АНАЛІТИКА

24.04.2005 | Щодо підсумків візиту Віктора Ющенка до США
Автор - Олександр Потєхін

У широкому спектрі коментарів щодо перебігу та результатів візиту В.Ющенка до США, незалежно від ступеню критичності підходів їх авторів, прямо або опосердковано у якості методологічного знаряддя виступає добре відомий примитивний економічний детермінізм («політика є концентрована економіка»). В сучасних шатах він намагається прикинутися прагматизмом у забезпеченні національних інтересів, а у зовнішній політиці щонедавна виступав наріжним принципом її економізації, яка на ділі за кучмізму звелася до обслуговування інтересів конкретних олігархічних груп та прямого перетворення дипломатії на засіб особистого збагачення. Пафос економічного детермінізму знаходить відгук в народних масах, якім незрозуміло, як можна витрачатися  на зовнішню політику, якщо її результати не можна негайно спожити.



 Отже, навіть  доброзичліві до В.Ющенка оглядачі, відмічаючи нечувано прихільне ставлення до лідера помаранчової революції в американському політикумі, якось ніяковіли й поспішали перейти до переліку того, а «що ми з цього матимемо». Звичайно, протиставляти троянди й віноград, красиве й корисне теж помилково, але треба розуміти, що первинне, а що вторинне в українсько-американських відносинах, щоб зберегти ту невломиму субстанцію тональності двустороннього діалогу, яка сама по собі ще не є гарантією інвестицій в нашу економіку, але без якої будь-яке відчутне сприяння з боку США перетворенню України на успішну модерну європейську країну не відбудеться. Перепрошую, може заперечити опонент, але далеко не з кожною країною, яка є серед лідерів інвестиційної привабливості або торгівлі з США, у Вашингтона є повне взаєморозуміння або доброзичливий діалог. Але Україна не Китай, й, як зараз зрозуміли деякі політтехнологи, навіть не Росія. 



Смію стверджувати, що без політичної підтримки з боку США важко, якщо взагалі можливо  втілити в життя амбітні плани реформування та модернізації  України, реалізувати її європейський вибір, забезпечити стабільне міжнародне становище, а врешті-решт зберегти незалежність нашої держави. При цьому Сполучені Штати не вимагають у відповідь чогось такого, що суперечило б національним інтересам України. В першу чергу США зацікавлені в успішній Україні, приклад якої надихає народи світу на демократичні перетворення мирним шляхом, ствердженні нашої країни у якості регіонального лідера прозахідної орієнтації, здатного позитивно впливати на безпеку та демократичний розвиток на пост-радянському просторі.



Новий партнерський  підхід Вашингтону до відносин з Києвом виявився у відмові від висування умов за схемою, яка домінувала у часи кучмізму й полягала в обіцянках покарань або винагород у відповідь на ті чи інші кроки українського керівництва, хоча й варіювалася міра застосування батога та пряника. Натомість В.Ющенко та члени його делегації не випрошували винагород за правильну поведінку, а обговорювали з американськими політиками широке коло міжнародних проблем, у вирішенні яких країни можуть та планують співробітнічати. Тестовим випробуванням став характер обговорень рішення України про виведення віськового контингенту з Іраку, яке, звичайно, не викликало захоплення американської сторони. Але висловлювалася вдячність за зроблене українцями в зоні відповідальності в Іраку та спільно визначено шляхи подальшої залученості в цій країні наших фахівців, як військових, так і цівільних.



Адміністрація Дж.Буша однозначно підтримала ідею приєднання України до НАТО. Втілення її в життя неможливо поза ініціативних дій Вашингтона, насамперед переконання низки країн-членів Альянсу з «старої Європи» у доцільності подальшого розширення на Схід. Інтенсіфікований ділог з Україною з питань членства, який планується започаткувати на зустрічі міністрів закордонних справ країн НАТО в Вільнюсі в квітні ц.р., це менше, ніж  бажаний для Києва План дій з набуття членства, але крок до вступу України в Альянс, що не може залишитися непоміченим в Москві. Отже, зустрічі в столиці США додали нових акцентів у відносинах у трикутнику Вашингтон-Київ-Москва. Нагадаємо, що минулого року не спостерігалося особливої наполегливості Адміністрації Дж.Буша щодо роз’яснення Москві неприпустимості втручання у передвиборну кампанію в Україні в тих формах і масштабах, як це відбувалося.



