|
Щорічні результати досліджень, що знайшли своє відображення в Transatlantic Trends (TT), поза всіляким сумнівом, є одними із найбільш потужних, глибинних та репрезентативних, що відображають принципові тенденції в трансатлантичному середовищі. Ключові показники 207 року ТТ були акумульовані та класифіковані міжнародним консорціум, який склали The German Marshall Fund of the United States та Compagnia di San Paolo за підтримки Fundacao Luso-Americano, Fundacion BBVA та The Tipping Point Foundation. Джерелами опитувань стали 11 європейських країн та США. Багатосторонні дослідження ТТ-2007, поза всіляким сумнівом, попереду. Проекції та реальності для Північно-Атлантичного Альянсу в дослідженнях, відверто, не несуть позитивних складових, що, в цілому, окрім чергового імпульсу все більшої настороженості, не є відвертістю. Відвертістю може стати те, що після опублікування ТТ-2008 тенденція розвитку НАТО може набути ще більш занепадницькі відтінки. Й така перспективна відвертість може стати безцінним стимулом на шляху до самітів 2008 та 2009 років.
Ш Аналіз розділу „Європейський Союз як глобальний актор”
Тенденцією, що найбільш пригнічує, є падіння рівня підтримки НАТО, що триває, в основних державах ЄС – Франції, Німеччині та Великій Британії. І це після того, як в усіх країнах відбулася зміна політичного лідера. В цілому, більшість французів, німців та британців продовжують розглядати Альянс як важливий інструмент для безпеки власної країни, але ця підтримка, починаючи з 2002 року, неухильно. Середній рівень підтримки в ТТ-2007 склав 53 %.
У Німеччині рівень підтримки НАТО скоротився незвично загрозливими темпами – з 74 % у 2002 році до 55 % у нинішньому, у Великій Британії підтримка скоротилася за цей самий період з 76 % до 64 %. Одночасно, Франція, яка майже відкрито протистоїть трансформації НАТО в „глобальний інститут безпеки”, демонструє найменший рівень зниження підтримки з 61 % до 55 %.
Й одночасно з цим, Франція є найбільш скептично налаштованою по відношенню до партнерства зі США. В цілому, населення всіх трьох країн переважно підтримують можливе глобальне лідерство ЄС, але вони відмінні в тому, самостійно чи у співробітництві зі США Європейський Союз повинен боротися із міжнародними загрозами. 58 % німців та 55 % британців згодні з тим, що ЄС повинен спільно зі США вирішувати проблеми міжнародних загроз. У Франції з цим згодні лише 39 % (!) респондентів, а середній європейський рівень склав 54 %. 58 % французьких респондентів переконані, що ЄС повинен незалежно від США боротися із міжнародними загрозами. Але й більшість словаків (49 %) надають перевагу незалежним діям ЄС, аніж у партнерстві зі США (44 %).
Лише тільки 28 % французів та 38 % німців розглядають лідерство США як бажане (в порівнянні з 50 % британців).
Згідно опитувань, зафіксованих у ТТ-2007, більшість європейців готові надати свої сили для проведення операцій, в тому числі й під егідою НАТО. Але, спектр цих операцій обмежується лише тільки гуманітарною допомогою (Дарфур), підтримкою миру та порядку (Балкани), реконструкцією (Афганістан). Підтримка різко зменшується, коли необхідно проведення спільних із США високо інтенсивних операцій проти Талібану в Афганістані – тільки 31 % - „за” та 65 % (!) – „проти”. Більше того, лише 20 % європейців підтримують збільшення чисельності військ для ведення будь-яких бойових дій. Найбільший рівень підтримки для використання військ зафіксований у Британії (але лише 35 %), Франції (лише 27 %) та Нідерландах (лише 27 %). Одночасно з цим, найбільший рівень підтримки для миротворчих місій зафіксований в Іспанії (82 %), Франції (80 %) та Португалії (78 %).
Починаючи з 2004 року, підтримка НАТО в Туреччині знижується . При цьому трапився майже рівний розподіл: 35 % респондентів згодні, що НАТО все ще важливе для безпеки країни, 34 % - вже не суттєво, 31 % - не знають або мають складнощі з відповіддю.
Висновки:
1. Стала тенденція зниження рівня підтримки НАТО й, передусім, серед ключових країн ЄС, є найбільш загрозливим фактором, що характеризується так званим „синдромом відсутності солідарності” або „дивергенцією інтересів” у трансатлантичному середовищі. Боротьба, яка розгортається навколо можливої підготовки та ухвалення нової Стратегічної концепції, схоже, може стати найбільш гострою та принциповою з часів завершення Холодної війни.
2. Тенденція до заперечення лідерства США в трансатлантичному союзі несе стратегічні структурні загрози для „Заходу”.
3. Схильність Франції, що переважає, до автономних від США дій, навіть після приходу до влади Ніколя Саркозі, не залишає сумнівів про майбутній подальший дрейф до намагання створення сепаратних від Альянсу військових структур та структур безпеки.
4. Наявність чіткої тенденції з боку країн-членів ЄС до різкого обмеження застосування НАТО з перефокусуванням, переважно, на операції низького рівня інтенсивності.
5. Рівень підтримки НАТО у Туреччині, що продовжує знижуватися, повинен різко активізувати зусилля керівництва Альянсу щодо забезпечення своїх інтересів на південно-східному фланзі, який є стратегічним для проведення успішної політики на Близькому Сході, регіоні Перської затоки, Середньої Азії та інших.
Ш Аналіз розділу „Перспективи трансатлантичного співробітництва – Афганістан та Іран”
Не є зовсім коректним пропонувати порівняльні характеристики двох викликів – Афганістану та Ірану – безпосередньо по відношенню до НАТО, враховуючи майже повну відсутність позиціювання Альянсу в „сфері іранського питання”. Згідно ТТ-2007 перспективи для спільного співробітництва європейців та США в даному напрямку залишаються невизначеними.
Більшість європейців (64 %) та американців (64 %) підтримують використання військ для цілей реконструкції в Афганістані.
При цьому, найменший рівень підтримки зафіксований у Болгарії (39 %), Словаччині (44 %) та Туреччині (50 %). В США 73 % республіканців та 57 % демократів підтримують такі дії. Але ситуація різко змінюється по відношенню до необхідності військових дій проти Талібану з підтримкою на рівні 68 % з боку американців та лише 30 % - європейців . При цьому, найбільша підтримка походить від британців (51 %), голландців (45 %) та французів (36 %).
82 % американських респондентів та 68 % європейців вважають, що Іран може стати джерелом постачань ядерної зброї терористам. Але лише 18 % європейців вважають за можливе застосування військової сили, а 47 % виключають таку можливість. Одночасно, 47 % американців вважають, що дипломатичний тиск на Іран повинен бути посилений та збережено право на використання військової сили. 32 % заперечують застосування військових засобів.
Висновки:
1. Не дивлячись на те, що операція в Афганістані є, по суті, критичною для майбутнього розвитку НАТО, перспективи для її успішного продовження та завершення залишаються невизначеними. На тлі багаточисельних політичних, військових та фінансових обмежень з боку європейських країн та все більшого тягаря для США з одночасним збільшенням політичного роздратування.
2. Фактична відсутність НАТО в «іранському питанні» може стати подальшим джерелом дивергенції між трансатлантичними союниками в разі, якщо проблема ядерної іранської програми не буде мати позитивних тенденцій.
|
