АНАЛІТИКА

01.02.2008 | Близькосхідні пасьянси Білого дому
Олександр Воронов - Спеціально для „Євроатлантичної України”

Ніхто ніколи не заперечував, що проблема палестино-ізраїльського конфлікту не з легких. Тому експерти, зазвичай, намагаються уникати оптимістичних висловів та точних строків урегулювання. Політики ж у своїх заявах подекуди керуються суто політичними цілями. У зв’язку з цим до подібних заяв, особливо які стосуються такої тонкої сфери, як близькосхідний мирний процес, варто ставитися обережно та робити висновки, виходячи з реальної ситуації в регіоні.


Наприкінці минулого року за ініціативи президента США Джорджа Буша в місті Аннаполіс (штат Меріленд) відбулася міжнародна мирна конференція. За результатами заходу Ізраїль і Палестинська (ПА) підписали спільну заяву й домовилися про початок переговорного процесу, завершенням якого має стати мирний договір. Сторони висловили готовність докласти максимум зусиль, щоб підписання мирних домовленостей стало можливим до кінця 2008 року. З цією метою ухвалено рішення створити спеціальний комітет, який сформує спільний робочий план і контролюватиме роботу всіх тематичних груп у рамках розгляду і досягнення компромісних рішень з основних проблемних питань (статус Єрусалима, проблема 4 млн. палестинських біженців, ізраїльські поселення на Західному березі річки Йордан, кордон, водні ресурси).


Взагалі-то конференцію в Аннаполісі важко охарактеризувати однозначно. З одного боку, був даний старт палестино-ізраїльським переговорам, які з 2000 року були у глухому куті. А з іншого, не має жодної ознаки того, що сторонам переговорів, Ізраїлю та Палестинській автономії, вдалося досягти хоча б якоїсь єдиної позиції по ключових питаннях. І це одна з головних причин, яка породжує песимізм щодо можливості успішного завершення мирного процесу упродовж цього року.


Водночас хазяїн конференції, Джордж Буш, сміливо зробив прогноз, що мирна палестино-ізраїльська угода має усі шанси бути підписаною до завершення його президентської каденції (січень 2009 року). Глава Білого дому неодноразово підтверджував свої сподівання, зокрема, і під час останнього щорічного звернення до нації він твердо наголосив, що Сполучені Штати продовжують вважати реальним досягнення миру між Ізраїлем та палестинцями у поточному році. “Прийшов час для того, щоб на Святій Землі разом співіснували демократичний Ізраїль та демократична Палестина”, - заявив він. Що ж, передвиборна кампанія в США набирає обертів і прорив на напрямку близькосхідного урегулювання приніс би непогані дивіденди Республіканській партії. Однак щоб втілити ці дивіденди у реальні голоси на виборах, простого популізму замало. І успіх багато в чому залежить від позицій Ізраїлю та ПА.


Вони, звичайно, проявили оптимізм, підтвердили готовність виконувати свої зобов’язання в рамках дорож¬ньої карти, щоб реалізувати принцип двох держав для двох народів, але й, маючи кожен свою причину, не могли поступити по-іншому. Прем’єр-міністр Ізраїлю Ехуд Ольмерт наголосив про готовність до „болісних поступок” задля успішного завершення мирного процесу. У свою чергу, голова Палестинської національної адміністрації Махмуд Аббас нагадав про неприпустимість втратити отриманий шанс на мир.


Ізраїльський прем’єр, погоджуючись розпочати мирні переговори з палестинцями, з самого початку розумів, що ступінь „болісності” на правах сильного буде визначати він, а не палестинська сторона. Вихід з його правлячої коаліції правої партії „Наш дім Ізраїль” на протест проти обговорення ключових тем врегулювання звузили поле для маневру. В запасі залишилися тільки голоси партії ШАС. Якщо вона залишить владу, коаліція розпадеться. Ехуд Ольмерт до останнього намагатиметься не допустити цього, балансуючи між ШАС та переговорами з палестинцями. Що ж він хотів отримати, приставши на пропозицію Сполучених Штатів взяти участь у конференції в Аннаполісі? По-перше, максимальну підтримку від Вашингтона в питанні іранської ядерної програми, яка непокоїть ізраїльтян набагато більше палестинського врегулювання, адже, як вони вважають, загрожує самому існуванню Ізраїлю. По-друге, на думку ізраїльських політологів, Ехуд Ольмерт таким чином намагається поліпшити свій рейтинг, який після лівано-ізраїльського конфлікту 2006 року перебуває не в найкращому стані. Він розраховує дістати підтримку лівих сил, розпочавши переговори з Махмудом Аббасом. Крім того, відкривається можливість для налагодження відносин з арабськими країнами. Всі країни–учасниці Ліги арабських держав, більшість з яких не визнають Ізраїль і не мають з ним дипломатичних відносин, дали згоду прибути в Аннаполіс і це вже можна назвати знаковою історичною подією.


Голова ПНА, сідаючи за стіл з ізраїльтянами, також особливого вибору не мав. У червні минулого року палестинський ісламський рух „Хамас”, основний супротивник його партії „Фатх”, захопив владу у секторі Газа. З’явилася загроза для фатхівців втрати контроль й над Західним берегом ріки Йордан. Найбільшим козирем у руках „Фатх”, який би не допустив цього і дав суспільну підтримку, могли стати успішні мирні переговори. Однак, слід зазначити, що саме успішні, адже невдача потягне за собою активізацію радикальних настроїв й ще один період застою мирного процесу. Радикалізм на руку ісламістам „Хамас” і вони цим скористуються.


Декілька засідань робочого комітету, який після Аннаполісу почав роботу, не дивлячись на особисті зусилля Ехуда Ольмерта та Махмуда Аббаса, завершилися без видимих результатів.