Було б помилковим вважати, що глава Білого дому усвідомив деяку нестиковку власних принципів відданості справі свободи та демократії, проголошених в інвагураційній промові, та характеру діалогу з російським лідером. Втім, сподіваємося, що щире захоплення помаранчевою революцією, перспективами, які вона відкрила для зовнішньої політики США, вплине належним чином на ступінь політичної підтримки Вашингтоном Києва у його непростих стосунках з Москвою. Сполучені Штати зацікавлені у дружніх, рівноправних, взаємовигідних відносинах України з РФ. В американському керівництві мало б стверджуватися розуміння, що такого характеру вони набуватимуть швидше, якщо Москва відчуватиме зростаючу підтримку Білим домом курсу В.Ющенка та його команди. Важко уявити, що Москва відмовиться від стереотипів «холодної війни» та визнає, що членство в НАТО дружньої для неї України відповідає безпековим інтересам РФ. Але треба прагнути цього. В Україні достатньо дипломатичною є позиція міністерства оборони – без гучних заяв та негайних вимог якнайскорше схвалити План дій, використовуючи надані Сполученими Штатами можливостями реформувати відповідним чином Збройні сили. 


 


 З широкого спектру міжнародних проблем, які становлять предмет взаємодії США та України, з зрозумілих причин, найбільшу увагу привернула заява про спільне просування демократії на Кубі та в Білорусі, яка викликала негативну реакцію урядів цих країн. Втім, залишається відкритим питання про форми і методи сприяння Україною розповсюдженню  демократії – навряд чи йдеться суто про надання прикладу для наслідування. З огляду на існування, серед іншого, «фактору РФ» на пострадянському просторі, ефективна взаємодія Києва і Вашингтону на підтримку демократії вимагає безпрецедентно відвертих та довірливих двосторонніх відносин, системи оперативної міжвідомчої координації в кожній з країн. Створення її в Україні залишається домашнім завданням. Вашингтону легше говорити «єдиним голосом», хоча й спостерігаються нюанси у підходах до просування демократії в РНБ, Держдепі та інших причетних відомствах. Найбільшу активність згодна виявляти група відомих американських законодавців.



В Україні основну роль мали б відігравати інститути громадянського суспільства, неурядові організації, яким, в свою чергу потрібні розуміння та підтримка держави. Віддаючи належне здобутому досвіду двостороннього співробітництва з такими американськими інституціями як Фундація Україна-США, Міжнародний республіканській інститут, Національний демократичний інститут та інші, центр ваги у справі сприяння демократіїї на колишньому пост-радянському просторі варто перемістити саме в Україну. Зовнішньополітичною доктриною Ющенка логічно стати  програмі демократизації та подолання наслідків панування старих еліт на цьому просторі як тектонічному цивілізаційному зсувові  (критично переосмислимо С.Гантінгтона). Вона визначала б й головний зміст американсько-українського стратегічного партнерства. Її значення неспівмірно вище, ніж суми на підтримку демократії, згідно із запитом Адміністрації Дж.Буша та тих, що надасть Конгрес.      


              
Запропонавана під час візиту програма конкретних кроків назустріч Україні (я б скоріше вважав це кроками країн  назустріч одна іншій) не вичерпується відомими пунктами, прямо означеними у такій якості у конгресовому виступі українського президента. В цілому вона не є надто амбітною або нереалістичною. Зазначу тільке наступне – нереалізація будь-якого з пунктів та навіть низки з них не свідчиме про провал стратегічного партнерства двох країн. Стратегія – це дещо інше, ніж  добрі справи, які можуть не відбутися як через внутрішньополітичну кон»юнктуру в кожній з країн, так і через відсутність необхідного організаційного забезпечення. Спробуємо розібратися із окремими пунктами програми практичних кроків.



- Відміна дії поправки Джексона-Веніка щодо України, тобто надання статусу нормальних торгівельних відносин на постійній та безумовній основі має безсумнівне політичне символічне значення, оскільки досі РФ його не отримала. 2003 р. Дж.Буш хотів відвезти статус у якості подарунка В.Путіну під час травневого візиту. Не вийшло -   відміну було блоковано в Конгресі. Практичного впливу на розвиток торговельно-економічних відносин відміна поправки не матиме, тому що Україна має такий режим на терміновій основі. Досить вірогідно, що поправку відмінять невдовзі, або автоматично - після вступу України до СОТ (в такий спосіб згаданий статус отримали деякі пост-радянські країни).



Надання Україні статусу країни з ринковою економікою (в антидемпінгових розслідуваннях) цілком логічне та назріле, хоча б тому, що його має низка країн, які позаду України за критерієм ринкового характеру економічного розвитку.



- Підтримка вступу України до СОТ шляхом укладення відповідного протоколу в 2005 р. цілком можливе й залежить від позиції Верховної Ради, яка має прийняти на поточній сесії близько десяти законів, спрямованих головним чином на лібералізацію внутрішніх та експортно-імпортних режимів. Так що назаваді можуть стати міркування захисту національного виробника в умовах передвиборної кампанії або регулятивні захоплення уряду Ю.Тимошенко.



