Прем’єр-міністру Туреччини Реджепу Тайіпу Ердогану не доведеться-таки йти з політичної арени. Такий крок він пообіцяв зробити, якщо його правляча Партія справедливості та розвитку (ПСР) програє на дострокових парламентських виборах, які пройшли в країні минулої неділі, 22 липня.

За результатами попередніх виборів (кінцеві будуть оголошені 29 липня і не матимуть значної відмінності від попередніх), ПСР здобула впевнену перемогу, набравши 46,7 відсотків голосів виборців, що дає їй можливість зайняти 341 з 550 місць у парламенті (до виборів займала 350). Така кількість мандатів дозволяє сформувати однопартійний уряд і залишити собі статус правлячої партії. Протягом 52 років в Туреччині жодного разу не було такого, щоб правляча партія два рази поспіль одноосібно набирала більшість голосів. ПСР повторила й цього разу свій феноменальний успіх на минулих виборах. А це означає, що на суспільну думку турків не вплинули масові мітинги, організовані світською опозицією напередодні перегонів. Туреччина не піддалася на заклики опозиціонерів протидіяти ісламізації країни. І основна опозиційна лівоцентристська Народно-республіканська партія (НРП), як в принципі і очікувалося, лишилася на другому місці. У неї 20,9 відсотків голосів (112 мандатів). Ультраправу Партію націоналістичного руху підтримали 14,3 відсотків виборців (71 мандат). Інші політичні сили 10-відсотковий бар’єр не подолали. Важливими моментом є те, що у парламент пройшли 26 незалежних політиків (у попередньому складі їх було лише 9), з яких 25 – представники прокурдської Партії демократичного суспільства.

Говорячи про причини перемоги правлячої партії, виникає питання, чому ж все-таки акції протесту у головних містах країни за участю сотень тисяч, а подекуди і понад мільйона людей, які висвітлювали майже усі світові ЗМІ, не перетворилися на результати у виборчих бюлетенях? Стабільність. Стабільність у всіх сферах життєдіяльності країни. Це ключове слово описує настрої більшості населення Туреччини, яке оселилося в ньому п’ять років тому після приходу до влади Партії справедливості та розвитку. І турки не хочуть її втрачати, бо ніхто точно не скаже, чи буде краще, а, як відомо, гірше завжди може бути. Їх повністю задовольняє стабільний розвиток економіки, ріст заробітної платні, пенсій. Опозиція побудувала передвиборчу програму на релігії. Основним лозунгом був захист державного світського устрою від ісламізації. Якихось нових привабливих ідей в економічній чи політичній програмі опозиціонери не змогли висунути і зазнали відчутної поразки. Армія, яка чітко проявила свою позицію під час весняної політичної кризи, виступивши гарантом світського устрою Туреччини, вочевидь, змогла заспокоїти населення, що зможе захистити країну від ісламізації.

Водночас наприкінці червня прем’єр-міністр Тайіп Ердоган оприлюднив передвиборчу програму очолюваної ним ПСР. Головна увага у ній була приділена питанням соціального та економічного розвитку. Керівник уряду сконцентрувався на зменшенні податків, індексації зарплатні державних службовців, збільшенні соціальної допомоги населенню, розширення страхової системи охорони здоров’я, підтримці маленьких та середніх підприємств. Заплановано, що до 2013 року середній дохід на душу населення досягне 10 тис. доларів США, а валовий внутрішній продукт – 800 млрд. доларів США. Недивно, що такі ключові питання виявилися ближчими до населення, ніж невидима загроза ісламізації країни.

Як зазначив директор відділу новин сьомого турецького телеканалу Сафар Туран, Партія справедливості та розвитку змогла представити всю Туреччину. Вона не просто набрала більшість голосів, а перемогла у всіх регіонах країни, зокрема, у тих, які традиційно підтримують світські партії (Ізмір, Анталія). Це означає серйозність та законність перебування ПСР при владі, наголосив він. Водночас він додав, що Партія справедливості та розвитку не реалізує якихось радикальних ісламістських програм, як кажуть її опоненти, навпаки, основою її діяльності є політична та конституційна реформа, необхідність яких засвідчила остання криза. Також важливим фактором, на його думку, є харизматична особистість прем’єр-міністра та лідера ПСР Реджепа Тайіпа Ердогана. Йому довіряють та його підтримують прості громадяни.

