасть шкоди специфічному характеру безпекової та оборонної політики окремих країн-членів».

В узагальненому вигляді Лісабонський договір окреслює ESDP наступним чином:

«Компетенція Союзу в сферах спільної зовнішньої та безпекової політики буде охоплювати всі сфери зовнішньої політики та всі питання, що відносяться до безпеки Союзу, включаючи поступове формування спільної оборонної політики, що може призвести до спільної оборони » (стаття 1, підрозділ 27).

Коментарі зайві й тому, очевидним є те, що з позицій подавляючої кількості центрально-східноєвропейських країн, включаючи Україну, ESDP може та повинна доповнювати дії НАТО, уникаючи дублювання або марнотрацтва, або, більше того, небезпечної конкуренції.

Напередодні французького президенства в ЄС

Готуючи політичне та правове підгрунтя для миттєвої імплементації найбільш небезпечних для євроатлантичних відносин статей Лісабонського договору, Франція, як їх ключовий промоутер, масштабно готується до свого президенства в ЄС у другій половині нинішнього року. Можна, майже однозначно, спрогнозувати два напрямки «стратегічних ударів» - так зване повернення Франції до військових структур НАТО та широка практична реалізація ESDP.

Виступаючи 7 листопада 2007 року перед Конгресом США, Ніколя Саркозі, фактично, оголосив про дві основні французькі вимоги як можливу передумову повернення до військових структур Альянсу:


1. згода Сполучених Штатів на існування незалежних європейських оборонних спроможностей;


2.  згода на те, аби Франція обійняла ключові посади в командних структурах НАТО.

Але при цьому, треба мати на увазі, що вже зараз 290 французьких військових штабістів несуть службу в структурах НАТО, в тому числі, такої принципової ваги, як Військовий Комітет, Союзницьке Командування з трансформації, Сили реагування.

Візит Саркозі 26-27 березня до Лондону, за декілька днів до самміту в Бухаресті, та його переговори із Гордоном Брауном, окрім широко відомих тем, концентрувався на пошуку згоди щодо перспектив утворення всередині Альянсу майже повністю автономних оперативних та планувальних структур ЄС. При чому, саме Британія залишалася єдиною «слабкою» ланкою в планах офіційного Парижу, коли навіть Вашингтон, зокрема публічними виступами посла США в НАТО Вікторії Нуланд, різко пом’якшив свою позицію. При цьому, попередник Нуланд, а нині заступник Державного Секретаря США Ніколас Бернс ще в 2003 році максимально критично відносився до будь-яких спроб утворення подібних структур.

Але Гордон Браун залишився майже непохитним. Саме майже, терпляче очікуючи британської ратифікації Лісабонського договору із 80 % британців, які виступають однозначно проти цього документу. Грандіозна поразка лейбористів на травневих місцевих виборах робить позицію Брауна неймовірно хиткою і можна чекати, що Консервативна партія буде вимагати проведення дострокових загальнонаціональних парламентських виборів із усіма політичними наслідками.

Бачення Ніколя Саркозі «європейських оборонних питань» буде опубліковано в «Білій книзі», яка стане путівником для шестимісячного головування. Базуючись на статтях Лісабонського договору про «постійну структурну співпрацю», французьке президенство планує розпочати процес закладення підвалин...спільної армії ЄС (!??). Згідно версії Єлісейського палацу контриб’юторами такої «армії» повинні виступити шість найбільших країн ЄС: Британії, Франції, Німеччини, Італії, Польщі та Іспанії.

Офіційний Париж бажає, щоб кожна країна надала по 10 тисяч військовослужбовців для спільних шестидесяти тисячних «спільних інтервенційних сил». Також повинні бути взяті зобов’язання щодо спрямування як мінімум двох відсотків ВВП на  оборону, що є повністю тотожніми із зобов’язаннями як члена НАТО. Більше того, ті ж самі пріорітети у першій половині 2003 року вже встановлювало грецьке головування в ЄС. На практиці імплементація таких пріорітетів звелася у 2007 році до того, що Генеральний Секретар Альянсу методично здійснював візити до європейських столиць, прохаючи про виділення одного – двох (!) гелікоптерів для місії в Афганістані.

Іншою пропозицією Саркозі є створення «єдиного спільного ринку озброєнь» ЄС та визначення «спільної європейської політики контролю над озброєнням», а також «спільної політики щодо експорту озброєнь».

Після складних політичних розрахунків французьким політичним керівництвом, заради максимального відведення потенційних загроз від ратифікаційного процесу, було вирішено відкласти питання свого повернення до військових структур Альянсу до засідання Північно-Атлантичної Ради на рівні міністрів закордонних справ у грудні, або до ювілейного самміту НАТО у 2009 році. Відтермінування виглядає, деяким чином, навіть загрозливим, враховуючи, що українсько-грузинське питання знову ж таки, можливо, буде вирішуватися в ті ж терміни. Париж отримує черговий, дуже серйозний чинник впливу? Виглядає, що саме так.

                                      

*               *              *                    *                  *

Рівень розвитку європейських оборонних можливостей постійно знижується. Кількість німецьких збройних сил від 1998 до 2007 року зменшилася від 333 тисяч до 247, французьких – від 449 тисяч до 354, італійських – від 402  298 тисяч.  Здійснюючи аналіз бюджетів країн-членів Євросоюзу, а також Фінансові Перспективи та іх статті, що спрямовані на ESDP, можна прийти до однозначного висновку – відверте небажання збільшувати оборонні бюджети та навіть робити спроби для такого збільшення. В цьому зв’язку, майже відкрита конкуренція поміж НАТО та ЄС веде до послаблення обох інститутів, а особливо негативно така конкуренція буде відчутна в сфері європейських оборонних спроможностей.


USERS COMMENTS

Ваше ім'я
Ваша поштова скринька
Заголовок
Ваш відгук
Залишилось сомволів
| | | Додати в вибране
Пошук
Підписка
Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України
Інститут євро-атлантичного співробітництва
Центр "Україна - Європейський вибір"
Defense Express
Центр європейських та трансатлантичних студій

Rambler's Top100 Rambler's Top100


Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Міжнародного Фонду "Відродження"
Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Центру інформації та документації НАТО в Україні
© 2004 - 2020. ЄВРОАТЛАНТИКА.UA
Всі права захищено.

Даний проект фінансується, зокрема, за підтримки Гранту Відділу зв'язків із громадськістю Посольства США в Україні. Точки зору, висновки або рекомендації відображають позиції авторів і не обов'язково збігаються із позицією Державного Департаменту США.
На головну Анонси подій Новини Аналітика Топ новини та коментарі Мережа експертів Про проект