АНАЛІТИКА

02.08.2007 | Зміна прем’єрства у Великій Британії: зовнішньополітичні прогнози на майбутнє
Людмила Мовчанюк, ІЄАС - Спеціально для "Євроатлантичної України"

27 червня 2007 року закінчилася десятирічна епоха правління Тоні Блера. Зрозуміло, його діяльність по-різному оцінюється політичними експертами, але всі вони сходяться на думці, що, безумовно, Тоні Блер є видатним і харизматичним політиком.



Протягом тривалого часу свого перебування при владі, уряд Блера зміг досягти значних успіхів у внутрішній політиці, визначивши у якості головних пріоритетів соціальні та активно і наполегливо втілюючи їх у життя. Ця прогресивна соціальна політика Лейбористської партії на чолі з Тоні Блером дала відповідні результати, забезпечивши три послідовні перемоги лейбористів у 1997-му, 2001-му та 2005-му роках. Таким чином,  Блер зміг утримати свою партію при владі протягом рекордного періоду.



У сфері зовнішньої політики Тоні Блер виявився поміркованим і досить передбачуваним політиком. Якщо розглядати європейську складову зовнішньополітичної діяльності Тоні Блера, то тут він отримав репутацію найбільш проєвропейського в історії ЄС прем’єр-міністра Великої Британії. Блер завжди активно виступав за глибшу інтеграцію своєї країни в Європу. Відомо, що самі британці неоднозначно ставилися до цього питання, і більшість з них не підтримувала курс на зближення з Європою. Проте, на переконання Тоні Блера, сьогодні вони змінили своє скептичне ставлення до Європейського Союзу і розуміють значення переваг, які отримає Велика Британія від тіснішого співробітництва з Євросоюзом. 



Аналізуючи взаємовідносини Великої Британії зі Сполученими Штатами Америки під час правління уряду Тоні Блера, можна констатувати той факт, що британський прем’єр-міністр Блер ніколи не відступав від курсу на координацію своїх зовнішньополітичних кроків зі США. Як відомо, він надавав дуже великого значення стратегічному партнерству двох країн. За це Тоні Блера неодноразово гостро критикували, звинувачуючи у всебічному „підіграванні” Сполученим Штатам. Проте, незважаючи на критику, він продовжував дотримуватися своєї лінії поведінки у цьому питанні. На думку багатьох фахівців, фактично ця беззаперечна підтримка Лондоном всіх зовнішньополітичних акцій Вашингтона і призвела до найбільшого промаху Тоні Блера у сфері зовнішньої політики – горезвісного „іракського питання”. Внаслідок підтримання операції „Іракська свобода”, яку провела адміністрація Джорджа Буша в Іраку у 2003 році та приєднання до неї Великої Британії у якості головного союзника, Тоні Блер значно втратив свою популярність, оскільки переважна більшість британської громадськості з самого початку виступала проти війни в цілому і відправлення британських військ до Іраку зокрема. Сьогодні ж, коли стала очевидною поразка Сполучених Штатів та їх союзників у цій війні, і прийшло усвідомлення того, що в ній неможливо перемогти, на порядку денному постала проблема виведення британських військових з Іраку. Багато аналітиків вважають, що саме іракська катастрофа і прискорила звільнення Тоні Блера з посади прем’єр-міністра Великої Британії.



Проте, незважаючи на певні помилки і промахи, в цілому, прем’єрство Тоні Блера заслуговує на схвальні оцінки і, безумовно, увійде в історію Великої Британії не найгіршим періодом.


                *                    *                      *
24 червня 2007 року Тоні Блер передав свої повноваження у якості лідера Лейбористської партії міністру фінансів Великої Британії Гордону Брауну, який офіційно вступив на посаду британського прем’єр-міністра 27 червня 2007 року. На наступний день новий прем’єр оголосив оновлений склад уряду, здійснивши чимало кадрових перестановок. При цьому Браун заявив, що новий Кабінет Міністрів матиме нові пріоритети. Посаду міністра закордонних справ країни обійняв Девід Мілібенд – наймолодший з усіх голів МЗС Великої Британії за останні 30 років. Слід звернути увагу на той факт, що Девід Мілібенд особисто ніколи не підтримував війну в Іраку і вважав союзництво Великої Британії в іракській війні великою помилкою.



