Вочевидь, що можна вести мову про те що Франція, Німеччинна разом із багатьма іншими державами пішли на цілеспрямоване, й  що є найбільш трагічним, порушення 6 та 10 статей Вашингтонського Договору. Не треба бути провідцем, щоб вести мову про те, що ані фрау Меркель, ані месьє Саркозі не віддавали собі звіт про те, що відбувається. Розкіл НАТО навколо іракської війни, напевно, видається дитячою забавкою у порівнянні з тим, що відбулося у колишньому палаці Чаушеску. «Стара» Європа вже давно оперує виключно категоріями бажаного тотального контролю та стримування, стримування та ще раз стримування. Але не дій Ірану, міжнародних терористичних бойовиків, ні Росії, в кінці кінців, а в першу чергу США, а тепер і нових членів Альянсу, що приєдналися під час двох минулих хвиль розширення.

Не треба вірити в те, що Німеччина виступала в єдиній та нерозривній зв’язці із своєю західною сусідкою. Роль Франції у зазделегідь - для Бухаресту -  спланованому сценарію – ключова. Німеччина не в змозі ані політично, ані економічно, ані навіть морально бути лідером подібних руйнівних дій. Меркель вже перебуває думками в передвиборчих,  наступного року турах по країні, практично не виконавши жодних із своїх програмових обіцянок. Німеччина без реформ, без чіткого бачення майбутнього – це тривожно. Та, цитуючи Роберта Кегана, «коли Германія працює, через шість годин вона йде маршем по Єлісейських полях».

Але про майбутню відмову Україні та Грузії було відомо ще в листопаді  минулого 2007 року. Навіть за це, тобто за неінформування, або за дезінформування Ющенка повинні без затримок подати у відставку, або звільнені Секретар РНБОУ, заступник керівника Секретаріату президента з міжнародних питань, напевно подавляюча кількість радників та консультантів президента з питань безпеки та оборони. Чи вони зону поведуть країну до чергового та остаточного провалу на майбутньому самміті у Франції та Німеччині?

Для України з п’яти можливих сценаріїв подальшого розвитку Організації Північно-Атлантичного Договору прийнятними є тільки два. Перший, найбільш, як видається, перспективний – підтримка  трансформації НАТО в глобальний Альянс безпеки та стабільності із глобальним членством світових демократій. Другий – сприяння розвитку перетворення НАТО в інститут глобальної дії з членством, обмеженим чинними рамками у поєднанні із глобальним партнерством.

Практично неможливо відразу після «Бухаресту» накреслити хоча б приблизно правильну лінію поведінки України на рік до майбутнього ювілейного самміту НАТО, а також до встановленої у грудні 2008 року межі оцінювання. Але видається виключно необхідною глибока синхронізація відносин із Організацією Північно-Атлантичного Договору на тлі розгортання вирішальних для самого майбутнього Альянсу подій та викликів.

Проблематика нової Стратегічної концепції (НСК) НАТО

Виступ Яаапа де Хооп Схеффера 15 березня 2008 року на Брюссельському Форумі під назвою «Після Бухарестського Самміту» став одним із найбільш політично потужних та перспективним за останні приблизно п’ять років і який окреслив свого роду «дорожню карту» для майбутньої нової Стратегічної концепції. На шляху до неї, як було запропоновано Генеральним Секретарем, повинна бути ухвалена «Атлантична Хартія» в якості свого роду проміжного, але вирішального для майбутньої Стратегії документу.

Всі чудово розуміють, що дебати про НСК будуть дебатами про саму сутність та про майбутнє, та цілковито про існування НАТО.

Ці дебати, окрім всього повинні буди узгоджені з дуже важким політичним календарем на протязі майбутніх двох-трьох років, в рамках якого особливої ваги набувають вибори президента у Сполучених Штатах та вибори у Німеччині в середині 2009 року.

Для України під час надважкого процесу навколо нової Стратегічної концепції принциповими видаються наступні питання:

- Яким чином майбутній процес підготовки НСК може співпадати із українським політичним календарем до 2010 або 2011 року?
- Яким чином найбільш ефективно «продати» НСК українським громадянам для адекватного сприйняття «нового» НАТО, якщо процес створення такого «нового» НАТО буде достатньо успішним?
- Чи буде Україна в змозі надати адекватні відповіді на ключові питання «Атлантичної Хартії», яка, судячи з усього, буде ухвалена на наступному ювілейному самміті в якості скеровуючого документу на шляху до ухвалення нової Стратегічної Коцепції?