Вашингтон прекрасно розумів, що однієї конференції для встановлення миру занадто мало. Тому Білий дім організував перший офіційний візит до Ізраїлю президента США Джорджа Буша і перший за всю історію візит американського лідера до Палестинської автономії.


Ще на початку візиту поінформовані джерела повідомляли, що якихось кардинальних змін у ситуації чи заяв не слід очікувати. Так і вийшло. Президент США вкотре підтвердив, що сподівається побачити підписання мирної палестино-ізраїльської угоди ще у президентському кріслі. Всі, хто не намагався отримати у Джорджа Буша аргументи чи факти на підтримку цих сподівань, зазнали невдачі. Більше того, на фоні оптимістичних заяв Джорджа Буша ізраїльтяни та рух “Хамас” активно обмінювалися ракетними обстрілами. Ізраїль проводив локальні військові операції у секторі Газа. „Наш дім Ізраїль” покинув коаліцію. Щоправда, ескалація напруги досягла свого апогею, коли президент США вже покинув регіон Близького Сходу. Тоді ізраїльський уряд посилив санкції проти анклаву, а хамасівці у відповідь підірвали прикордонні загородження на кордоні з Єгиптом. Близько 700 тисяч палестинців з 1,5-мільйонного населення анклаву тиждень займалися надактивним “шопінгом” в єгипетських містах Рафах та Аль-Аріш. Безконтрольно “човникуючи” через кордон, вони скупали практично все: продовольство, пальне, ліки, товари першого вжитку, електротовари, цигарки. Деякі одразу ж перепродавали куплене тим, хто не встиг чи не зміг купити потрібні речі. У результаті рух “Хамас” зміг відновити рейтинг, поставши перед мешканцями контрольованого ним сектора Гази справжнім борцем за права знедолених та продемонструвавши можливості “прорвати блокаду”. Махмуду Аббасу нічого не залишилося, як розвести руками.


Розкол серед самих палестинців серйозно заважає теоретичному створенню Палестинської держави. Більш доцільно було б спочатку спробувати об’єднати Західний берег ріки Йордан та сектор Газа під єдиними керівництвом, а вже потім починати мирний процес. За нинішніх умов половина автономії випадає з переговорів, фактично заздалегідь роблячи досягнуті домовленості, якщо так будуть, нежиттєздатними. Бо хіба буде мир між Ізраїлем і Палестиною стабільним, коли сектор Газа під керівництвом „Хамас” його не підтримуватиме? Звичайно, не виключається варіант відокремлення сектору Газа від ПА, але поки що він виключається всіма сторонами.


На розколі в палестинських лавах активно грають Іран та Сирія. У Дамаску на днях пройшла конференція радикальних палестинських рухів, зокрема, „Хамас” та „Ісламський джихад”. Вони таким чином намагаються створити свій власний центр впливу. Проведення подібної конференції у відповідь на захід в Аннаполісі планувала і Ісламська Республіка Іран. Однак згодом відмінила її.


Іран займав окреме місце у поїздці Джорджа Буша на Близький Схід. Особливо у світлі оприлюдненої напередодні його візиту доповіді американських спецслужб, згідно з якою, іранці припинили ядерні військові розробки ще у 2003 році. Цей документ явно йшов урозріз з планами президента США по створенню антиіранської коаліції з поміркованими арабськими країнами. Він при нагоді завжди наголошував, що ядерне досьє Ісламської Республіки було, є і буде загрозою міжнародній безпеці. Крім того, інцидент між кораблями ВМС США та іранськими човнами в Ормузькій протоці знову нагадав, що Вашингтон все-таки активніше має шукати рішення іранського питання, ніж палестино-ізраїльського конфлікту. Але, ймовірно, саме така непослідовність американського курсу по відношенню до Тегерана, коли спецслужби говорять одне, а президент інше, не дає Саудівській Аравії, Єгипту, ОАЕ зайняти однозначну позицію. Прохолодні стосунки зараз починають відчутно теплішати. Президент Ірану Махмуд Ахмадінежад був запрошений до столиці Катару на щорічне засідання Ради співробітництва арабських країн Перської затоки – організації, спеціально створеної для протидії іранському режиму. Король Саудівської Аравії із східною гостинністю прийняв М.Ахмадінежада на хадж. Почали налагоджуватися дипломатичні відносини між Іраном та Єгиптом.


Таким чином, можна зробити висновок, що американські зусилля на напрямку палестино-ізраїльського урегулювання поки що зводяться до його ініціації. Можливо, з метою вийти через нього на рішення іранського ядерного питання. Водночас спроба створити альянс арабських країн на антиіранській основі за нинішніх умов не матиме успіху. Однак Джордж Буш обіцяв повернутися на Близький Схід у травні. А до того часу малоймовірно, що ситуація кардинально зміниться.


USERS COMMENTS

Ваше ім'я
Ваша поштова скринька
Заголовок
Ваш відгук
Залишилось сомволів
| | | Додати в вибране
Пошук
Підписка
Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України
Інститут євро-атлантичного співробітництва
Центр "Україна - Європейський вибір"
Defense Express
Центр європейських та трансатлантичних студій

Rambler's Top100 Rambler's Top100


Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Міжнародного Фонду "Відродження"
Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Центру інформації та документації НАТО в Україні
© 2004 - 2020. ЄВРОАТЛАНТИКА.UA
Всі права захищено.

Даний проект фінансується, зокрема, за підтримки Гранту Відділу зв'язків із громадськістю Посольства США в Україні. Точки зору, висновки або рекомендації відображають позиції авторів і не обов'язково збігаються із позицією Державного Департаменту США.
На головну Анонси подій Новини Аналітика Топ новини та коментарі Мережа експертів Про проект