Новопризначений глава МЗС Великобританії Девід Мілібенд на своїх перших прес-конференціях заявив, що Велика Британія повинна відігравати провідну роль у Європейському Союзі і НАТО; наголосив на необхідності проведення інституційної реформи ЄС як запоруки зміцнення та підвищення ефективності цієї організації; відзначив  „єдине найважливіше двостороннє партнерство зі Сполученими Штатами Америки”, що базується на спільних цінностях, а також на політичній реальності. Хоча новопризначений міністр закордонних справ і не відступає від загально прийнятих зовнішньополітичних пріоритетів Великої Британії, вже зараз очевидними є радикальність і непоступливість нового Форін-офісу. Перебуваючи менше місяця при владі, новий британський уряд встиг значно зіпсувати відносини з Російською Федерацією по причині відмови Москви на запит британської влади про екстрадицію Андрія Лугового, який звинувачується останньою у причетності до вбивства екс-офіцера ФСБ Олександра Литвиненка у листопаді 2006 року. Ця справа перетворилася на повномасштабний дипломатичний конфлікт між обома країнами після обміну різкими заявами і висилки співробітників дипломатичних служб спочатку з Великої Британії, а згодом – у відповідь з Російської Федерації. Крім того, з боку Лондона було посилено процедуру видачі віз для державних чиновників РФ. На цей крок Москва також відреагувала відповідно, припинивши видачу віз для представників Великої Британії. На додачу уряд Російської Федерації заявив, що не може більше працювати з Лондоном у галузі боротьби з тероризмом. А на минулому тижні президент Росії Володимир Путін, коментуючи пропозицію британської влади змінити конституцію РФ, яка, начебто, за офіційною версією Кремля, не дозволяє видавати російських громадян іншим країнам, назвав це „підвищеною претензією” і „образливою порадою” для Росії, зазначивши при цьому, що у Британії "в мозку ще сидить мислення минулого століття". Після цього Путін заявив, що британській владі треба „поміняти мізки, а не конституцію”. На думку деяких експертів, такий обмін різкими заявами і здійснення відповідних дипломатичних кроків може, у якійсь мірі, означати початок „холодної війни” між країнами. Проте, у такий спосіб уряд Гордона Брауна просто прагне продемонструвати власну результативність. Головне, щоб у майбутньому ця непоступливість не завдала значної шкоди національним інтересам Великої Британії, і новому прем’єр-міністру варто було б про це пам’ятати. 



23 липня 2007 року Гордон Браун провів свою першу прес-конференцію на посаді прем’єр-міністра Великої Британії. Окрім питань, пов’язаних із внутрішньополітичною ситуацією у країні, містер Браун приділив багато уваги зовнішній політиці Об’єднаного Королівства. Він коротко прокоментував основні зовнішньополітичні питання, які наразі турбують британську громадськість.  



Зокрема, говорячи про дипломатичний конфлікт з Росією, британський прем’єр зазначив, що він прагне конструктивних відносин з Російською Федерацією, але його уряд не може миритися з таким станом речей, який існує зараз. Отже, цілком передбачуваним є подальше ускладнення відносин між країнами.



Торкаючись питання щодо своєї „європейськості” і свого бачення майбутнього розвитку Європейського Союзу, Гордон Браун підкреслив, що він завжди був проєвропейським політиком і вважає за необхідне проведення інституційної реформи ЄС. Що стосується референдуму відносно Договору реформи ЄС, то, на думку Гордона Брауна, необхідності в його проведенні немає. Це питання, до речі, викликає у британському суспільстві багато дискусій, і більшість громадян Великої Британії виступають за висловлення власної позиції шляхом національного референдуму. Тому Гордону Брауну слід бути дуже обережним у цьому питанні і прораховувати майбутні наслідки таких дій свого уряду, що не відображають позицію суспільства. 



На рахунок британсько-американських відносин Гордон Браун зазначив, що стратегічне партнерство зі Сполученими Штатами Америки має дуже важливе значення для Великої Британії, аргументуючи це тим, що Велика Британія і США поділяють не тільки спільні цінності, а й співпрацюють заради „створення такого світу, у якому всі народи житимуть у  мирі та процвітанні”.



Після констатації „міцних особливих стосунків” Великобританії і США під час прес-конференції, Гордон Браун відправився з першим офіційним дводенним візитом до Сполучених Штатів Америки. Головними темами для обговорення у Кемп Девіді 29 та 30 липня були: подальша співпраця Великої Британії і США в Іраку; спільні дії у напрямку вирішення „іранської проблеми”; англо-американське співробітництво у сфері боротьби з тероризмом та ряд інших питань, що стоять на порядку денному, починаючи від геноциду у Судані і закінчуючи дипломатичним конфліктом між Великобританією і Росією.
30 липня, підсумовуючи результати переговорів, британський прем’єр виступив із наступною заявою щодо Іраку: „Ми маємо обов’язки, які слід виконувати в Іраку, і відповідальність щодо підтримки демократично обраного уряду і здійснення виразної волі міжнародної спільноти”. Також він додав, що британська військова присутність в Іраку буде ґрунтуватися виключно на оцінках військового командування на місці. Таким чином, Браун дав зрозуміти, що питання виведення британських військ з Іраку поки що не стоїть на порядку денному.