Проблематика Концепції «Глобального Партнерства» НАТО

Чудово розуміючи, що вже подоланий той Рубікон, який пролягав між НАТО минулого, але не маючи адекватного усвідомлення про НАТО майбутнього, концепція «Глобального Партнерства» виходить на авансцену «битви за майбутнє» Організації. Ті хто несе, й дуже часто за рахунок країн-членів Альянсу, велику частку навантажень у вкрай важких операціях, повинні бути залучені також й до процедур ухвалення, в тому числі, політичних рішень найвищої складності та відповідальності. Форум «Глобального Партнерства» може стати таким механізмом і участь у такому Форумі, напевно, буде розглядатися, в разі бажання тієї чи іншої країни,  як вирішальний етап до набуття повного членства.

- Чи буде Україна, на тлі вкрай складного сприйняття повного членства в НАТО, готовою змінити статус «держави-партнера» на, згідно З. Бжезинського, «державу-учасника»? Яким чином, у такому випадку, буде модифікована роль та місія Комісії Україна-НАТО? Якою може бути реакція України на потенційно можливе припинення функціонування Ради Євроатлантичного Партнерства та утворення Форуму «Глобального Партнерства»?
- Чи будуть співпадати критерії щодо членства в НАТО та у «Глобальному Партнерстві»?
- Якою є позиція, якщо така існує, по відношенню до трансформації НАТО в «Глобальний Альянс» із глобальним членством?
- Якою є позиція України, якщо така існує, до потенційного членства у «Глобальному Партнерстві» як перспективі повного членства в Альянсі?

Виклики подальшого розширення НАТО

Концепція традиційного розширення Організації добігла свого завершення. Хорватія та Албанія стали передостанніми, хто пройшов відомий шлях. Останньою стане Македонія.

Для України, Грузії, можливо, одночасно з ними, також для Боснії-Герцеговини, Чорногорії, Сербії критерії стануть кардинально іншими. Це буде, поза сумнівом< правильний крок. Час «споживачів» в Альянсі закінчився і не виключено, що проблематика внесення до Вашингтонського Договору нової статті про виключення із НАТО стане нагальною домінантою.

Чи будуть знайдені в Україні відповіді на наступні питання поки що незрозуміло:

- Які основні причини різних поглядів США та низки європейських країн до майбутнього розширення НАТО, в тому числі, й за рахунок України? Чи існує в Україні чітке розуміння ключових причин наявності протилежних поглядів  на процес подальшого розширення Альянсу?
- Якщо наявність сучасних засобів ведення бойових дій, за безумовної відповідності «політичних вступних» критеріїв, стає одним із центральних для ухвалення позитивного рішення щодо приєднання до НАТО, якими наявними та перспективними засобами  володіє Україна?
- Чи стане Україна одним із перших аплікантів до якої можуть бути застосовані нові та набагато жорсткіші, за аналогією з ЄС, так звані вступні правила НАТО – «NATO acquis»?
- Чи існують реальні політичні передумови для відповідної модифікації відповідних ключових документів України (Стратегії, Доктрини, Закони) у відповідності з перспективними тенденціями розширення НАТО?

Афганістан як один із вирішальих викликів майбутньому НАТО

Вже не залишилося жодних сумнівів, що в цій країні вирішується сама доля Організації. Й хоча потенційна поразка НАТО в Афганістані не буде сприйнята в якості такої по суті, Альянс буде приречений. Фактично, вже зараз НАТО на полях та у горах Афганістану діє у «двошвидкісному» або «дворівневому» руйнівному вимірі. Одні країни несуть подвійне навантаження кров’ю, життям своїх синів та дочок, а також фінансово підтримуючи операції. Інші, серед яких левова частка тих, хто «зупинив» Україну та Грузію, вміють тільки красиво базікати за столами нескінченних нарад в Штаб-квартирі Альянсу, посилаючись на внутрішні політичні проблеми та законодавчі національні обмеження.

Без жодних зволікань мають бути отримані відповіді, хоча б на наступні виклики:

- Чи існує розуміння вищими політичними структурами України стратегічної важливості операції в Афганістані для самого майбутнього Альянсу? Якщо таке розуміння існує, чи буде Україна різко активізовувати свою присутність у даній операції? Якщо ні, то якими є основні причини такої неучасті та як така неучасть політично відіб’ється на перспективі членства?
- Яким чином українська державна влада може зазделегідь вирішити проблему закондавчих та нормативних» обмежень використання військової сили – так званих «national caveats», якщо такі існують, для уникнення в перспективі тих складнощів, які виникли між союзниками під час проведення операції в Афганістані?
- Чи існують можливості хоча б неформальної участі України в стратегічних дебатах щодо ролі та функціонування НАТО в Афганістані? Якою може бути роль України у реконструкційному процесі в Афганістані?
- Чи існує необхідність інформаційного роз’яснення в Україні цілей та перспектив місії НАТО в Афганістані на тлі того, що сам Альянс за багатьма критеріями програв інформаційну війну силам Талібану та Аль-Каїди?