Дострокові виборчі перегони були призначені у зв’язку з тим, що депутати не змогли обрати президента країни. Конституційний суд країни визнав вибори глави держави недійсними через відсутність кворуму у парламенті. Після цього міністр закордонних справ Туреччини Абдулла Гюль зняв з голосування свою єдину кандидатуру. Тоді ПСР провела через законодавчий орган закон, який передбачав прямі вибори президента. Однак діючий глава держави Ахмет Недждет Сезер наклав на нього вето. Парламент спробував направити документ президенту ще раз, але він удруге ветував його. Своє слово знову довелося сказати Конституційному суду. Він постановив, що питання про внесення подібних поправок до основного закону країни має вирішувати народ на загальнонаціональному референдумі, який призначили на початок листопада. Партії справедливості та розвитку нічого не лишалося, як внести законопроект про дострокові вибори. Тож президента спробують обрати ще раз вже новим депутатським складом. Після формування уряду, яке має завершитися до 13 серпня, Партія справедливості та розвитку матиме, згідно із законодавством, 30 діб для пошуку компромісної фігури для обрання на посаду президента. Якщо ПСР не зможе домовитися з опозицією, парламент знову буде розпущений та будуть проведені ще одні вибори, як того вимагає конституція Туреччини.
Кількість депутатів у парламенті не дозволяє Партії справедливості та розвитку набрати необхідну для самостійного обрання президента конституційну більшість (367 голосів). У зв’язку з цим переконлива перемога правлячої партії, ймовірно, не покладе край політичній боротьбі після виборів, вважає відомий турецький політичний аналітик Мухаммед Осман. На його думку, задача обрання глави держави за нинішніх умов надзвичайно важка або навіть неможлива і Народно-республіканська партія спробує зіграти на цьому. Лідер НРП Деніз Байкал – майстер політичних маневрів. Крім того, його непримиренна позиція, заснована на нібито загрозі світському устрою з боку правлячої партії, навряд чи дозволить піти на компроміс з нею без відчутних для себе дивідендів, вважає експерт.

Він також розглядає можливість порозуміння між Партією справедливості та розвитку і Партію націоналістичного руху у справі вибору президента. Компроміс буде залежати від того, чи відмовиться ПСР висувати кандидата зі своїх лав або, іншими словами, чи відмовиться представник керівництва правлячої партії та міністр закордонних справ Абдулла Гюль боротися за президентське крісло. Мухаммед Осман вважає, що пошук компромісних фігур – реальна справа, оскільки у складі ПСР багато впливових політиків, які фактично вийшли з Партії націоналістичного руху.

Підсумовуючи, експерт назвав Туреччину “розвинутою політичною шахівницею”, де коаліції і блоки формуються на всіх рівнях, навіть на рівні особистостей. Тож у будь-який можуть статися несподіванки і перед очами спостерігачів предстануть дійсні інтереси та цілі.

Складність формування коаліції на партійному рівні штовхатиме ПСР до пошуку більш легких варіантів. І такий варіант є. Це – 26 незалежних кандидатів, які можуть зіграти ключову роль під час президентських виборів. Висуваючи кандидатуру Абдулли Гюля, Партії справедливості та розвитку не вистачило буквально декількох депутатів для забезпечення необхідного кворуму. До того ж, прокурдська Партія демократичного суспільства не виключила можливість підтримати ПСР за умови отримання чотирьох міністерських посад. Партія справедливості та розвитку, у свою чергу, також   не відкинула можливість залучення незалежних політиків до уряду. Народно-республіканська партія та Партія націоналістичного руху виступають категорично проти прокурдських депутатів, звинувачуючи їх у “терористичній діяльності”.

Незвично велика кількість незалежних депутатів, які пройшли до парламенту цього разу, вказує на кризу виборчої системи Туреччини. Надзвичайно високий прохідний поріг у 10 відсотків є просто неподоланним для багатьох партій і вони лишаються без представників у парламенті. Для незалежних політиків прохідного мінімуму не існує. Цим і скористалася Партія демократичного суспільства, зробивши ставку на курдський електорат, який складає значну частину населення Туреччини, і висунувши незалежних політиків, які б його представляли у меджлісі. І вона не помилилася. Зараз перед нею реальні шанси не просто отримати депутатські мандати, а й увійти до уряду.

Хоча в цілому, це буде лише тимчасово вирішення проблеми. Туреччина потребує конституційних змін. Реформи існуючої виборчої системи президента та парламенту мають унеможливили появу в майбутньому кризових явищ, якими живе країни упродовж останніх місяців.