Щодо ядерної програми Ірану прем’єр-міністр Великої Британії зазначив, що політика санкцій, яку наразі проводить ЄС і США щодо Тегерану є досить ефективною. Він висловив переконання, що вона дасть позитивні результати, тому його країна і надалі буде підтримувати цю політику. При цьому британський прем’єр не виключає можливості застосування ще суворіших санкцій відносно Тегерану у майбутньому, але, на його думку, цей процес має проходити під контролем ООН. 



Як і передбачалося, Гордон Браун і Джордж Буш ще раз констатували необхідність боротьби з тероризмом і застосування спільних дій у напрямку вирішення цієї глобальної проблеми.



Фактично цими спільними заявами лідери США та Великої Британії продемонстрували свої прагнення зберегти „особливі стосунки” між країнами, що формувалися протягом багатьох років. І Гордон Браун, і Джордж Буш розуміють важливість значення цих стосунків.



Цікавим є те, що на сьогодні у збереженні міцного стратегічного партнерства більше зацікавлені Сполучені Штати, ніж Велика Британія. У світлі останніх подій, коли у світі з кожним днем зростає ворожість до США, дуже важко залишитися без вірного союзника, який у будь-який момент надасть необхідну підтримку. За часів правління Тоні Блера такий союзник у Сполучених Штатів був. Тепер стратегічним завданням адміністрації Джорджа Буша є отримання подібної підтримки від нового уряду Великої Британії.



За результатами нещодавнього опитування у Великобританії, опублікованого газетою „The Sunday Times”, 60% британців вважають, що Браун „має встановити певну дистанцію між ним і Джорджем Бушем”. Тобто очевидним є зростання певного упередження по відношенню до англо-американського альянсу і розчарування глобальним лідерством Америки. На фоні цієї статистики та зустрічей Гордона Брауна з канцлером Німеччини Ангелою Меркель та президентом Франції Ніколя Саркозі, що передували офіційному візиту до Вашингтону, можна припустити, що Велика Британія надалі надаватиме у зовнішньополітичній сфері пріоритет саме європейському напрямку, розвиваючи тісніші стосунки з Європейським Союзом. Деякі експерти не виключають можливості утворення вісі „Берлін-Лондон-Париж”, що значно посилило б роль Великобританії у Євросоюзі. Проте за таких умов роль Великої Британії як глобального гравця значно б зменшилася, адже перевага надавалася б саме зміцненню позицій у регіоні. У випадку ж тісного співробітництва зі США, Великобританія разом зі Сполученими Штатами позиціонує себе більше у якості глобального гравця. 


  
Отже, очевидним є те, що зміни у зовнішньополітичному курсі Великої Британії, безсумнівно, матимуть місце, але, скоріше за все, вони не будуть кардинальними. Можна припустити певне зближення Великобританії з Європейським Союзом, але не за рахунок стратегічного партнерства зі США. Вірогідно, уряд Гордона Брауна намагатиметься проводити ефективну багатовекторну політику, не надаючи особливої переваги ані співробітництву з Європою, ані партнерству зі Сполученими Штатами. Новому британському прем’єр-міністру доведеться докласти максимум дипломатичних зусиль для того, щоб зберегти „особливі стосунки” зі США і не втратити авторитет у британському суспільстві, не стати другим „кишеньковим песиком” американського президента. Чи вдасться йому це зробити, покаже час.       


 



USERS COMMENTS

Ваше ім'я
Ваша поштова скринька
Заголовок
Ваш відгук
Залишилось сомволів
| | | Додати в вибране
Пошук
Підписка
Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України
Інститут євро-атлантичного співробітництва
Центр "Україна - Європейський вибір"
Defense Express
Центр європейських та трансатлантичних студій

Rambler's Top100 Rambler's Top100


Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Міжнародного Фонду "Відродження"
Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Центру інформації та документації НАТО в Україні
© 2004 - 2024. ЄВРОАТЛАНТИКА.UA
Всі права захищено.

Даний проект фінансується, зокрема, за підтримки Гранту Відділу зв'язків із громадськістю Посольства США в Україні. Точки зору, висновки або рекомендації відображають позиції авторів і не обов'язково збігаються із позицією Державного Департаменту США.
На головну Анонси подій Новини Аналітика Топ новини та коментарі Мережа експертів Про проект