Проблематика Сил реагування НАТО (NRF)

Реальні ризики для майбутнього Сил реагування, які були спроектовані в якості «показових» для сучасних та перспективних місій Альянсу почали неймовірно швидко зростати на протязі цілого 2007 року. Ці ризики походили від двох ключових проблем. По-перше, відсутність консенсусу щодо виникнення обставин для застосування NRF. По-друге, фактичний провал зобов’язань з боку європейських країн відносно надання надсучасних засобів ведення операцій для яких Сили реагування й були спроектовані.

- Який рівень співпраці України з Альянсом у сферах:
а) можливого залучення України до формування елементів NRF;
b) передачі досвіду для його практичної імплементації в українських умовах з метою уникнення проблем, з якими безпосередньо зіткнулися NRF;
c) оцінування того, який досвід може стати більш привабливим – теорія та практика функціонування NRF або/та «бойових груп» ЄС, якщо це є взагалі необхідним;
- Наскільки рівень розходження між США та європейськими країнами щодо ролі, функціонування та фінансування  NRF  можуть вплинути на відносини між НАТО та Україною, якщо вплинуть взагалі?

Відносини між НАТО та ЄС

Можливо, що відносини між організаціями стрімко наближуються до своєї розв’язки. Французькі пропозиції та візит Ніколя Саркозі до Великої Британії наприкінці березня є наріжними пунктами стратегії Євросоюзу. Президенство Франції у другій половині нинішнього року розглядається в якості вирішального для досягнення стратегічної мети – введення ЄС в якості виключно єдиної структури до складу Північно-Атлантичної Ради НАТО. Своєрідним відволікаючим маневром для можливої монополізації Євросоюзом  політики Альянсу стала пропозиція Саркозі повернутися до військових структур НАТО, але базуючись, по-перше, на французьких, по-друге, політично небезпечних умовах.

Майже не залишається сумнівів, що українське керівництво повинно бути неймовірно занепокоєно таким потенційно реальним розвитком подій і докласти розважливих зусиль до зведення відносин між Україною та Євросоюзом в рамках так званої Європейської політики безпеки та оборони до найнижчого рівня, якщо не до нулоьвої позначки взагалі.   При цьому, намагаючись віднайти відповіді на наступне.

- «Утаємничена війна» або «заморожений конфлікт» поміж Альянсом та ЄС: яким чином він впливає, якщо такий вплив існує, на відносини між НАТО та Україною?
- Чи існує потенційно та у практичному вимірі можливість «розпилення» українських ресурсів для виконання зобов’язань в рамках відносин НАТО – Україна та Європейська політика оборони та безпеки – Україна?
- Яким може бути позиціювання України у разі модифікації Угоди «Берлін плюс» та можливої підготовки та ухвалення угоди «Берлін плюс навпаки»?

                          *                         *                                *

Але Україна повинна готуватися й до найбільш критичного розвитку подій навіть проектуючи, що ювілейний самміт Організації Північно-Атлантичного Договору може стати одним із останніх у її історії. Сценарій «рятувати НАТО від ЄС», цілком очевидно, може набрати реальних окреслень.

Кардинальне посилення розвитку Європейської політики безпеки та оборони із паралельним процесом ратифікації Лісабонського договору, на даний час, можуть виглядати як основні складові стратегії демонтажу Альянсу або його повного підпорядкування політичній лінії ЄС. Причому, Лісабонський договір, який за словами депутата Європарламенту від Данії Йєнса-Петера Бонде є «загальноєвропейським державним переворотом», спроектований в якості фундаментального юридичного підгрунтя такої стратегії. Але найбільш приголомшливим уявляється те, що Лісабонський договір, навіть ще не ратифікований, роглядається лише як черговий, можливо, передостанній етап до...повномасштабної конституції ЄС, яка, ще за задумом французького комівояжера Монне та італійського комуніста Спінеллі, повинна стати кінцевим аккордом у створенні конструкції «ever closer Union».

В такому випадку дійсно трансатлантичні союзники повинні без вагань розпочати побудову нової організації із новими місією, архітектурою, стратегічною та політичною філософією – Альянса Свободи, в якому Україна буде потужним та дійсно рівноправним партнером.

Віктор Ющенко, навряд того розуміючи, робив майже фатальні спроби привести Україну до НАТО з минулого. НАТО з минулого уособлюється саме тими, хто жорстко відповів Україні та Грузії у румунській столиці. Політична містифікація.