- Співробітництво в гуманітарній сфері, надання українським студентам можливостей навчання в США – теж за масштабами скоріше символика (по 2 тис. студентів на 5 років, ніж реальний вплив на якість освіти, втім політична символіка може ставати цілком матеріальною силою – в залежності від посад, які обіймуть молоді фахівці. Але спочатку, щоб навчальні програми – нові та існуючі – здійснювалися, носіям гуманітарних обмінів треба отримувати візи. Як і бізнесменам та ін. Отже зрозуміле прохання української сторони керуватися раціональими міркуваннями в консульських питаннях. Зі свого боку Україна пропонує безвізний в’їзд – щоб заохотити американців. Нагадаємо у цьому зв’язку заклик В.Ющенка до українців повертатися на батьківщину, щоб він не залишився без наслідків варто було б подумати про іиституційне забезпечення такого повернення, на сьогодні воно відсутнє, навряд чи можна ним вважати бюро працевлаштування – державні або приватні.



 - Допомога у побудові нового укриття  реактора в Чорнобилі – необхідна й сподіваємося на її раціональне цільове використання. Участь України ви програмі «Виклик тисячоліть» необхідна для пом’якшення гостроти проблем ВІЛ-СНІДу, ТБ та ін. в Україні.



- Співробітництво у енергетичній сфері з метою диверсифікації джерел енергоносіїв та реалізації транспортного потенціалу України є стратегічно-символичним кроком, надати йому реального підгрунття можуть тільки американські (транснаціональні) кампанії. Але політичний процес триває – у тристоронньому форматі Вашингтон-Київ-Варшава. Чи запрацює у західному напрямку Одеса-Броди-Плоцьк і далі? Хотілося б дійсно чогось матеріального в трубу, але процес пішов й може нафта з’явиться. Нагадаємо, що приоритетні для США питання нерозповсюдження також відносяться в цій країні до компетенції міністерства енергетики.    



- Військові контакти завжди були надбанням стратегічного бачення Пентагоном важливості для США незалежної суверенної України, американці надаватимуть допомогу в реформуванні наших ЗС, залучаться й до знищення надлишків зброї та набоїв, хоча й тут є свої нюанси, розбіжності у підходах сторін.


 


 Кульмінацією візиту В.Ющенка до США став його виступ в Конгресі, в цілому непогано збалансований та побудований із достатнім врахуванням традицій та специфіки аудиторії. Цей виступ відбувся всупереч досить серйозному опору з боку тих добродіїв в вашингтонських коридорах влади, які досі вважають, що надати трибуну українському лідеру є підстави, але це мало б відбутися тільки після такого акту вшанування володаря Кремля. Отже, хотілося б розглядати цю подію як відправну точку, наріжний камінь у фундаменті стратегічного партнерства, а не суто символ шани лідера помаранчової революції, яка невдовзі стане надбанням історії. Багато факторів впливатиме на подальшу долю цього партнерства. Втім варто підкреслити технологічний аспект. Завданням українського керівництва разом з організаціями українців США є створення інституційних засад забезпеченого фінансуванням впливового лоббі, здатного постійно утримувати проблеми України в полі зору американського політикуму та мас-медіа, аматорство в цій галузі є  неприпустимим. В політізованих організаціях громади прагнення впливати на перебіг подій в Україні мало б поступитися місцем повсякденній адресній діяльності в вашингтонських коридорах влади на кшталт того, що робить для Ізраїлю американське єврейське співтовариство. Президент України має великий особистий ресурс впливу на подальший розвиток українсько-американських відносин, його неможна втратити через неузгодженість в київському керівництві, претензії окремих урядовців на монополію на істину в розбудові міждержавних стосунків, незалежно від того, чи входить це в їх компетенцію.  Водночас, стратегічне партнерство – надто серйозна справа, щоб віддати її цілком владі. Розвинута мережа співробітництва громадських організацій, ініціативи окремих громадян, зокрема бізнесменів, можуть створити тканину взаємозалежностей, спрямованих на забезпечення  довготермінових інтересів.    
   
               




USERS COMMENTS

Ваше ім'я
Ваша поштова скринька
Заголовок
Ваш відгук
Залишилось сомволів
| | | Додати в вибране
Пошук
Підписка
Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України
Інститут євро-атлантичного співробітництва
Центр "Україна - Європейський вибір"
Defense Express
Центр європейських та трансатлантичних студій

Rambler's Top100 Rambler's Top100


Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Міжнародного Фонду "Відродження"
Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Центру інформації та документації НАТО в Україні
© 2004 - 2024. ЄВРОАТЛАНТИКА.UA
Всі права захищено.

Даний проект фінансується, зокрема, за підтримки Гранту Відділу зв'язків із громадськістю Посольства США в Україні. Точки зору, висновки або рекомендації відображають позиції авторів і не обов'язково збігаються із позицією Державного Департаменту США.
На головну Анонси подій Новини Аналітика Топ новини та коментарі Мережа експертів Про проект